Імена, з якими ми живемо. Вулиця Карла Брюллова

Вулиця Карла Брюллова - вулиця в Солом'янському районі міста Києва, місцевість Солом'янка, Залізнична колонія. Пролягає від Стадіонного провулку до вулиці Івана Огієнка.

Ім’я видатного художника Карла Брюллова носить з 1955 року.

Карл Брюллов - видатний художник першої половини XIX століття і найяскравіший представник романтизму в російському живописі. Він був одним із тих, хто активно допоміг викупити із кріпацтва Тараса Шевченка. 

Брюллов відступив від властивих академізму сюжетів, щоб зображати побутові сцени із життя простих людей, а не героїв. Майстер прославився картинами, написаними в Італії, і повними психологізму пізніми портретами російських інтелігентів і аристократів. 

Карл Павлович Брюллов народився 23 грудня 1799 року в сім'ї скульптора французького походження Павла Брюлло. Батько з ранніх років навчав своїх синів малювання. В дитинстві Брюллов дуже хворів. До 7-ми років він майже не вставав з ліжка. Але його батько був дуже суворий до нього, і змушував його малювати встановлену максимальну кількість фігурок, конячок нарівні з іншими братами. Якщо Карл не міг або не встигав це зробити, то найменшим покаранням для нього було залишитися без їжі. А одного разу за подібну провину батько так вдарив дитину, що Брюллов залишився глухим на одне вухо на все своє життя. 

Карл та його старший брат Олександр (відомий російський архітектор) легко вступили до Імператорської академії мистецтв, в якій викладав їхній батько. В Академії Карл учився дуже добре і перевершував у майстерності всіх своїх товаришів. Викладачі дозволили Брюллову малювати власні полотна, тоді як його однолітки ще копіювали картини викладачів. 

Уже під час навчання Карл виявляв талант, а за випускну роботу «Явлення Аврааму трьох янголів біля дуба Мамврійского» отримав велику золоту медаль. 

Закінчивши Академію в 1821 з відзнакою, Брюллов вступив до Товариства заохочення художників. Саме коштом цього товариства в 1822 році він відправляється в Італію, наполігши щоб брат Олександр, який закінчив академію в один рік з ним, їхав туди також. Дорога до італійської столиці тривала майже рік. Вони зупинялися в різних містах і вивчали європейський живопис і культуру. Саме до від'їзду в Італію Карл Брюлло став Карлом Брюлловим. Їхнє прізвище було русифіковано за наполяганням імператора Олександра I. 

Брюллов відвідав безліч міст Європи, але Італія йому подобалася найбільше, і він провів тут більше 12 років. Саме тут Брюллов відбувся як художник, став відомим і популярним майстром. Життя в Італії протікало бурхливо й весело. В Італии Брюллов познайомився з російською аристократкою Юлією Самойловою. Вона була спадкоємицею найбагатших родин Російської імперії та Італії. Самойлова познайомила художника з багатьма представниками багатих людей в Римі, від них Брюллов отримував замовлення на дорогі парадні портрети. 

В 1827 році Брюллов почав роботу над одним із своїх наймасштабніших творів — «Останній день Помпеї». Він відвідав руїни міста Помпеї, що загинуло при виверженні вулкану Везувій в 79 році до н.е, оглянув розкопки, зробив начерки. Брюллов працював над картиною майже шість років. В 1833 році картину було виставлено в Римі, в майстерні художника. Подивитися картину приїжджало багато відомих на той час людей, серед яких був письменник Вальтер Скотт. Флорентійська Академія мистецтв присвоїла художнику за це полотно звання професора першого ступеня. Картину виставляли на Паризькому салоні в Луврі, після чого відправили до Петербурга. Імператор Микола I, побачивши її, запропонував Брюллову повернутися до Росії і запросив художника на особисту зустріч для вручення лаврового вінка. 

1834 року художник повернувся до Росії. Тут він став героєм. Його зустрічали з квітами і радістю. 

Поїхавши з Італії художник залишив там своє кохання - графиню Самойлову, яка також дуже любила художника. 

В 1835 році художник відправився в Грецію і Малу Азію з експедицією мецената Володимира Орлова-Давидова. Там він написав серію портретів повстанців, їх предводителя Теодора Колокотроні,кілька пейзажів. Застудившись в експедиції, Карл Брюллов їде до Москви. Там він познайомився з відомим портретистом В. Тропініним та з поетом О. Пушкіним. 

Могила Карла Брюллова на Римському протестантському кладовищі 

Після повернення до Росії особисте життя художника не складалося. Він закохався в Емілію Тімм, яка була віртуозною піаністкою. Все було добре, але напередодні весілля вона зізналася нареченому, що давно живе зі своїм батьком. Вони розписалися, але після весілля нічого не змінилося. Батько Емілії використовував це одруження для прикриття, і вже через 2 місяці Брюллову довелося розірвати шлюб. Після цього випадку пішли різні плітки, і Брюллова відкидали практично всюди. Художник став часто хворіти, а особливо не давало спокою йому його хворе серце. Погіршилися і відносини з аристократами. Життя в столиці нічим не нагадувало улюблену Італію. Розчарований, ображений художник випрохав дозвіл знову виїхати до Італії. 

У 1848 році Брюллов розписував купол Ісакіївського собору в Петербурзі. Важка робота у вогкому й холодному приміщенні підірвала і без того слабке здоров'я художника. За рекомендацією лікарів він їде на острів Мадейра, а заодно відвідує Іспанію та Італію. Останні роки живописець проводить в будинку італійського сімейства революціонера Тіттоні в Римі. Зараз в їх приватній колекції зберігається багато пізніх акварелей і живописних портретів пензля Брюллова. Помер художник 23 червня 1852 року недалеко від Риму. 

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»