понеділок, 7 вересня 2020 р.

Імена, з якими ми живемо. Вулиця Івана Піддубного

Вулиця Івана Піддубного - вулиця в Солом'янському районі міста Києва, місцевість Новокараваєві дачі. Пролягає від Відрадного проспекту до Новопольової вулиці. Ім’я легендарного борця, видатного українця Івана Піддубного носить з 1999 року. 
Життя Івана Піддубного настільки дивовижне, що часом непросто відокремити легенди (а то й міфи) від правди. 

Іван Максимович Піддубний народився 8 жовтня (26 вересня) 1871 року в родині спадкового козака Максима Піддубного на Полтавщині в селі Красенівці поблизу Золотоноші (сучасна Черкаська область). Максим Піддубний мав колосальну фізичну силу: сам, без жодної напруги, підіймав п'ятипудові мішки з зерном і кидав їх на віз. Максим Іванович мав невелике господарство в Красенівці. У нього було троє синів і три дочки. Козацький рід батька славився силачами, а материні прадіди Науменки – довгожителями. Мати Івана Піддубного, Ганна Данилівна, походила зі старовинної козацької родини Науменків, рід яких славився своїм довголіттям. Подейкують, що дід Івана по лінії матері, колишній солдат, відслуживши в армії 25 років, дожив до 120-ти.
Іван Піддубний дістав від предків великий зріст і витривалість, а по лінії матері, яка гарно співала, — тонкий музичний слух і в дитинстві по неділях і святах співав у церковному хорі. З дитинства Іван був привчений до важкої селянської роботи. Іван Піддубний у 17 років він легко кидав на воза мішки з зерном і міг пригнути до землі бика за роги. 
А потім поїхав на заробітки задля одруження з дочкою заможного селянина, Оленкою Вітяк. Працював вантажником у Севастополі, влаштувавшись до вантажної фірми "Лавас". Кажуть, що батько, відправляючи його на заробітки, казав: "Пам'ятай, Іване, що роду ти з батька-матері козацького, запорозького, і що козаку честь дорожча матері, дорожча батька рідного. Запам'ятай, Іване, продаси честь — не син ти мені, і я не батько тобі". У Севастополі Іван по шістнадцять годин на добу проводив на трапах, перетягуючи вантажі. Працював легко, швидко, з жартами. Через півроку роботи слава про силу вантажника рознеслася по всьому Криму. У 1895 році ця вантажна фірма переїхала до Феодосії. Незабаром доля звела Івана з двома учнями морехідних класів Антоном Преображенським і Василем Васильєвим - завзятими спортсменами, пристрасними шанувальниками важкої атлетики. Вони переконували Івана серйозно зайнятися спортом. Спочатку Іван скептично ставився до цих розмов, але Преображенський подарував Івану автобіографію знаменитого атлета Карла Абса. У ній Піддубного зацікавило твердження автора, що постійними тренуваннями тому вдалося збільшити свою природну силу втричі! 
Іван вирішив тренуватися. Щодня вправлявся з гирями, займався гімнастикою. 

Переїхавши до Феодосії, Іван дізнався від земляків, що Оленку видали заміж за багатія. Вдруге спортсмен закохався в канатоходку Емілію. Дівчина була старшою і досвіченішою, ніж Іван, тонко грала на почуттях юнака. Коли їй трапився багатий прихильник, вона поїхала з ним. Після втечі Емілії Іван переїхав до Києва. Тут він познайомився з тендітною гімнасткою Марійкою. Мініатюрна дівчина відповіла взаємністю. Пара планувала майбутнє, але доля склалася трагічно. Під час виступу Марійка зірвалася з трапеції й розбилася. 
Іван Піддубний вперше одружився в 40 років. Його дружиною стала красуня Антоніна Квітко-Фоменко. Вони купили ділянку землі, побудували будинок і завели господарство. Шлюб проіснував 7 років. Антоніна зустріла офіцера і втекла з ним поки Піддубний був на гастролях в Одесі. Через кілька років Антоніна хотіла повернутися до чоловіка, але Іван її не пробачив. 
Останнє кохання Івана Піддубного – вдова Марія Машоніна, матір його учня. Подружжя жило на березі Азовського моря, в Єйську, де купили будинок після американських гастролей спортсмена. 

В 1897 році на гастролі до Феодосії приїхав відомий на той час цирк Безкоровайного. Це був звичайний бродячий цирк, у трупу якого входили також атлети і борці. Серед них були знамениті люди того часу, такі як Янковський, Луріх, Семипалий. Через деякий час дирекція цирку влаштувала чемпіонат боротьби "на поясах".У Феодосійському цирку Безкоровайного Іван Піддубний переміг дуже відомих в ту пору атлетів – Георга Луріха, Бороданова, Разумова, італійця Паппі. 
Сезон у цирку закінчився. Борці роз'їхалися, а Іван залишився тим же робочим в порту, яким був і раніше. Але радість успіху порушила його душевний спокій. Все частіше він став думати про те, щоб присвятити своє життя спорту. 

На початку 1898 року Піддубний знову переїхав до Севастополя, щоб остаточно стати борцем. Він вступив до місцевого цирку, що належав Жіжетто Труцці, одному з членів найстарішої італійської циркової родини Труцці, яка прибула до Росії в 1880 році. 
З 1897 року виступав на аренах цирків (з 1899 року в трупі Е. Труцци) як атлет-гирьовик та борець (почав з російської боротьби на поясах, в 1903 році переключився на класичну (французьку) боротьбу). Неодноразово виступав з гастролями в російських містах і за кордоном, відвідавши близько 50 міст в 14 країнах 4 континентів. Одним з найвідоміших поєдинків Піддубного був бій з французьким борцем Раулем ле Буше, який закінчився перемогою француза, оскільки ле Буше використовував нечесний прийом відходу від захоплень Піддубного, обмазавшись маслом, і зумів протягнути час поєдинку, по результату якого судді віддали йому першість. Рішення суддів викликало гнів публіки, а Піддубний був настільки сильно вражений нечесним суддівством, що думав піти з професійної боротьби. Однак підтримка друзів і колег змусила Піддубного передумати, і на турнірі в Петербурзі він взяв реванш у ле Буше, змусивши француза протягом 20 хвилин перебувати в колінно-ліктьовий позі, поки судді не зглянулися над французьким борцем і не віддали перемогу Піддубному. На початку травня 1915 року в Катеринославі (в будівлі старого цирку у Озерки) здобув перемогу над чемпіоном Олександром Гаркавенком ("Чорна маска"), а через два дні – ще над одним чемпіоном - Іваном Заїкіним. 

У роки Громадянської війни працював в цирках Житомира та Керчі. У 1922 році в 51-річному віці почав виступати в Московському цирку. Лікарі, після огляду, заявили що здоров’я у атлета відмінне, немає ніяких претензій. У він перебував в чудовій фізичній формі. Медики були шоковані його станом здоров'я. Оскільки, в такому віці воно було, як у 25-річного спортсмена. 
У 1924 році виїхав на тривалі гастролі по Німеччині і США. 23 лютого 1926 року про нього «говорили» всі телеграфи планети. Шестиразовий чемпіон світу серед професіоналів вразив всіх не тільки своєю феноменальною силою і майстерністю, а й спортивним довголіттям, адже в 1926 році йому було 55. У 1927 році Іван Піддубний в Архангельську переміг відомого вологодського борця Михайла Куликова. 
На початку 30-х років у СРСР запровадили паспорти. 1937 рік. Піддубний отримує паспорт. Власноруч виправляє прізвище "Поддубний" на "Піддубний", а в графі «національність» "росіянин" на "українець". Його запроторили до в’язниці Ростовського НКВС. Там чемпіона катували електропаяльником і розжареними сталевими жигалами, вимагаючи назвати номери рахунків і адреси закордонних банків, де він міг тримати свої заощадження, нібито отримані під час гастролей. Таких заощаджень у нього насправді не було. Лише через рік звідти його вивела гучна слава непереможного борця та пильна зацікавленість його долею зарубіжної спортивної громадськості. За кілька років Піддубний, показуючи знайомому лікареві страшні опіки на спині, гірко сказав: "Це так Енгельс навчав мене ленізму" (він не вимовляв "ленінізму"...). 

У 1939 року в Кремлі йому було вручено орден Трудового Червоного Прапора і присвоєно звання Заслуженого артиста РРФСР. В 1941 році в 70-річному віці Іван Піддубний покинув спорт. У роки війни проживав на окупованій німцями території в невеликому курортному містечку на березі Азовського моря - Єйську. На пропозицію окупаційної влади поїхати в Німеччину і готувати німецьких спортсменів відповів відмовою. 
Після війни Піддубного знову заарештували, оскільки на нього надійшов донос, згідно з яким, під час окупації німці нібито пригощали його обідом з офіцерської їдальні. Проте Піддубному все-таки вдалося уникнути смертної кари за "співпрацю з фашистами", яка в ті часи була звичною мірою покарання за подібні злочини. У зв'язку з цим після закінчення війни Івана Піддубного просто усунули від спортивної діяльності, тим самим позбавивши його єдиного джерела доходу... Проте швидко відпустили, знову через відсутність доказів. У 1945 році борцю присвоєно звання «Заслужений майстер спорту СРСР». 

Повоєнні роки жив у злиднях. Залишивши спорт, І.Піддубний був забутий всіма й останні роки життя провів у злиднях. Щоб вижити, був змушений міняти свої медалі на хліб. 
Помер видатний спортсмен 8 серпня 1949 року в Єйську на Кубані, де й похований у міському парку, що носить його ім’я. Іван Піддубний трохи не дожив до вісімдесяти років. 9 серпня 1949 року в Єйську тисячі людей проводжали його в останню путь. Коли атлет помер, із Москви прийшла вказівка поховати Івана Максимовича з почестями, але «король борців» опинився за огорожею кладовища. До початку 70-х могила спортсмена була занедбана. Він залишив по собі легендарну славу атлета, ім'я якого стало символом незламної сили народу. Донині в Україні, коли говорять про людей великої сили, кажуть: "Він — як Піддубний".
Могила І. Піддубного                              Пам’ятник І. Піддубному в м.Єйськ 

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»

Немає коментарів:

Дописати коментар