Імена, з якими ми живемо. Провулок Костянтина Михальчука

Провулок Костянтина Михальчука - провулок в Солом’янському районі, селище Жуляни.

Сучасну назву на честь Костянтина Петровича Михальчука – українського мовознавця та етнографа носить з 2018 року.

Костянтин Петрович Михальчук народився 21 грудня 1840 року (2 січня 1841) в с. Зозулинці Козятинського району Вінницької області. 

В 1856-1858 роках навчався в Житомирській чоловічій гімназії. В 1859 - 1861 роках - у Київському університеті. Там він став одним із засновників "хлопоманства" – громадського руху, що виник серед шляхетської молоді, яка прагнула зближення з простим українським народом. В 1861 році змушений був залишити навчання в університеті, повернутися на Житомирщину. З 1873 року мешкав у Києві, із 1867 року й до кінця життя працював бухгалтером на Київському пивоварному заводі. Але ця праця не заважала Костянтину займатися дослідницькою діяльність в царині мовознавства та співпрацювати із Південно-Західним відділом Російського географічного товариства та Петербурзькою Академією Наук. Працював у журналі "Киевская старина", виданнях "Зоря", "Діло", "Правда" та інших. З 1893 року був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка. У 1908-1914 роках – відповідальний редактор "Записок" Українського наукового товариства, був членом Історичного товариства Нестора – літописця, Київського літературно-артистичного товариства (з 1890 року), Київського товариства заохочення мистецтв (1891-1897) та його наступника, київського товариства старожитностей і мистецтв (з 1897 року). 

1871 року Михальчук разом із Павлом Чубинським уклали першу мапу українських діалектів.

Наукова праця "Наріччя, піднаріччя і говори південної Росії у зв’язку з наріччями Галичини", яка побачила світ у 1872 році, заклала основи української діалектології. здійснив систематичний опис українських діалектів на основі порівняльних матеріалів, одержаних після обстеження українських говірок за єдиною програмою, визначив діалектичне членування української мови, окреслив межі поширення трьох наріч – північного, південно-західного і південно-східного – і менших одиниць діалектичного поділу. Вчений обгрунтував наддіалектичний характер літературної мови; утверджував право української мови і культури на безперешкодний розвиток "Що таке малоруська (південноруська) мова?", 1899; "До питання про малоруську літературну мову", 1898, опубліковано 1929, обидві – рос. мовою). Сформулював наукові принципи обстеження українських діалектів, що заклали підвалини їх типологічного вивчення ("Програма до збирання діалектних одмін української мови"), 1909, у співавторстві з Є.Тимченком; "Програма для збирання особливостей малоруських говорів", 1910, рос. мовою, у співавторстві з А.Кримським). У публіцистичних статтях, надрукованих в газетах і журналах, виступав на захист української мови і культури, зокрема, одна з його статей на сторінках газети "Діло" називалася "Чого хотять від нас Росияни?" . Як редактор і порадник вклав багато праці у видання "Української граматики" та Російсько-українського словаря С.Тимченка, "Українського словаря" за редакцією Б.Грінченка. 

З квітня 1873 до самої смерті у квітні 1914 р. мешкав у будинку головної контори Товариства Київського пивоварного заводу (вул. Кирилівська, 41). Цей будинок має значну меморіальну цінність. У квартирі К. Михальчука проходили збори Старої Громади, тут бували: Володимир Антонович, Дмитро Дорошенко, Михайло Драгоманов, Павло Житецький, Орест Левицький, Микола Лисенко, Володимир Науменко, Іван Огієнко, Олександр Русов, Іван Стешенко, Єлисей Трегубов, Олександр Черняхівський, Павло Чубинський. 1886 року саме в цьому будинку відвідав К. Михальчука Іван Франко зі своєю нареченою Ольгою Хоружинською напередодні одруження. 

20 квітня 1914 року Михальчук помер. Поховали Костянтина Петровича на Щекавицькому кладовищі (ще у 1900 році Міська управа ухвалила закрити кладовище, та поодинокі поховання тривали до 1928 року). Закритий цвинтар руйнувався, його частину було пізніше зайнято військовим об’єктом, тому нині могилу лінгвіста втрачено. 

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»