Імена, з якими ми живемо. Вулиця Федора Ернста

Вулиця Федора Ернста – вулиця в Солом’янському районі міста Києва, місцевість Турецьке містечко. Пролягає від вулиці Івана Пулюя до вулиці Народного ополчення. 

Ім’я видатного хранителя української національної культурної спадщини носить з 1995 року. 

Федір (Теодор-Ріхард) Людвігович Ернст народився 9 листопада 1891 року в Києві, у родині німецьких колоністів. 

У 1900-1909 роках навчався в гімназії у Глухові та закінчив її зі срібною медаллю. 

Після закінчення гімназії вступив на філософський факультет Берлінського університету. Але провчившись там два роки, повернувся до Києва й продовжив здобувати освіту в Київському університеті. Навчаючись в університеті, здібний юнак ще й працював - очолював бібліотеку та був завідувачем картинної галереї академії мистецтв. Навчаючись на останніх курсах університету, досліджував київську архітектуру XVII-XVIII століть. На основі своїх дослідів написав працю, за яку отримав золоту медаль. 

З Миколою Біляшівським та Дмитром Дорошенком відвідував засідання «Старої громади», брав участь у революційних зібраннях. 

На початку Першої світової війни Ф.Ернста як неблагонадійного (тому що німець запоходженням) було заарештовано і вислано до Сибіру (за м. Челябінськ). До Києва він повернувся лише 1917 року. Працював помічником діловода у Генеральному секретарстві освіти, у відділі пластичних мистецтв на чолі з Г. Павлуцьким. Саме професор Павлуцький мав найбільший вплив на формування Ернста як вченого. Він спрямував науковий інтерес Ернста на дослідження історії української архітектури та мистецтва. Фундаментальні праці «Київські архітектори XVIII ст.» (1918), «Українське мистецтво XVII-XVIII ст.» (1919) зробили ім'я Ернста широко відомим і стали класичними в українському мистецтвознавстві. 

У 1918 році був призначений на посаду голови Секції архівно-бібліотечної справи у Міністерстві освіти; у березні 1919 року — обрано редактором відділу діячів мистецтв Біографічної комісії ВУАН. 

В 1922 році працював завідувачем бібліотеки і музеєм Інституту пластичного мистецтва. 

У 1922-1933 роках Ернст працював у Всеукраїнському історичному музеї ім. Т. Шевченка. 

З жовтня 1923 року став завідувачем мистецького відділу Всеукраїнського історичного музею в Києві. 

За радянської влади Ернст став професором (Археологічного інституту та Художнього інституту в Києві), видатним спеціалістом з історії української архітектури та образотворчого мистецтва. Його внесок у збереження і вивчення пам’яток архітектури і мистецтва важко переоцінити. Ф. Ернст був членом Комісії з організації Лаврського музею культів, Київської картинної галереї, Музею мистецтв ВУАН (нині — Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків), членом комітету з ремонту та реставрації Софійського собору. Працював інструктором Всеукраїнського та Київського губернського комітетів охорони пам'яток. 

Від 1929 року Ф. Ернст був другим членом паритетної комісії з обміну культурними цінностями між РРФСР та УРСР. 

В 1930 році Ф. Ернст уклав найкращий путівник по Києву. 

На початку 1930-х розпочалася чистка кадрів Наркомату освіти. Внаслідок якої всі великі музеї України оголосили осередками розташування націоналістичних сил. 

23 жовтня агенти ГПУ в Києві заарештували Федора Эрнста. Його схопили по дорозі до видавництва. Наступного дня заступник начальника Київського обласного відділу ГПУ і начальник СПО Мойсей Чердак видали наказ зробити обшук в квартирі вченого. Федора Людвіґовича звільнили з музею, а згодом і заарештували. Його звинуватили в контрреволюційній діяльності й створенні ворожого осередку та під конвоєм відправили до Харкова. Там слідчі сфабрикували справу, за якою вчений, нібито, належав до Української військової організації та контрреволюційної організації музейних працівників. А ще пригадали німецьке походження й додали до справи участь у німецькому націоналістичному контрреволюційному підпіллі. 29 травня 1934 року за вироком судової «трійки» Федора Ернста було засуджено на три роки таборів. Покарання відбував на будівництві Біломор-Балтійського каналу. Після відбування покарання йому не дозволили повернутися до Києва. І він змушений був залишитися в м. Повенці, де створив Музею історії Біломор-Балтійського каналу, яким завідував у 1936-1937 роках. 

1936 року завідував Музеєм будівництва каналу «Москва-Волга» в м. Дмитрові. 

В 1937-1938 роках був заступником директора Казахської національної галереї, очолював роботи зі створення Казахської національної художньої галереї в Алма-Аті (1937).

Після арешту його дружини Тамари Львівни, Ернста змусили повернутися до Уфи, де він працював заступником директора з наукової роботи у Башкирському державному художньому музеї з липня 1938 року до 1941 року 16 липня 1941 року Ернста заарештовано в м. Уфі зі звинуваченням - «німецький шпигун», а 28 жовтня 1942 року розстріляно. Реабілітований посмертно. 

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»