Імена, з якими ми живемо. Вулиця Івана Неходи

Вулиця Івана Неходи - вулиця в Солом'янському районі міста Києва, місцевість Батиєва гора. Пролягає від Волгоградської до вулиці Кучмин Яр.

Вулиця носить ім'я українського поета і письменника Івана Неходи з 1965 року. 

Іван Іванович Нехода народився в селі Олексіївка Харківської губернії у бідній селянській родині. Батько помер молодим, мати-вдова самотужки виховувала чотирьох дітей. З дев'яти років Іван наймитував пастухом. Восени 1923 року вступив до дитячої комуністичної організації «Юні піонери імені Спартака». Був ланковим, пізніше - секретарем піонерської організації села Олексіївки. Закінчив чотири класи сільської початкової школи. Писати вірші Іван Нехода почав ще в початковій школі, публікував їх у шкільній стінгазеті. Коли поетові було 15 років, він опублікував свої вірші в газетах «Червоні квіти» та «На зміну». Згодом вірші з’явилися в інших молодіжних газетах і журналах. На молодого поета звернули увагу Валер’ян Поліщук, Іван Кулик, Павло Тичина. 

У той час до їхнього села навідувалися службовці «Українбанку», вони читали селянам лекції, організовували виставки, забезпечували літературою та періодикою. Якось вони звернули увагу на Неходу й запропонували перебратися до столиці УСРР. 

У 1924-му Іван переїхав до Харкова й влаштувався ліфтером в "Українабанк". У комірчині банку він жив, щоправда ліжка там не було, тож спав прямо на столі. Водночас хлопець відвідував вечірню школу, яка готувала молодших помічників бухгалтера. 

З 1925 року Іван Нехода почав працювати кореспондентом в Харківській піонерській газеті «На зміну». Невдовзі до редакції прийшов 13-річний Валентин Бичко й приніс свої вірші. Там він познайомився та потоваришував з Іваном. Роками пізніше саме Бичко стане біографом Неходи. Пізніше він напише: «Його дуже любили і малі, і дорослі. Бо він був людиною веселої, лагідної вдачі, завжди усміхнений, привітний, ласкавий. А ще його любили за вірші. Він складав їх усюди: вдома, в трамваї, на відпочинку. Бувало, розмовляєш з ним, він уважно тебе слухає, а тим часом у голові його пливуть рядки – і сумні, і веселі, і суворі, і ніжні, але завжди щирі, сердечні, схвильовані. От уже в руках його блокнот і в ньому густим дрібненьким почерком записане те, що допіру тільки снувалося в уяві». 

Наприкінці 20-х років вірші Івана Неходи вже друкують молодіжні газети, а пізніше — і літературні журнали для дорослих. 1929 року Нехода вступив до Харківського інституту народної освіти на філологічний факультет, де в 1932-му отримав диплом вчителя. Відтоді Іван поєднував викладацьку діяльність із роботою в редакціях, зокрема дитячих газет і журналів. Два роки, із 1935 до 1937-го, обіймав посаду інструктора секції дитячої літератури при апараті Спілки письменників України. Із 1939-го, закінчивши сценарний факультет Всесоюзного інституту кінематографії (ВДІК), завідував літчастиною Київського театру юного глядача імені Горького (нині Київський академічний театр юного глядача на Липках). 

У 1931 році виходить перша збірка поета — «Червона армія». У 1932 році — збірка «Перша допомога». «Пісня радості» — збірка поезій для дітей, що вийшла друком у 1935 році, від якої і сам поет вів початок своєї літературної творчості. 

У червні 1941 Іван Нехода пішов на фронт. У січні 1944 року був тяжко поранений, внаслідок чого осліп на одне око. Попри воєнні дії, Нехода не полишав літературної діяльності, писав вірші, які присвячував дружині та доньці, був кореспондентом армійських газет. 

Після війни поет оселився в Києві, де працював головним редактором видавництва «Молодь», пізніше — редактором журналу «Піонерія» 

Після 1954-го, коли Крим передали до складу УРСР, Іван Іванович став очільником Кримської філії Спілки письменників України, власне він її створив. В 50-х роках у Криму за підтримки держави активно почало відроджуватись українство: кілька років поспіль тиражем у 50 тисяч примірників виходила українська газета «Радянський Крим», у місцевому видавництві «Кримвидав» почали з'являтися книги українських авторів, в тому числі за сприяння вже відомого поета Івана Неходи. Довкола нього згуртувалися перспективні кримські автори-початківці — Степан Литвин, Дмитро Черевичний, Лідія Кульбак, Микола Артеменко. При Спілці письменників почало працювати літературне об'єднання. Поет вважав своїми вчителями українських поетів — Павла Тичину, Максима Рильського, Володимира Сосюру, з якими Нехода спілкувався і особисто. 

Останні роки поет багато подорожував Україною, відвідав Чехословаччину, Францію, Англію, Західну Німеччину, Італію. Враження від поїздки до Франції навіть вилилися в окрему книгу — «Пам'ять про французьку землю». 

Могила І.Неходи на Байковому кладовищі

Майже половина збірок Неходи — для дітей. Саме він — автор знаменитого вірша-пісеньки «У лісі-лісі темному». По приїзді до Києва у 1952 році поет починає писати серію казок для дітей, продовжує писати лірику та публіцистику, готується до роботи над великим віршованим романом про долю молодого покоління в роки війни — «Хто сіє вітер», який закінчить лише у 1959 році. Кілька років Нехода очолював Комісію у справах дитячої літератури при Спілці письменників України, виступав з доповідями про завдання дитячих письменників, редагував дитячий журнал. 

Писав поет і пісні. Працював разом з композиторами Андрієм Штогаренком, Аркадієм Філіпенком, Таїсією Шутенко та іншими. 

Помер Іван Нехода раптово, 17 жовтня в 1963 року, у 53-річному віці. На Хрещатику, на боковій стіні будинку № 15 (Пасаж), де поет прожив останні 11 років свого життя, у 1972 році встановлено меморіальну дошку. 

Помер 17 жовтня 1963 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»