Караваєві дачі

Із циклу "Історія твого району"

Однією з місцевостей на мапі Солом’янського району, назва якої увіковічнює її засновника, є Караваєві дачі. Назва місцевості зберігає пам’ять про видатного медика Володимира Караваєва, професора Київського університету Св. Володимира.

Володимир Караваєв

Володимир Опанасович Караваєв (8 [20] липня 1811, Вятка, Росія — 3 [15] березня 1892, Київ) — український хірург і офтальмолог, доктор медицини, заслужений ординарний професор; саме він іще 1844 року заснував першу в Україні клініку очних хвороб. Його діяльність повернула зір тисячам людей з усіх усюд. Тож не дивно, що за його життя існувала приказка «Богу помолитися і Караваєву поклонитися». Ще один неординарний факт: 1891 року до 50-річчя університетської діяльності професора вулицю Шулявську, на якій він мешкав, було перейменовано на Караваєвську (тепер — вулиця Павла Скоропадського). Це один із небагатьох прикладів в історії Києва, коли вулицю назвали ім’ям людини ще за її життя.

Попередником Караваєвих дач був заснований у середині ХІХ ст. «Деревний розсадник» (точне місце розташування на сучасній місцевості — між Індустріальним шляхопроводом і Шулявським кладовищем). Під нього було спеціально виділено 63 десятини землі — 45 десятин орної та 18 десятин під лісом. Розсадник, заснований Відомством державного майна, розводив і продавав декоративні дерева й кущі, а також виконував роль закладу для навчання населення (здебільшого казенних селян) основ культурного садівництва. Проте діяльність закладу не була успішною, тож невдовзі землі й усі будівлі було продано. 1865 року Олександр ІІ затвердив спеціальну інструкцію, що надавала право купувати землі в «західних губерніях» (звісно, йшлося й про Україну) на пільгових умовах особам лише російського походження. Тож 1870 року землі та будівлі колишнього хутора «Деревний розсадник» площею 42,6 десятин купив Володимир Караваєв. 15 листопада 1872 року він придбав так звану Гімназичну ділянку — 20,7 десятин землі, які залізниця відкраяла від Кадетського гаю. Так його володіння збільшилося до 63,3 десятин. На хуторі був завод воскових свічок, який промисловець винаймав у професора Караваєва.

Дача Караваєва. Фрагмент плану 1902 року

Після смерті Володимира Караваєва 1892 року половина земель (32 десятини) перейшла у спадок його доньці Ользі Караваєвій-Колчак, одруженій із братом майбутнього адмірала Колчака. Вона поділила ці землі на 238 невеликих ділянок і з 1903 року розпродала їх приватним особам. Так почалася історія попервах дачного селища Караваєві дачі. Вже за 5 років усі дачні ділянки було забудовано. Станом на 1911 рік у робітничому селищі Караваєві дачі мешкало близько 5 тис. жителів, було 323 садиби і 296 будинків. 1914 року Караваєві дачі разом із Шулявкою та Казенними дачами увійшли до меж міста. Планування селища було здебільшого регулярним, із декількома поперечними та повздовжніми вулицями. Загалом тут було 12 вулиць і 14 провулків. Вулиці було забудовано виключно одноповерховими будинками, здебільшого дерев’яними, лише подекуди траплялися цегляні будиночки зі скромним оздобленням фасаду.

Зразки історичної забудови, вул. Польова. Фото О. Михайлика

У 1910-х (точна дата невідома) на залізниці поряд із селищем було відкрито зупинний пункт. Досить довго це була звичайна зупинка приміських електропоїздів, але після реконструкції платформи Караваєві Дачі в 2003–2005 роках тут виник невеликий вокзальний комплекс, що є одним із найсучасніших в Україні.

Кількість населення Караваєвих дач стрімко зростала. Мешканці селища клопоталися щодо виділення земельної ділянки для будівництва власної церкви. Землю виділили у садибі № 143 на вулиці Борщагівській, яка належала Ользі Караваєвій-Колчак. На початку 1910-х тут побудували невелику дерев’яну Преображенську церкву. 1921 року радянська влада зареєструвала парафію.1931 року, під приводом запланованого будівництва поряд геологорозвідувального технікуму, церкву закрили й невдовзі знищили. Нині на місці храму — Індустріальний шляхопровід.

1926 року в Караваєвих дачах було 217 садиб і 284 будинки, з них 13 — порожні. Населення становило 1065 осіб. Із 1926 року селище певний час мало офіційну назву «Червоний залізничник», та вона не прижилася, тож план Києва 1935 року зафіксував стару назву. У 1920–1930-х забудова Караваєвих дач розширилася як на південь, так і на північ. Селище злилося із Шулявкою та Казенними дачами. Основною «віссю» стала кінцева частина вулиці Борщагівської.

Починаючи з 1938 року, районні депутати вимагали від міської ради побудувати на Караваєвих дачах школу. 1941 року школу за проектом 50 архітекторки Баландіної звели на вулиці Леванев-

ського, 2-А. Її мали здати 15 серпня 1941 року. До початку війни будівлю було завершено зовні та перекрито, проте у перший воєнний рік школярі так і не розпочали тут навчання.

Висотна забудова Караваєвих дач 1980-х років

Оригінальна забудова Караваєвих дач почала зникати ще у 1950-х, коли взялися забудовувати багатоповерхівками вулицю Борщагівську, що стала важливою магістраллю. 1957 року було

відкрито шляхопровід біля залізничної станції, що сполучив Чоколовку з Караваєвими дачами, а в глобальній перспективі — частину кільцевої магістралі, яка в обхід центру з’єднала ряд міських районів. Будівництво шляхопроводу спричинилося до створення нової магістралі — сучасної вулиці Гетьмана. Остання розітнула наявну мережу вулиць, постала необхідність у новій забудові вздовж неї. Отже, з 1950-х Караваєві дачі як система вулиць і забудови почали зникати. У 1960-х цей процес тривав повільно — на майбутній магістралі з’явилося лише декілька п’ятиповерхових хрущовок і 9-поверхових малосімейок. Більша частина старої забудови тоді ще продовжувала існувати. Її знесли вже у 1970-х. У 1970–1980-х на місці старої забудови з’явилися житлові будинки та гуртожитки майбутнього Національного авіаційного університету. Під час цього будівництва на Караваєвих дачах зникли дев’ять вулиць і 17 провулків.

Починаючи з 1980-х, на Караваєвих дачах з’явилася висотна забудова, здебільшого вздовж вулиці Гетьмана. У 1981–1988 роках тут було споруджено чотири 16-поверхівки серії КТ: № 40, 42, 44 і 46. На найвигіднішому панорамному пригірку біля залізниці (Гетьмана, 46-А) 1994 року звели унікальний 6-секційний каскадний комплекс, що поєднував різні проекти панельних серій Т.

1991 року під час розроблення генерального плану розширення КПІ залишки забудови Караваєвих дач між залізницею та вулицею Польовою планували знести й побудувати натомість багатоповерхові паркінги. Саму ж вулицю Польову — розширити й перетворити на Залізничний бульвар, що мав з’єднуватися з вулицею Борщагівською біля 9-го корпусу КПІ. Для цього збиралися побудувати дворівневу розв’язку. Втілено це не було.