Краєзнавча лекція "Маленькі скульптурки"

3 липня у Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбудеться краєзнавча лекція №3 "Маленькі скульптурки" (з циклу "Київ цікавий") від активного читача бібліотеки В'ячеслава Жмихова.

На першій відбулася розповідь про 11, а на другій - про 15 скульптур проєкту “Шукай”. На заключній, третій лекції продовжиться знайомство із рештою 17 скульптурок - Подолу та інших районів Києва. В’ячеслав Жмихов розповість про цікавинки Києва, про які він дізнався сам, а відтак хоче поділитися своїми знаннями з вами, дорогі друзі!

Зацікавила тема? Тоді до зустрічі!

Казенні дачі

Із циклу "Історія твого району"

Казенні дачі. Фрагмент карти 1897 року

Історія місцевості Казенні дачі розпочалася 1857 року, коли казенні землі Київського повіту (звідси й назва поселення) обабіч Києво-Брестського шосе (в межах сучасних проспекту Перемоги, вулиць Янгеля, Олекси Тихого та Гарматної) було розділено на 28 ділянок площею 2-3 десятини кожна та віддано в оренду. Так почалися забудова та заселення Казенних дач.

У 1860–1870-х Казенні дачі було остаточно розплановано та забудовано. Тут проклали вулиці — Дачні лінії (Першу, Другу й Третю). Найкращою вважалася дача Амалії Шедель під назвою «Сан-Сусі». Проте вже у 1870-х частину Казенних дач уздовж Першої та Другої Дачних ліній забудували промисловими підприємствами. 1878 року тут було засновано завод Шанца, наприкінці 1881 року — завод Гретера і Мозера (майбутній завод Гретера і Криванека, згодом — «Більшовик», нині — Перший машинобудівний завод), а також заводи Велера та Зелінгера. Це були державні землі, тому промисловцям не потрібно було викуповувати їх у приватних власників. Ще однією великою перевагою цієї місцевості стало її зручне розташування між Києво-Брестським шосе та залізницею.

Завод Гретера і Криванека, початок 20 століття

У січні 1905 року Казенні дачі стали одним із осередків масових робітничих страйків. Коли у жовтні цього ж року відбулася нова хвиля страйків, Казенні дачі також виявилися в епіцентрі подій, адже в цій місцевості мешкало та працювало багато робітників великих підприємств. У листопаді-грудні 1905 року тут постала Шулявська республіка (назву присвоєно від поблизької Шулявки, але територіально події розгорталися на Казенних дачах). Датою її заснування зазвичай вважається 12 грудня 1905 року. Проте ще в другій половині листопада Казенні дачі стають вільними від державної влади — робітники та студенти вигнали звідси поліцію й поклали функцію охорони порядку на робітничі дружини, які успішно виконували свої обов’язки й боролися з проявами злочинності. Було чітко визначено час роботи торговельних точок, а також організовано їдальню для робітників і фонд допомоги родинам страйкарів.

Історія Шулявської республіки завершилася 16 грудня 1905 року. Дві тисячі солдатів і козаків разом із поліцією увійшли на Казенні дачі, оточили їх і поступово нейтралізували сили повсталих, заарештувавши активістів. Найактивніших учасників заслали до Сибіру. 1985 року з нагоди 80-річчя зазначених подій біля головного корпусу Київського політехнічного інституту було відкрито пам’ятник Шулявській республіці.

Казенні дачі можна також вважати місцем, де розпочалася історія київського футболу. Серед адміністрації та робітників заводу Гретера і Криванека було багато чехів. Саме вони на межі ХІХ і ХХ ст. запровадили традицію ганяти м’яча. Перші любительські футбольні команди міста з’явилися саме при згаданому заводі.

Власники заводу (зліва праворуч) Йозеф Криванек, Яків Гретер, Фердинанд Вітачек

Та не лише футболом запам’яталася чеська громада Казенних дач. Її представники залишили вагомий слід в історії міста. 1888 року на запрошення Якова Гретера до міста приїхав чеський інженер Йозеф Криванек. Із часом на заводі з’явилося багато чехів, які обійняли інженерно-технічні посади. Адже до появи Політехнічного інституту значною проблемою київських підприємств був брак місцевих «технарів». Тож на початку ХХ ст. у Казенних дачах сформувалася невелика чеська колонія.

Генріх Іїндржишек

Одним із найактивніших представників чеської громади був підприємець Генріх Іїндржишек — власник магазину музичних інструментів на Хрещатику та майбутній власник фабрики грамплатівок. Іїндржишек був одним із тих, хто створив на Казенних дачах чеську школу. Її було відкрито 1907 року, а з 1909 року вона розмістилася у двоповерховому будинку на розі нинішньої вулиці Янгеля та Польового провулку. Школа діяла до 1934 року, а будівля достояла до 1970-х.

Важливою сторінкою в історії Казенних дач і в біографії самого Іїндржишека було заснування фабрики грамофонних платівок. 2 липня 1910 року підприємець подав прохання щодо будівництва фабрики і 24 вересня 1910 року отримав дозвіл. Іїндржишек придбав земельну ділянку на Другій Дачній лінії, 5 (сучасна адреса — вулиця Смоленська, 31-33). Тут упродовж осені 1910 — літа 1911 року було споруджено два цегляних будинки — власне фабрику та житловий із конторою.

Разом із компаньйоном Ернестом Гессе Іїндржишек 1911 року утворив товариство «Екстрафон». На жаль, щойно збудована фабрика згоріла. Однак невдовзі її було відновлено. Платівки випускали десятками тисяч. Цікаво, що під час Першої світової війни у всій Російській імперії діяло лише дві фабрики грамплатівок, і однією з них якраз і була фабрика Іїндржишека. Вона уславилася ще й тим, що випускала платівки із записами українських пісень. 1919 року діяльність фабрики припинилася, бо Іїндржишек із огляду на події Української революції повернувся на батьківщину. Потім на території колишньої фабрики були майстерні, фабрика терезів, завод порційних автоматів, на якому 1966 року і було знайдено звернення Іїндржишека до нащадків. Сьогодні це територія заводу порційних автоматів «ВЕДА», вулиця Сім'ї Бродських, 31-33.

Томаш Масарик

Чеська громада також заклала парк, який було названо «Стромовкою» на честь однойменного парку в Празі. Його було створено з ініціативи чеського товариства ім. Я. А. Коменського, найімовірніше, 1907 року. Парк «Стромовка» був розташований між нинішніми проспектом Перемоги, вулицями Гетьмана, Смоленською та Янгеля. Доти там була ділянка землі, поросла деревами. У парку з’явилися ресторан і альтанка для виступів. Грав духовий оркестр. Тут влаштовували гуляння, причому до чехів неодмінно приєднувалися городяни інших національностей. Був тут і самодіяльний театр.

Ярослав Гашек

Під час Першої світової війни у Києві опинилося багато військовополонених чехів. Їх звільняло з Дарницького табору чеське товариство, частина з них влаштувалася на заводи. Серед них були професійні театральні діячі, які взяли участь у роботі театру. Наприклад, Ярослав Гашек писав театральні рецензії. При театрі було організовано жіночий хор. 29 липня 1917 року парк відвідав Томаш Масарик — на той момент голова Чехословацької Народної ради, майбутній президент Чехословаччини. Він провів зустріч із чеською громадою. 1919 року паркові споруди й дерева пішли на дрова, «Стромовка» припинила існування. На початку 1930-х територію колишнього парку було забудовано. Сьогодні на місці «Стромовки» — школа № 71.

Школа №71. 1932 рік

У 1930–1931 роках на Казенних дачах за проектом архітектора Павла Альошина за участю Йосипа Каракіса та Волошинова, переробленим Валеріаном Риковим, спорудили чотириповерхову будівлю трудової школи № 71 на 840 учнів. 1938 року на вулиці Другій Дачній (тепер — вулиця Сім'ї Бродських, 4) звели будівлю школи № 74 за проектом 103-А архітектора Емануїла Коднера. У 1936–1937 роках на сучасній вулиці Олекси Тихого, 42-А побудували ясла заводу «Більшовик». Нині будівлю реконструйовано під офісну. На вулиці Сім'ї Бродських, 6 і 8 наприкінці 1930-х звели дві будівлі навчального призначення. 1938 року побудували лазні Жовтневого району, у 2000-х реконструйовані під банківську споруду (сучасна адреса — проспект Перемоги, 41). 1940 року в Ковальському провулку, 3 спорудили чотириповерховий житловий будинок тютюнової фабрики. Іншими зразками житлової забудови кінця 1930-х є чотириповерхівки на Сім'ї Бродських, 3-5, Янгеля, 2 та в Ковальському провулку, 11.

Історична забудова. Польовий провулок

Віковий дуб на вул. Вадима Гетьмана

Майже всю стару малоповерхову забудову Казенних дач знесли у 1970-х. Окремі зразки старої забудови збереглися на вулицях Металістів, 12-А, 14, 16, Олекси Тихого, 24, Смоленській, 17 та в Польовому провулку, 6. Цікаві зразки котеджної забудови 1950-х досі можна знайти в Ковальському провулку, 4 та 6, на вулиці Металістів, 10. Також дотепер стоїть цікавий двоповерховий котедж 1950-х у Машинобудівному провулку, 5. Будинок є останнім прикладом садибної забудови у західній частині Казенних дач і зберігає стару червону лінію забудови П‘ятої Дачної, яка вже не проходить у цій частині місцевості.

На окремих вулицях серед сучасної забудови можна побачити поодинокі вікові дуби віком 300-400 років - рештки прадавньої діброви, що росла тут задовго до появи Казенних дач.

У столиці демонструють шедевр ювелірного мистецтва «Лавра Небесна»

У Музеї історії міста Києва триває виставка «Лавра Небесна», присвячена головній духовній святині українського народу, Києво-Печерській лаврі.

Центральне місце в композиції посідає прикрашена діамантами аметистова друза у срібній оправі. Діаманти символізують душі преподобних отців Києво-Печерських. У сяйві діамантів летить голуб, символ Святого Духа. Ліворуч і праворуч від центру композиції розташовані срібні скульптури засновників Києво-Печерської лаври, святих Антонія і Феодосія Печерських. Позолочена дзеркальна поверхня створює ефект німба над головами святих.

Над друзою «пливуть» легкі хмаринки, на яких здіймаються силуети Успенського собору, храми Верхньої Лаври та Великої Лавської дзвіниці. Вони виконані з пластинок топазу, доведених шліфуванням до матовості.

Стоїть композиція на основі у вигляді стилізованого хреста, подібного до четверика в храмі. Для створення мозаїки використовувалися різні породи, а також елементи з тигрового ока.

Графік роботи: середа — неділя з 12:00 до 19:00, понеділок та вівторок вихідні. 

Каса працює з 12:00 до 18:30

Де: Музейно-виставковий центр Музею історії міста Києва, вул. Богдана Хмельницького, 7

Вартість квитка: 200 грн, пільговий 100 грн.

Вулиця Дениса Монастирського

Із циклу "Прочитання вулиць"

Сучасна назва (з 2024): вулиця Дениса Монастирського

Підстава для перейменування: на честь українського юриста, політика, міністра внутрішніх справ Дениса Монастирського

Рішення Київської міської ради: від 18 січня 2024 року № 7618/7659 «Про перейменування вулиці Сурикова у Солом’янському районі міста Києва»

Місцевість: Солом’янка

Розташування: пролягає від проспекту Повітряних Сил та Солом’янської площі і вулиці Митрополита Василя Липківського.

Попередня назва (1974-2024): вулиця Сурикова

Первинна назва (1955-1974): Суднобудівний провулок

Денис Анатолійович Монастирський (12 червня 1980, Хмельницький, Українська РСР — 18 січня 2023, Бровари, Київська область, Україна) — український юрист, політик, міністр внутрішніх справ України (2021—2023), народний депутат (2019—2021) від партії «Слуга народу», голова Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності (2019—2021), член РНБО України (2021—2023). Загинув у авіакатастрофі в Броварах 18 січня 2023 року.

У 2000 році працював на посаді юрисконсульта ПАТ "Хмельницький завод ковальсько-пресового устаткування «Пригма-Пресс» (Хмельницький).

З 2003 по 2006 рік працював помічником-консультантом народного депутата України у Верховній Раді України.

У 2007 році був юристом у компанії «Hillmont Partners» (компанія надає послуги інвесторам та бізнесу). У 2009 році працював у «Global Ties KC».

З 2005 по 2016 рік викладав у Хмельницькому університеті управління та права, очолював відділ з питань законотворчості та наукових експертиз.

Революція гідності визначила необхідність зміни виду діяльності з теоретичного на практичний — пов'язаний з реформуванням правоохоронної системи держави.

З 2015 року брав участь в обранні керівного складу місцевих прокуратур (під час реструктуризації органів прокуратури 2015—2016 рр.).

У 2015—2017 роках обіймав посаду юриста в компанії ТОВ «Лігал Консалтинг» (компанія працює в сфері управління та комерції).

З 2016 року брав участь у формуванні Державного бюро розслідувань. Був секретарем постійно активної Конкурсної комісії з формування Державного бюро розслідувань.

У березні 2017-му, як експерт «Українського інституту майбутнього», Денис Монастирський представив доповідь «Реформа Нацполіції: план дій на сто днів». У ній йшлося про те, як її керівництво мало б далі реформувати різні свої підрозділи.

З 2016 по 2019 рік співпрацював як експерт з питань реформування правоохоронної та судової систем з Аналітичним центром «Український інститут майбутнього»

З 2019 по 2021 рік — народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності.

16 липня 2021 року Верховна Рада України призначила Дениса Монастирського на посаду Міністра внутрішніх справ України.

У вересні 2022-го Монастирський брав участь в операції з наймасштабнішого обміну полоненими між Україною та РФ, коли додому повернулися 215 українських захисників, у тому числі понад 100 бійців і командирів «Азова».

Загинув вранці 18 січня 2023 року на 43-му році життя унаслідок авіатрощі гвинтокрила ДСНС у Броварах Київської області. Похований 21 січня 2023 року на Байковому кладовищі у Києві (ділянка № 42а).

18 січня 2024 року місті Київ вулицю Сурикова перейменували на вулицю Дениса Монастирського.

Нагорода: Орден «За заслуги» III ст. (23 серпня 2022) — за значні заслуги у зміцненні української державності, мужність і самовідданість, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вагомий особистий внесок у розвиток різних сфер суспільного життя, відстоювання національних інтересів нашої держави, сумлінне виконання професійного обов'язку.

Експонат краєзнавчий. Фарфорові статуетки в колекції бібліотеки

Сьогоднішній допис нашої рубрики "Експонат краєзнавчий" присвячено фарфоровим статуеткам 1970-х-1980-х, що багато десятиліть прикрашали оселі киян.

Статуетка "Любиш-не любиш"

Статуетка "Гармошка"

Статуетка "Іспанський танець"

Статуетку "Любиш-не любиш" виготовлено у місті Полонне (Хмельницька область) на місцевому заводі художньої кераміки, статуетки "Гармошка" та "Іспанський танець" - на Київському заводі художньої кераміки. Авторкою скульптур є майстриня Оксана Жникруп.

Тож з-поміж колекції предметів декоративно-вжиткового мистецтва 1960-х-1980-х років, що представлені у Центральній районній бібліотеці імені Григорія Сковороди, нещодавно з'явилися і ці фарфорові статуетки.

Статуетки "Любиш-не любиш" та "Гармошка" передала київська родина Мегедь, статуетку "Іспанський танець" київська родина Красовських, вдома у яких багато десятиліть зберігалися вироби.

Щира подяка за подарунок!

Краєзнавча лекція №13 "Казенні дачі"

26 червня у Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбудеться 13-та краєзнавча лекція з циклу «Солом’янка. Історія твого району» від провідного бібліотекаря з краєзнавчої роботи, києвознавця Олександра Михайлика. Лекцію буде присвячено місцевості Казенні дачі.

Казенні дачі виникли у 1850-х роках як дачна місцевість на казенних землях - звідси й походить назва. Невдовзі, вже у 1870-х-1880-х, ця місцевість стає і районом промислових підприємств, найбільшим із яких був завод Гретера.

Важливою сторінкою в історії Казенних дач була чеська громада, яка сформувалася завдяки приїзду на завод Гретера чеських інженерів. Дізнаємося про унікальну фабрику грамплатівок Йосифа Іїндржишека, парк "Стромовка", витоки київського футболу та про видатних чехів, пов'язаних із Казенними дачами.

У 1920-х роках в межах Казенних дач виникло селище Жовтнівка - одне з перших робітничих селищ Києва радянської доби. З'ясуємо, де саме воно існувало, коли зникло і що нині на його місці. У 1930-х роках тут було спорудженно школу №71, що має дуже цікаву історію з точки зору архітектури. Дізнаємося, які ще споруди зведено у той час.

У другій половині 20 століття дачний характер поселення остаточно зник, розчинившись у багатоповерховій забудові. Нині це переважно район багатоповерхівок, промислова забудова і великі торговельні центри. Втім, окремі фрагменти історичної забудови кінця 19-початку 20 століття - як дачної, так і промислової, вціліли.

Серед нерукотворних пам'яток давнини Казенних дач - вікові дуби, залишки давньої діброви - окремі з них мають вік 300 і більше років.

Зацікавились темою? Запрошуємо на лекцію!

Екскурсії містом до Дня Конституції України

З нагоди святкування одного з головних державних свят – Дня Конституції України – Управління туризму та промоцій Київської міської державної адміністрації та Київський центр розвитку туризму підготували 6 безоплатних екскурсій, 5 з яких присвячені Основному Закону країни, а 1 – буде проходити в Святошинському районі Києва. 

На вас чекатимуть захопливі прогулянки містом та історичний екскурс етапами багатовікового становлення конституційного права в Україні від знаменитої Конституції гетьмана Пилипа Орлика й до сьогодення.

Зважаючи на дуже великий попит та обмежену кількість місць під час дії воєнного стану, реєстрація є обов'язковою!

Екскурсія «Святошинське намисто»

Під час прогулянки ви дізнаєтеся про те, як створювався та розбудовувався Святошинський район – від невеликого курортно-дачного передмістя Києва до густонаселеного житлового масиву, почуєте про видатних особистостей, які тут жили, та про наукові відкриття, які робилися в цій місцевості.

Маршрут: Станція метро «Академмістечко» → б-р Академіка Вернадського → вул. Серпова.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

26 червня, середа, 18:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/WRY7VzotTGaRYzoUA

Екскурсія «Тисячолітній шлях Конституції»

Під час двогодинної прогулянки середмістям столиці ви дізнаєтеся, якими були перші закони давньоруської держави та Конституція Війська Запорізького, Універсали УНР, та почуєте, як приймався Основний Закон незалежної України.

Маршрут: Золоті Ворота → «Український клуб» → Національна опера України ім. Т. Г. Шевченка → Київський міський будинок учителя → Пам'ятник Михайлу Грушевському → Жовтий корпус КНУ → вул. Б. Хмельницького → Будівля КМДА → Хрещатик.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

27 червня, четвер, 16:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/eN9VSYTeivFB1NPe8

28 червня, п'ятниця, 16:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/MBpodfJcWqXSRBcq9.

Екскурсія «Київ: нескорені та незалежні»

Довідайтеся про драматичні моменти боротьби за Незалежність України та відвідайте місця, які зберігають пам’ять про героїв війн та революцій, визначних діячів громадсько-культурного руху, талановитих вчених і митців, образи яких повсякчас стоять на варті нашої національної самобутності.

Маршрут: Площа Українських Героїв → вул. Терещенківська → Парк ім. Т. Г. Шевченка → Пам’ятник М. Грушевському → Національний музей літератури України.

Місце проведення вказано в анкеті.

28 червня, п'ятниця, 16:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/hx1ijPPuAbAvsP4J6

Екскурсія «Конституція – від створення до сьогодення»

Познайомтеся з Основним Законом України від часів його першої розробки на початку XVIII століття й до моменту ухвалення Конституції незалежної України в 1996 році.

Маршрут повний: Станція метро «Арсенальна» → вул. М. Грушевського → вул. Липська → вул. П. Орлика → вул. Академіка Богомольця → вул. Круглоуніверситетська → вул. Хрещатик → Майдан Незалежності → Софійська площа.

Місце проведення вказано в анкеті.

28 червня, п'ятниця, 18:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/qrWQiZBVZcze7unJ7

29 червня, субота, 11:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/dGeoFQ2wkEMkBPgz7

Ознайомтеся, будь ласка, з правилами безпеки під час дії воєнного стану:

• у разі повітряної тривоги за маршрутом передбачені діючі укриття, кожен учасник екскурсії заради своєї безпеки повинен слухати вказівки гіда
• у разі ворожих обстрілів заради безпеки екскурсантів та гіда, Управління та Київський центр розвитку туризму залишають за собою право скасувати захід

Історія Солом'янського району у фотографіях. Олександрівська слобідка у фільмі "Вулиця молодості"

Маловідомий фільм 1958 року "Вулиця молодості" Одеської кіностудії цінний місцями фільмувань - це Олександрівська слобідка та Першотравневий масив, що саме тоді активно споруджувався. Попередній допис було присвячено сценам, знятим на Першотравневому масиві. У цьому дописі йтиметься про сцени, зняті на Олександрівській слобідці.

Цю сцену зняли на вулиці Освіти. Попереду - будинок №14, споруджений у 1950 році за проєктом архітекторки Людмили Шкаруби. З 1950 по 2008 у ньому працювала центральна районна бібліотека. Будинок знесено у 2018 році. Частина паркану на передньому плані збереглася. Кулі на стовпчиках паркану втрачено ще у 1970-і.

Попередня сцена відзнята біля паркану. Ця його частина збереглася.

Квартал двоповерхових гуртожитків для робітників будівельних трестів забудовано на початку 1950-х. Двоповерхові гуртожитки знесено ще наприкінці 1980-х. Триповерхівку на другому плані - у 2010-х. На її місці - багатоповерхівка за адресою вулиця Освіти, 16-А.

Цей гуртожиток виходив фасадом на вулицю Червонозоряну (нині проспект Валерія Лобановського) і мав адресу вулиця Червонозоряна, 17. У цьому кадрі - дворовий фасад будинку.

У цьому кадрі - бічний фасад, балкон із колонами та вхід до гуртожитку.

Цю сцену знято з фасадного боку будинку - праворуч за кадром - вулиця Червонозоряна, майбутній проспект Валерія Лобановського.

Новий тиждень – нова екскурсія

Управління туризму та промоцій Київської міської державної адміністрації та Київський центр розвитку туризму підготували для вас 3 екскурсії на безоплатній основі. До списку наших регулярних екскурсійних маршрутів додали ще одну цікаву прогулянку старовинним Подільским районом, який ще називають «містом у місті».

Ознайомитися з детальним описом і маршрутом цієї та інших прогулянок можна нижче.

Зважаючи на дуже великий попит та обмежену кількість місць під час дії воєнного стану, реєстрація є обов'язковою!

Екскурсія «Таємниці града Володимира»

Під час прогулянки ви почуєте про розбудову Києва та будівництво оборонних споруд князем Володимиром, дізнаєтеся про зведення першого кам’яного храму Київської держави – Десятинної церкви.

Маршрут: Львівська площа → вул. Велика Житомирська → вул. Володимирська → Десятинний провулок → Старокиївська гора → вул. Десятинна → Михайлівська площа.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

22 червня, субота, 17:30.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/FYRTAiPyfpXPaStLA

Екскурсія «Київ незламний»

Познайомтеся з історією Києва – з часів Другої світової війни і до сьогодні, а також довідайтеся про людей, які відігравали роль у його незламності та перемозі.

Маршрут: Бабин Яр → Київський телецентр → Київська телевежа → вул. Ю. Іллєнка → Лук'янівська площа.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

23 червня, неділя, 11:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/cvLHPdA4araN42sd8

Екскурсія «Старим Подолом»

Ви прогуляєтеся знаменитою вулицею Петра Сагайдачного, довідаєтеся, як змінювався Поділ з часів створення до сьогодення, познайомитеся з його унікальними з точки зору історії та архітектури об’єктами, серед яких – Аптека-музей, найстаріший будинок Києва, Києво-Могилянська академія, яка була заснована 400 років тому, та старовинні храми.

Маршрут: Станція метро «Контрактова площа» → Церква Миколи Притиска → Аптека-музей на Подолі → Церква Успіння Богородиці Пирогощої → Контрактовий будинок → Церква Покрови Пресвятої Богородиці → Садиба родини Балабух → Поштова площа.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

23 червня, неділя, 17:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/GsEWehngRCvBEUWb9

Ознайомтеся, будь ласка, з правилами безпеки під час дії воєнного стану:

• у разі повітряної тривоги за маршрутом передбачені діючі укриття, кожен учасник екскурсії заради своєї безпеки повинен слухати вказівки гіда
• у разі ворожих обстрілів заради безпеки екскурсантів та гіда, Управління та Київський центр розвитку туризму залишають за собою право скасувати захід

Краєзнавча лекція "Чоколівка"

22 червня у Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбудеться повторна лекція з циклу "Солом'янка. Історія твого району" від провідного бібліотекаря з краєзнавчої роботи, києвознавця Олександра Михайлика. Лекцію буде присвячено місцевості Чоколівка.

Хоча Чоколівка виникла вже на початку ХХ століття, але теж має свою цікаву історію появи. До того ж, це одна із небагатьох місцевостей у Києві, яку названо на честь конкретної особи.

Тож згадаємо про особистість Миколи Чоколова та його роль у появі поселення. Дізнаємося про те, як воно розвивалося й що вціліло з першого періоду його забудови; як місцина розбудовувалася у 1940-х-1950-х роках; що було втілено, а що залишилося лише на рівні проєктів; якими є реальні межі Чоколівки, і чому її назва у народі поширилася й на сусідній Першотравневий масив.

Зацікавилися темою? Чекаємо на вас!

Караваєві дачі

Із циклу "Історія твого району"

Однією з місцевостей на мапі Солом’янського району, назва якої увіковічнює її засновника, є Караваєві дачі. Назва місцевості зберігає пам’ять про видатного медика Володимира Караваєва, професора Київського університету Св. Володимира.

Володимир Караваєв

Володимир Опанасович Караваєв (8 [20] липня 1811, Вятка, Росія — 3 [15] березня 1892, Київ) — український хірург і офтальмолог, доктор медицини, заслужений ординарний професор; саме він іще 1844 року заснував першу в Україні клініку очних хвороб. Його діяльність повернула зір тисячам людей з усіх усюд. Тож не дивно, що за його життя існувала приказка «Богу помолитися і Караваєву поклонитися». Ще один неординарний факт: 1891 року до 50-річчя університетської діяльності професора вулицю Шулявську, на якій він мешкав, було перейменовано на Караваєвську (тепер — вулиця Павла Скоропадського). Це один із небагатьох прикладів в історії Києва, коли вулицю назвали ім’ям людини ще за її життя.

Попередником Караваєвих дач був заснований у середині ХІХ ст. «Деревний розсадник» (точне місце розташування на сучасній місцевості — між Індустріальним шляхопроводом і Шулявським кладовищем). Під нього було спеціально виділено 63 десятини землі — 45 десятин орної та 18 десятин під лісом. Розсадник, заснований Відомством державного майна, розводив і продавав декоративні дерева й кущі, а також виконував роль закладу для навчання населення (здебільшого казенних селян) основ культурного садівництва. Проте діяльність закладу не була успішною, тож невдовзі землі й усі будівлі було продано. 1865 року Олександр ІІ затвердив спеціальну інструкцію, що надавала право купувати землі в «західних губерніях» (звісно, йшлося й про Україну) на пільгових умовах особам лише російського походження. Тож 1870 року землі та будівлі колишнього хутора «Деревний розсадник» площею 42,6 десятин купив Володимир Караваєв. 15 листопада 1872 року він придбав так звану Гімназичну ділянку — 20,7 десятин землі, які залізниця відкраяла від Кадетського гаю. Так його володіння збільшилося до 63,3 десятин. На хуторі був завод воскових свічок, який промисловець винаймав у професора Караваєва.

Дача Караваєва. Фрагмент плану 1902 року

Після смерті Володимира Караваєва 1892 року половина земель (32 десятини) перейшла у спадок його доньці Ользі Караваєвій-Колчак, одруженій із братом майбутнього адмірала Колчака. Вона поділила ці землі на 238 невеликих ділянок і з 1903 року розпродала їх приватним особам. Так почалася історія попервах дачного селища Караваєві дачі. Вже за 5 років усі дачні ділянки було забудовано. Станом на 1911 рік у робітничому селищі Караваєві дачі мешкало близько 5 тис. жителів, було 323 садиби і 296 будинків. 1914 року Караваєві дачі разом із Шулявкою та Казенними дачами увійшли до меж міста. Планування селища було здебільшого регулярним, із декількома поперечними та повздовжніми вулицями. Загалом тут було 12 вулиць і 14 провулків. Вулиці було забудовано виключно одноповерховими будинками, здебільшого дерев’яними, лише подекуди траплялися цегляні будиночки зі скромним оздобленням фасаду.

Зразки історичної забудови, вул. Польова. Фото О. Михайлика

У 1910-х (точна дата невідома) на залізниці поряд із селищем було відкрито зупинний пункт. Досить довго це була звичайна зупинка приміських електропоїздів, але після реконструкції платформи Караваєві Дачі в 2003–2005 роках тут виник невеликий вокзальний комплекс, що є одним із найсучасніших в Україні.

Кількість населення Караваєвих дач стрімко зростала. Мешканці селища клопоталися щодо виділення земельної ділянки для будівництва власної церкви. Землю виділили у садибі № 143 на вулиці Борщагівській, яка належала Ользі Караваєвій-Колчак. На початку 1910-х тут побудували невелику дерев’яну Преображенську церкву. 1921 року радянська влада зареєструвала парафію.1931 року, під приводом запланованого будівництва поряд геологорозвідувального технікуму, церкву закрили й невдовзі знищили. Нині на місці храму — Індустріальний шляхопровід.

1926 року в Караваєвих дачах було 217 садиб і 284 будинки, з них 13 — порожні. Населення становило 1065 осіб. Із 1926 року селище певний час мало офіційну назву «Червоний залізничник», та вона не прижилася, тож план Києва 1935 року зафіксував стару назву. У 1920–1930-х забудова Караваєвих дач розширилася як на південь, так і на північ. Селище злилося із Шулявкою та Казенними дачами. Основною «віссю» стала кінцева частина вулиці Борщагівської.

Починаючи з 1938 року, районні депутати вимагали від міської ради побудувати на Караваєвих дачах школу. 1941 року школу за проектом 50 архітекторки Баландіної звели на вулиці Леванев-

ського, 2-А. Її мали здати 15 серпня 1941 року. До початку війни будівлю було завершено зовні та перекрито, проте у перший воєнний рік школярі так і не розпочали тут навчання.

Висотна забудова Караваєвих дач 1980-х років

Оригінальна забудова Караваєвих дач почала зникати ще у 1950-х, коли взялися забудовувати багатоповерхівками вулицю Борщагівську, що стала важливою магістраллю. 1957 року було

відкрито шляхопровід біля залізничної станції, що сполучив Чоколовку з Караваєвими дачами, а в глобальній перспективі — частину кільцевої магістралі, яка в обхід центру з’єднала ряд міських районів. Будівництво шляхопроводу спричинилося до створення нової магістралі — сучасної вулиці Гетьмана. Остання розітнула наявну мережу вулиць, постала необхідність у новій забудові вздовж неї. Отже, з 1950-х Караваєві дачі як система вулиць і забудови почали зникати. У 1960-х цей процес тривав повільно — на майбутній магістралі з’явилося лише декілька п’ятиповерхових хрущовок і 9-поверхових малосімейок. Більша частина старої забудови тоді ще продовжувала існувати. Її знесли вже у 1970-х. У 1970–1980-х на місці старої забудови з’явилися житлові будинки та гуртожитки майбутнього Національного авіаційного університету. Під час цього будівництва на Караваєвих дачах зникли дев’ять вулиць і 17 провулків.

Починаючи з 1980-х, на Караваєвих дачах з’явилася висотна забудова, здебільшого вздовж вулиці Гетьмана. У 1981–1988 роках тут було споруджено чотири 16-поверхівки серії КТ: № 40, 42, 44 і 46. На найвигіднішому панорамному пригірку біля залізниці (Гетьмана, 46-А) 1994 року звели унікальний 6-секційний каскадний комплекс, що поєднував різні проекти панельних серій Т.

1991 року під час розроблення генерального плану розширення КПІ залишки забудови Караваєвих дач між залізницею та вулицею Польовою планували знести й побудувати натомість багатоповерхові паркінги. Саму ж вулицю Польову — розширити й перетворити на Залізничний бульвар, що мав з’єднуватися з вулицею Борщагівською біля 9-го корпусу КПІ. Для цього збиралися побудувати дворівневу розв’язку. Втілено це не було.

Провулок Оксани Вороніної

Із циклу “Прочитання вулиць”

Сучасна назва (з 2024): провулок Оксани Вороніної

Підстава для перейменування: на честь української акторки театру та кіно Оксани Вороніної

Рішення Київської міської ради: від 18 січня 2024 року № 7601/7642 «Про перейменування провулку Металістів у Солом’янському районі міста Києва»

Місцевість: Караваєві дачі

Розташування: пролягає від вулиці Михайла Брайчевського до Машинобудівного провулку

Попередня назва (1955-2024): провулок Металістів

Первинна назва (1-а третина 20 ст.-1955): Петрівський провулок

Оксана Вікторівна Вороніна (11 листопада 1967, Путивль — 30 липня 2020, Київ, Україна) — українська акторка театру та кіно.

Оксана Вороніна народилася 1967 року у місті Путивль на Сумщині.

З 1986 року навчалась у Київському державному інституті театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (нині — Київський національний університет театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенка-Карого) у майстерні Юлії Ткаченко, який закінчила у 1990 році. У 1990 по 2000 роках Оксана Вороніна працювала в Белгородському державному академічному театрі імені М. С. Щепкіна. З 2001 по 2020 роки — актриса Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки. За ці роки вона зіграла в спектаклях: "У полоні пристрастей (Камінний господар)", "Дон Кіхот. 1938 рік", "Новорічні сюрпризи", "Ревізор", "Маскарад", "Дивна місіс Севідж" та інших.

Померла Оксана Вороніна від важкої хвороби 30 липня 2020 року.

Вибрана фільмографія:

• 2019 – У неділю зранку зілля копала
• 2019 – Кріпосна
• 2018 – Ніщо не трапляється двічі
• 2015 – Офіцерські дружини
• 2014 – Тільки не відпускай мене
• 2014 – Гордіїв вузол
• 2013 – Вбити двічі
• 2012 – Жіночий лікар
• 2012 – Закохані в Київ (кіноальманах; фільм «Рука»)
• 2008 – Владика Андрей

Експонат краєзнавчий. Фарфорові вироби у колекції бібліотеки

Сьогоднішній допис нашої нової рубрики присвячено фарфоровим виробам, які є у колекції бібліотеки. Розповімо про фарфорові куманці та карафи 1960-х-1980-х років.

На першому фото - ліворуч куманець "Півник", навколо якого - 4 чарки "Рибки", у центрі - карафа "Риба" та 6 чарочок "Рибки". Бібліотека має два таких набори. Свого часу ці вироби прикрашали чи не кожну оселю, були дуже популярними. Це вироби заводу у місті Полонне (Хмельницька область). Праворуч - розписний куманець, оздоблений рослинними та квітковими орнаментами, виготовлений на заводі у місті Коростень (Житомирська область).

На окремому фото - куманець "Козак і козачка". На жаль, відсутність клейма на дні не дало змогу з'ясувати, на якому фарфоровому заводі виготовлено виріб.

Кияни охоче купували такі вироби і вони одразу ставали прикрасою оселі. Їх рідко використовували за призначенням, але майже завжди - як оздоба кімнати.

Тож з-поміж колекції предметів декоративно-вжиткового мистецтва 1960-х-1980-х років, що представлені у Центральній районній бібліотеці імені Григорія Сковороди, нещодавно з'явився і цей фарфоровий посуд.

Його передала київська родина Мегедь, вдома у якої багато десятиліть зберігалися вироби.

Щира подяка за подарунок!

Історія Солом'янського району в архівних документах

Історія району в архівних документах

Пропонуємо ознайомитися зі справою "План ділянки землі під назвою хутора Совки, Пронівщина". Йдеться про місцевість Пронівщина, якою тривалий час і володіла церква (з 1848 по 1917 роки).

Документ зберігається у фондах Центрального державного історичного архіву України (фонд 184 опис 1 справа 19).

Загальний вид плану

Фрагмент плану. Воскобілильний (свічний) завод - літера "з"

Фрагмент плану. Хутір Совки Пронівщина

Історія Солом'янського району у фотографіях. Першотравневий масив у фільмі "Вулиця молодості"

Маловідомий фільм 1958 року "Вулиця молодості" Одеської кіностудії цінний місцями фільмувань - це Олександрівська слобідка та Першотравневий масив, що саме тоді активно споруджувався. У цьому дописі йтиметься про сцени, зняті на Першотравневому масиві. На першому фото ми бачимо ріг сучасних Чоколівського бульвару та вулиці Лондонської з перспективою останньої. Вулиці як такої ще немає, але того ж 1958 року, у якому знято фільм, її буде забудовано.

У одному із наступних кадрів видно, як будуються будинки на сучасній вулиці Івана Світличного та розпочинається спорудження школи №149.

У кадрі - спорудження будинку №4 на сучасній вулиці Івана Світличного, який було завершено саме 1958 року.

Цей кадр знято з будинку №49 на сучасній вулиці Уманській, який тоді саме споруджувався. Вдалині - залізниця, за нею - місцина Караваєві дачі.

Грушки

Із циклу "Історія твого району"

Хутір (без підпису). Фрагмент карти Києва і околиць 1886 р.

Історія хутора Грушки почалася 1869 року, коли 14 ділянок землі на 6-й версті Києво-Брестського шосе було передано Києву від казни. 1871 року ці землі взяв в оренду дворянин К. Грушко. Він заснував хутір, який від прізвища власника отримав назву Грушки. Мапа Києва й околиць 1886 року зафіксувала точне місце розташування хутора — десь за півкілометра південніше Києво-Брестського шосе, приблизно там, де закінчується сучасний Чугуївський провулок. На мапі показано невеликий садок і ділянку орної землі. У 1890-х на хуторі проживало п’ять осіб.

Згідно з Повелінням Миколи ІІ від 11 травня 1898 року, землі біля Шулявки площею 38 десятин було передано для влаштування Політехнічного інституту. Натомість Київське окружне інженерне управління отримало 76 десятин земель біля хутора Грушки. Фактична передача земель відбулася 1902 року. Невдовзі тут постало військове містечко — вздовж нинішніх вулиць Гарматної, Шутова та проспекту Перемоги (між вулицями Шутова та Василенка) було збудовано близько 10 здебільшого двоповерхових казарм. Тут приблизно з 1910 року розташовувався Сьомий залізничний батальйон.

Казарми біля хутора Грушки 1917 року увійшли в історію завдяки повстанню Другого козацького полку ім. гетьмана Павла Полуботка, ідейним натхненником якого вважається відомий громадський і політичний діяч Микола Міхновський.

Хутір Грушки. Фрагмент карти 1932 року

1921 року хутір Грушки було включено до меж Києва. 1926 року на хуторі разом із дослідним полем Київського сільськогосподарського інституту було 19 дворів, мешкало 143 особи.

Після Другої світової війни хутір Грушки остаточно поглинуло місто: у 1950–1960-х навколо постали корпуси нових заводів, а на місці хутора (який згадується в довіднику «Вулиці Києва» 1958 року як селище з вулицями без назви) звели багатоповерхові житлові будинки та гуртожитки.

На честь місцевості 2017 року розташовану неподалік залізничну станцію Київ-Жовтневий було перейменовано на Грушки. 2023 року вулиця Полковника Шутова перейменована на Грушецьку, на честь місцевості.

Вулиця Академіка Шалімова

Із циклу "Прочитання вулиць"

Фото О. Михайлика

Сучасна назва (з 2024): вулиця Академіка Шалімова

Підстава для перейменування: на честь українського хірурга, одного із засновників української хірургічної школи Олександра Шалімова

Рішення Київської міської ради: від 29 лютого 2024 року № 7901/7942 «Про перейменування вулиці Героїв Севастополя у Солом'янському районі міста Києва»

Місцевість: Відрадний

Розташування: пролягає від бульвару Вацлава Гавела до площі Відрадної, Відрадного проспекту.

Попередня назва (1963-2024): вулиця Героїв Севастополя (частина вулиці, від площі Відрадної, Відрадного проспекту до вулиці Новопольової, зберегла назву Героїв Севастополя)

Первинна назва (1959-1963): Відрадна

Олександр Олексійович Шалімов (20 січня 1918, село Введенка, Задонський повіт, Воронезька губернія, РРФСР — 28 лютого 2006, Київ, Україна) — український хірург російського походження, один із засновників української хірургічної школи. Герой України (2005).

Життєпис

Народився 20 січня 1918 р. у селі Введенка, нині Задонського району Липецької області (Російська Федерація). Походив із багатодітної селянської родини: у його батьків було 12 власних дітей і ще прийняли двох безпритульних. У 1925 році сім'я переїхала на Кубань, де він пішов у школу.

У 1934 році вступив на робітфак Кубанського медичного училища, який закінчив у 1936 році з відзнакою. У 1936–1941 роках навчався на лікувальному факультеті Кубанського медичного інституту.

Після початку німецько-радянської війни на фронт його не взяли через перенесені незадовго до того малярію та гепатит, а також ревматизм та хворобу хребта.

З 1941 року — хірург, головний лікар Нерчинсько-Заводської міжрайонної лікарні в Читинській області РРФСР. З 1944 року — завідувач хірургічного відділення, головний лікар Петровськ-Забайкальської міської лікарні Читинської області РРФСР.

З 1946 року — завідувач хірургічного відділення Брянської обласної лікарні РРФСР.

З 1949 року — головний хірург Орловського облздороввідділу і завідувач хірургічного відділення Орловської обласної лікарні РРФСР.

З 1952 року — асистент кафедри госпітальної хірургії Курського медичного інституту РРФСР.

З 1953 року — головний хірург Брянського облздороввідділу і завідувач хірургічного відділення Брянської обласної лікарні РРФСР.

У 1955 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Утворення штучного стравоходу при рубцевій непрохідності».

З 1957 року — доцент кафедри хірургії Харківського медичного інституту. У 1958 році захистив докторську дисертацію на тему «Хірургічне лікування раку головки підшлункової залози і фатерова сосочка».

У 1959 — 1970 роках — провідний хірург у лікувальних та наукових закладах міста Харкова, завідувач кафедри торакальної хірургії та анестезіології Українського інституту удосконалення лікарів, з 1965 року — директор Харківського науково-дослідного інституту загальної та невідкладної хірургії.

З 1970 року — завідувач кафедри торакоабдомінальної хірургії Київського інституту удосконалення лікарів, директор науково-дослідного інституту гематології та переливання крові, а з 1972 року директор Київського науково-дослідного інституту клінічної та експериментальної хірургії.

З 1975 року засновник та директор Інституту хірургії та трансплантології, що нині названий його іменем. З 1978 року дійсний член АН УРСР.

Шалімов став першим лікарем, котрий провів вдалу пересадку підшлункової залози хворому на діабет, розробив і впровадив нові методи операцій за онкологічних захворювань, органів травлення, судин, серця. Шалімов запровадив нові методи операцій при захворюваннях органів травлення, серця, онкологічних захворюваннях тощо.

Під керівництвом Шалімова проведено першу в Україні операцію пересадки серця. Досі таких операцій у Київському інституті клінічної й експериментальної хірургії імені Олександра Шалімова проведено вже 4.

За своє життя Шалімов провів близько 40 тисяч операцій.

У 1998 році академіка Шалімова визнано «Людиною планети». До смерті у 2006 році він також був Почесним директором Інституту клінічної й експериментальної хірургії НАН України (з грудня 2006 року інститут носить його ім’я).

Помер у Києві 28 лютого 2006 року.

Поховано Олександра Шалімова на Байковому цвинтарі в Києві (ділянка № 52а).

29 лютого 2024 року Київська міська рада частину вулиці Героїв Севастополя перейменувала на вулицю Академіка Шалімова.

Маловідомий факт - Олександр Шалімов, маючи гарний голос, дуже любив у колі друзів співати українські пісні - серед них як народні ("Зеленеє жито зелене", "Ой не світи місяченьку", "Цвіте терен", "Ой чий то кінь стоїть", "Ой, на горі та женці жнуть", "Черемшина", "Ой, у вишневому саду" та багато інших), так і авторські, на вірші видатних поетів - Тараса Шевченка ("Реве та стогне Дніпр широкий", "Думи мої, думи мої"), Михайла Петренка ("Дивлюсь я на небо"), Леоніда Глібова ("Стоїть гора високая"), Василя Симоненка ("Лебеді материнства"), Дмитра Павличка ("Два кольори"), Дмитра Луценка ("Як тебе не любити, Києве мій), Михайла Старицького ("Ніч як місячна"), Степана Руданського ("Повій, вітре, на Вкраїну), Андрія Малишка ("Пісня про рушник"). Це свідчить про любов науковця до української пісні, хорошу ознайомленість із творчістю як класиків, так і поетів-сучасників Олександра Шалімова.

Нагороди:

Орден “За заслуги” І ступеня (1999)

Орден “За заслуги” ІІ ступеня (1998)

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

З нагоди ювілею 23 січня 2018 року НБУ ввів в обіг ювілейну монету «Олександр Шалімов» номіналом 2 гривні, а Укрпошта — ювілейну поштову марку.