Вулиця Шовкуненка - вулиця в Солом'янському районі міста Києва, місцевість Солом'янка. Пролягає від Повітрофлотського проспекту до Богданівської вулиці.
Ім’я видатного українського художника носить з 1984 року.
Свого часу цей художник здобув визнання за кордоном, фактично заснувавши напрям індустріального пейзажу в школі соцреалізму. Проте сьогодні ім’я Олексія Шовкуненка майже невідоме пересічному українцеві, його мало згадують у сучасних мистецьких колах.
 |
| Автопортрет |
В 1899 році, після закінчення народної школи, Олексій вступив до місцевої іконописної майстерні Івана Клименка, де провчився рік. Тут його знання поглибив вихованець майстерні Києво-Печерської Лаври, іконописець Семен Семенко, який працював в іконописній майстерні, досить відомій в Херсоні на той час. Саме Семен Семенко порадив батькові Олексія продовжити навчання сина в Одеському художньому училищі. Талановитого й досить підготовленого юного херсонця зарахували одразу на другий курс.
В 1901 році молодий херсонець Олексій Шовкуненко вступив до другого класу Одеського художнього училища, яке закінчив в 1908 році. Його вчителями були К. Костанді, Г. Ладиженський, Д. Крайнєв.
В 1909 році О. Шовкуненко вступив до Петербурзької Академії мистецтв. Навчання в Академії (до 1917 року) у чудового вчителя В. Савинського – учня й наступника великого художника-педагога П.П. Чистякова – відшліфувало майстерність молодого художника. Вже з 1911 року Олексій Шовкуненко брав участь у Весняних виставках Академії мистецтв (в 1912 р. і 1914 р. отримав премії). Олексій з головою поринає в захопливе навчання, але його честолюбні плани перекреслила жовтнева революція і наступні смутні часи. Тоді і в образотворчому мистецтві змінилося все. Художник , який ще не встиг утвердитися в столиці, змушений повернутися додому, до Херсона. Настали часи, коли Олексію довелося думати не тільки про піднесене і високе, але і про прозу життя: як заробити на життя. Заробити тільки живописом було неможливо – це стало непотрібним, більшовикам потрібні були лише лозунги на транспарантах. І Олексій Шовкуненко в 1920-1921 роках викладає малювання в Пролетарській художній студії. Зарплатні ледве вистачає на їжу. А бажання малювати, вдосконалюватися, шукати нове в живопису не покидає молодого художника. І щоб заробити на пензлі й фарби, він малює портрети на замовлення.
В 1926 році художника запросили викладати живопис і рисунок на архітектурний факультет Одеського політехнікуму образотворчих мистецтв. Навіть після переїзду до Одеси Олексій Шовкуненко, щороку навідуючись до брата на вулицю Декабристів у Херсоні, поспішав на Карантинний острів, щоб попрацювати там.
В 1927 році О. Шовкуненко брав участь у Всеукраїнській художній виставці «10 років Жовтня», в 1932 році експонував свої твори на Виставці сучасної української графіки у Львові.
В 1930-1932 рр. Олексій Шовкуненко працював над циклом акварелей «Дніпробуд», в якому звернувся до актуального для радянського мистецтва жанру – індустріальному пейзажу. За серію акварелей «Дніпробуд» автора було удостоєно золотої медалі на Міжнародній виставці «Мистецтво і техніка в сучасному житті» (1937 р., Париж), а також срібрної медалі на Всесвітній виставці «ЕКСПО-58» (1958 р., Брюссель). Двадцять дві роботи з цієї серії було тиражовано в листівках.
Зараз ці роботи сприймаються як знаки епохи, що точно відповідали вимогам, пафосу й духу тих років. Це не тільки твори мистецтва, а й художні документи історії.
25 грудня 1935 року Шовкуненка затвердили у званні професора Київського державного художнього інституту, і він до 1963 року керував майстернею живописного факультету цього інституту, виховав плеяду видатних художників. Серед його учнів — Ісак Тартаковський, Ростислав Сильвестров, Петро Сулименко, Ганна Юхно-Гуревич, Володимир Югай, Михайло Бароянц та інші.
В 1938 році на I з’їзді Спілки художників України О.О. Шовкуненка було обрано членом правління Спілки художників УРСР. В 1939 році художник брав участь у Всесоюзній художній виставці «Індустрія соціалізму», отримав премію за «Дніпробуд». В 1940 році на Міжнародній виставці в Нью-Йорку роботи О. Шовкуненка експонувались в павільйоні СРСР.
24 січня 1941 року професора О. Шовкуненка було удостоєно звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.
В роки Другої світової війни художник жив і працював в Уфі , а з 1943 по 1944 рік – в Москві. 4 січня 1944 року він отримав звання народного художника СРСР.
Після повернення до Києва в червні 1944 року, Олексій Шовкуненко повернувся до роботи на посаді професора - керівника портретно-побутової майстерні живописного факультету Київського художнього інституту. З 1947 року – Олексій Шовкуненко Академік Академії мистецтв СРСР. З 1949 по 1951 рік був головою правління Спілки художників України. А в 1957 році на I з’їзді художників СРСР українського живописця було обрано членом правління Спілки художників СРСР.
9 березня 1970 року О. Шовкуненка було удостоєно Шевченківської премії за серію портретів М.Т. Рильського, Б.І. Яковлева, С.А. Ковпака, М. Вовчик-Блакитної, М.І. Литвиненко-Вольгемут, Г.К. Савицького, М.Г. Лисенка тощо, і за цикл нових пейзажів.
Помер Олексій Шовкуненко 12 квітня 1974 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.
Олексій Шовкуненко увійшов до історії мистецтва не тільки як майстер індустріального пейзажу, але й як художник багатогранного таланту. А. Шовкуненко був видатним майстром акварельного живопису, можливо і найцікавішим і значущим акварелістом в українському мистецтві 1930-1960 рр. Наприкінці свого творчого шляху майстер все частіше звертався до техніки пастелі. Віртуозно володіючи цією технікою, він створив серію чудових пейзажів, просякнутих поетичним настроєм. Любов О. Шовкуненка до життя, до різнобарв'я та розмаїття в природі виливались в роботі над квітковими натюрмортами й пейзажами Одеси, Києва, Уфи, Москви, створеними художником в різні роки. Пейзажі О. Шовкуненка полонять не тільки соковитістю темпераментного живопису, могутньою бадьорістю духу, а й глибокою людяністю. Олексій Шовкуненко до кінця свого життя послідовно утверджував активне ставлення до природи. Вона для нього не лише невичерпне джерело естетичної насолоди, а й могутній чинник очищення людського характеру. Ось чому він був завжди вірний своїй любові до пейзажу. Херсонські мотиви спостерігаються у творчих пошуках художника упродовж усього життєвого шляху. Твори художника зберігаються в музеях Москви, Києва, Харкова, Одеси, Полтави, Херсона.
 |
| Портрет партизанки М. Вовчик-Блакитної |
Портрет С.А. Ковпака
 |
| Пейзаж |
 |
| Пейзаж |
 |
| Дніпробуд |
Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»
Немає коментарів:
Дописати коментар