Імена, з якими ми живемо. Вулиця Івана Білика

Вулиця Івана Білика - вулиця у Солом'янському районі міста Києва, селище Жуляни. Пролягає від вулиці Садової до вулиці Скіфської. Сучасну назву має з 2019 року. 

Іван Білик – український письменник, історичний романіст, перекладач болгарської літератури, лауреат Шевченківської премії (1991). 

Іван Іванович Білик народився 1 березня 1930 року у с. Градизьк на Полтавщині в інтелігентній селянській родині, про яку Іван Білик розповідав: «Моя бабця, мамина мати, була із роду Котляревських, автору «Енеїди» вона була правнукою. Її батько Федір Іванович мав дві доньки, вони були останні в роду, хто мав прізвище Котляревські. А потім обидві вийшли заміж — одна за Білика, а друга за Ковтуна. На них прізвище й обірвалося». Дід – богомаз, малював ікони, писав їх із реальних людей, усі його святі мали «прототипів». 

Напередодні народження Івана його 26-річний батько загинув, як ворог народу, тому хлопчику дали мамине прізвище. Письменник згадував: «У нас дома була чудова бібліотека. Стелажі здіймались аж під стелю, а до неї у старовинному будинку метрів чотири». В дитинстві пережив голодомор, бачив смерть діда, бабусі, старшої сестри; запам'ятав, як бабуся на сковороді смажила жабку; потім був притулок для дітей, які помирали від голоду. 

До вступу в університет майбутній письменник кілька років вчителював на Чернігівщині, викладав німецьку мову, фізику і фізкультуру, адже спроби вступити до вищого навчального закладу були невдалими. За кілька років самотужки досконало вивчив болгарську мову. 

У 1956 році вступає до Київського університету імені Тараса Шевченка на факультет журналістики, який успішно закінчує 1961 року. В цей час розпочинається його письменницька і перекладацька діяльність. «Яр» – перший роман Івана Білика - написаний у 1958 році, дійшов до читача лише у 2008 році. 

1959 року вийшов переклад І. Білика з болгарської мови повісті болгарського письменника Славчо Чернишева «Вітряк». Письменник працював у редакціях газет «Молодь України», «Робітнича газета», «Літературна газета», журналі «Всесвіт». 

З 1967 року – член Спілки письменників України (нині – Національна Спілка письменників України). У 1968 році вийшов друком роман Івана Білика «Танго». 

Якось на пляжі в Гідропарку він побачив гарну фігуру, обличчя якої закривав великий капелюх. Вони познайомилися, а невдовзі москвичка Світлана стала дружиною на всі 40 років. Дітей вони не мали. Все життя прожили тихо в двокімнатній квартирі на вулиці Ярославів Вал. 

Іван Білик як романіст сміливо здолав національні межі й рішуче вийшов на слов’янські літературні виднокола. Без вагань він розірвав часові й просторові пута, що тривожили (або жорстко направляли у відповідне русофільське русло) творчу фантазію сучасних йому романістів. У 1972 році побачив світ найсенсаційніший твір – роман «Меч Арея» (наклад – 65 тис. прим.). Загалом, за життя автора роман витримав півтора десятка перевидань. Початок 1972 року відзначився другим покосом дисидентів. Тому «Меч Арея» був заборонений за вказівкою ЦК Компартії України - за «неправильне трактування історії»: його вилучили з бібліотек, а нерозпродані примірники - із книгарень, хоч роман одразу ж став бестселером. Знищили 5 тисяч примірників із 65–тисячного накладу. Якоюсь мірою це була реклама: кіоскери, продавці стали приховувати книги та продавати «з-під поли» за 25 крб. Самого письменника змусили звільнитися з роботи в редакції газети «Літературна Україна», позбавили права друкуватись. Три роки І.Білик був без роботи, а потім змінив орієнтацію: влаштувався в редакцію часопису «Всесвіт» на посаду «секретар-друкарка». 

Тим часом, завдяки Українській Видавничій Спілці в Лондоні, твір став доступний зарубіжному читачеві. «Меч Арея» надрукували у Великій Британії, США і Канаді. Справа письменника набула небажаного для влади розголосу. 

У 1977 році терміново було опубліковано роман Івана Білика «День народження Золотої рибки», автора прийняли на роботу у журнал «Всесвіт». 1982 року вийшов друком роман «Земля королеви Мод». Наступний вагомий історичний твір «Похорон богів» побачив світ у 1986 році, через шість років після подання рукопису до видавництва. 

Романи «Меч Арея» і «Похорон богів» викликали інтерес літературознавців та критиків, адже автор привертав увагу до релігійної теми, якої в літературі не торкалися. 

Перу автора належать також твори «Золотий Ра» – «Історії» Геродота у вільному переказі» (1989), Дикі білі коні» (1989), «Цар і раб» (1992), «Не дратуйте ґрифонів» (1993). 

1991 році Іван Білик був удостоєний Державної премії імені Тараса Шевченка (нині – Національна премія України імені Тараса Шевченка) за історичний твір «Золотий Ра». Отримав премію й зрадів: ще трохи грошей до цієї суми докладе і купить собі "жигулі". Але враз рублі знецінилися, ціни підскочили: не 8 тисяч стали просити за "жигулі", а всі 20. Так Іван Білик машини собі не купив. 

Письменник відомий як перекладач творів болгарських письменників: Е. Коралова, Е. Станева, П. Вежинова, А. Гуляшки, І. Давидкова, І. Петрова, К. Калчева, Б. Димитрової, Б. Райнова, М. Марчевського та ін. 

В останні роки І. Білик тяжко хворів і нічого не бачив. 27 листопада 2012 року 82-річний письменник помер в своїй квартирі від серцевого нападу. Родичі знайшли його вранці. Поховали Івана Білика на Лісовому цвинтарі в Києві поряд із дружиною. 

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»