Київська міська рада продовжила перейменування низки міських топонімів, назви яких пов’язані з радянським союзом, російською федерацією та її сателітами.
Зокрема, нову назву одержала вулиця комуністичного діяча та героя радянського союзу Олександра Пироговського, яка відтепер має назву на честь відомого українського перекладача, поета, літературознавця, громадського діяча Григорія Кочура (1908-1994).
Вулиця виникла ще на початку XX століття та знаходиться в історичній місцевості Олександрівська слобідка. Спершу вона мала назву Дачна, однак у повоєнний час її продовжили в бік урочища Пронівщина. З 1984 року вона одержала назву на честь одного з організаторів радянського підпілля в Києві, секретаря Залізничного підпільного райкому КП (б)У — Олександра Пироговського.
З метою декомунізації, 18 травня цього року, рішенням Київради вулиця одержала нову назву на честь Григорія Кочура.
Відомий перекладач та діяч літератури народився 17 листопада 1908 року у селі Феськівка на Чернігівщині. Основ грамоти хлопчик навчився від батька. Також у ранньому віці він зачитувався Кобзарем, а завдяки Біблії опанував церковнослов’янську мову.
У 1928 році здібний юнак вступає на навчання до Київського інституту народної освіти (Київського національного університету імені Тараса Шевченка), де його наставниками на філологічному факультеті стали неокласики — Микола Зеров, Стефан Савченко, Михайло Калинович, Олександр Білецький, Борис Якубський та Сергій Маслов.
Ще у роки навчання авторитетні педагоги звернули увагу на здібного студента, активно залучаючи його до співпраці. Григорій Кочур долучився до перекладу антології нової французької поезії (1930), а потім хрестоматії «Антична література» (1935).
Про роль неокласиків у своїй професійній долі Григорій Порфирович висловився так: «Вони допомогли мені сформуватись, стати тим, ким я є. Їх вплив безперечний. Може, без них мені важче було б досягнути цього»
Саме під час спільної роботи над антологією нової французької поезії Григорій Кочур познайомився з відомими літературними діячами: Максимом Рильським, Павлом Филиповичем, Освальдом Бургардтом, Михайлом Драй–Хмарою. Певний час він працював помічником у видатного сходознавця Агатангела Юхимовича Кримського.
Вже у зрілі роки Григорій Кочур згадуватиме:
«Ті „кумири й авторитети“, що були в молодості, — каже він, — лишилися в пам’яті назавжди, поки й віку мого… В інституті я найбільше зобов’язаний Миколі Зерову, також Михайлові Калиновичу, що викладав у нас мовознавство. На них я завше дивився знизу вгору. Кумирами були й лишилися улюблені поети — Максим Рильський, Павло Тичина (раннього періоду), Борис Пастернак, Йосип Мандельштам, Анна Ахматова та інші».
У 1932–1936 Григорій Кочур викладав іноземну літературу в Тираспольському педагогічному інституті, а з 1936–1941 очолював кафедру літератури Вінницького педагогічного інституту. Свої перші переклади він публікує у хрестоматії «Антична література» (1938) та в періодиці.
Під час Другої світової мешкав з дружиною у Полтаві, пережив німецьку окупацію. У 1943-му, після звільнення міста радянськими військовими, разом з дружиною був заарештований за приналежність до ОУН та засуджений до 10 років таборів.
З 1943-1953 роках відбував покарання в Інтинському таборі (Комі АРСР), де виконував каторжні роботи на шахтах концтаборів ГУЛАГа міста Інта.
Після звільнення та реабілітації подружжя Кочурів оселилося в Ірпені. Тут їхня оселя стала місцем, де збиралася опозиційно налаштована творча інтелігенція. Сюди часто приїжджали Іван Дзюба, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Василь Симоненко та багато інших відомих українців.
Григорій Кочур вважається однією з ключових фігур національно-культурного відродження в Україні 60-х. Після першої хвилі арештів серед української інтелігенції 1965 року Кочур підписав лист-протест 139 на захист своїх друзів і близьких знайомих.
У цей час літературний діяч багато і плідно працював, виховуючи нове покоління перекладачів. Його переклади охоплюють XXVI століть, починаючи від Архілоха (давньогрецька поезія) і закінчуючи сучасними поетами, три континенти (Європа, Америка й Азія), близько тридцяти літератур світу.
Він автор статей з теорії перекладів, кваліфікованих передмов до видань іноземних авторів, численних рецензій і спогадів.
За спогадами учнів Григорія Кочура він мав енциклопедичні знання та феноменальну пам’ять. Максим Стріха жартує, що навіть у зрілому віці Григорія Порфировича можна було порівняти з Ґуґлом.
«У ті часи, коли не було інтернету, не було пошукових систем, був прекрасний спосіб про все довідатися — подзвонити Кочуру й отримати відповіді на все» — згадує учень.
У 70-х Григорій Кочур щораз частіше потрапляв до списків тих, кого «розбирали» на різних зборах, потрапив до «чорних списків», зокрема за те, що зустрічався з українськими літераторами з-за кордону.
Під час другої хвилі репресій серед української інтелігенції 1973 року Кочура виключили зі Спілки письменників України (СПУ): попри тиск, не дав потрібних КДБ показів проти Євгена Сверстюка; практично позбавили можливості публікуватися.
Лише у 1988 році Григорія Кочура відновили у Спілці письменників. За рік була видана його невеличка збірка поезій «Інтинський зошит», створена ще у період ув’язнення у таборах.
У 1991 році побачив світ том вибраних перекладів «Друге відлуння».
Лише у 82-річному віці Григорій Порфирович мав можливість прийняти закордонні запрошення, виступивши з доповідями на наукових конференціях у США (Іллінойський університет, 1991), у Польщі й Чехії (1992).
Григорій Кочур є лауреатом премії імені Максима Рильського (1989) та Державної премії України імені Тараса Шевченка (1995, посмертно, за книгу вибраних перекладів «Друге відлуння», 1991). Нагороджений медаллю імені Михайла Грушевського НТШ (1993).
Григорій Кочур помер 15 грудня 1994 року, похований в Ірпені.
За декілька років, його діти переобладнали будинок у літературно-меморіальний музей, продовживши справу батька — сприяти розвиткові української перекладацької діяльності та загалом української культури.
Справжньою сенсацією у світі української літератури стала посмертна збірка «Третє відлуння», видана вже у 2000-х роках. У ній вміщено більш ніж 600 перекладів творів 175 поетів, представників понад 30 країн світу.
Часовий простір цієї своєрідної антології світової поезії сягає від античних часів і до сучасності.
У 2008 році, до 100-річчя перекладача випущена марка з його портретом. За ініціативою Міністерства культури та туризму України у вересні 2009 заснована Літературна премія імені Григорія Кочура.
