Храми Солом'янського району. Церква Св. Марії Магдалини на Шулявці

Продовжуємо нашу нову рубрику "Храми Солом'янського району".

Другий допис буде присвячено втраченій церкві Св. Марії Магдалини на Шулявці.

Зі зростанням Шулявки постала проблема: тут не було власного храму. Найближчою була церква Св. Іоана Златоуста на Галицькій площі (нині — площа Перемоги). 1883 року Київська духовна консисторія дала дозвіл на спорудження парафіяльного храму Шулявки.

Щойно споруджена церква. Фото Г. Чугаєвича, 1889

Іван Толлі

Міський голова Іван Толлі 4 червня 1885 року запропонував Київському митрополитові Платону (Городецькому) використати 18 тис. рублів, що залишилися від пожертви благодійника Смєлова на будівництво Благовіщенської церкви на Новій Будові (вулиця Маріїнсько-Благовіщенська), для спорудження Шулявського храму Св. Марії Магдалини з приділами Свв. Йоакима та Анни. Проект храму розробив інженер Вадим Катеринич. Митрополит не заперечував, тож невдовзі будівельні роботи розпочалися.

Митрополит Платон

Микола Терещенко

Під час спорудження храму виникли фінансові ускладнення, та допомога благодійника Миколи Терещенка дала змогу швидко провадити будівництво далі. Інженер Катеринич, який керував роботами, відмовився від оплати своєї праці, в такий спосіб жертвуючи на храм.

Навесні 1887 року церкву було завершено, а 20 липня 1889 року її освятив єпископ Уманський Іриней. При ній відкрили церковно-парафіяльну школу.

Єпископ Іриней

Церкву Св. Марії Магдалини відвідували не лише мешканці Шулявки. Після відкриття Київського політехнічного інституту парафіянами та відвідувачами храму стали й викладачі та студенти цього навчального закладу. Стіни храму пам’ятали Дмитра Менделєєва, Ігоря Сікорського, Петра Нестерова, ректорів інституту Віктора Кирпичова, Михайла Коновалова, Костянтина Зворикіна, Миколу Чирвинського, Володимира Тимофеєва, Костянтина Дементьєва, Івана Жукова. 1 березня 1919 року о. Олександр охрестив тут Бориса Патона.

Церкву закрили в першій половині 1930-х. На її місці запланували спорудити школу. Впродовж квітня-серпня 1935 року розбирали стіни церкви, а поруч паралельно зводили стіни школи. Новий навчальний заклад відкрив двері для учнів 1 вересня 1935 року. Нині це — будівля ліцею № 142.

Знищення церкви і будівництво школи, 1935

Знищено було й церковно-парафіяльну школу. Будинок священника вцілів, 1941 року в ньому відновилися служби. 1950 року церкву було закрито й у цій будівлі. У 1990-х було створено парафію Св. Марії Магдалини, висловлено ідею відбудувати храм. Проте її досі не втілено в життя.

Колишній будинок священника церкви Св. Марії Магдалини

Історія Солом'янського району на сторінках газет - від 1890-х років до нашого часу. Солом'янський залізничний віадук, 1902

Наша наступна публікація у нашій постійній рубриці, присвяченій історії району на сторінках газет - замітка у газеті "Киевлянин" №198 від 20 липня 1902 року "Солом'янський залізничний віадук".

Оригінал зберігається у газетному фонді Національної бібліотеки України ім. Вернадського.

Історія Солом'янського району в фотографіях. Перший залізничний вокзал, 1870-1913

Першу будівлю залізничного вокзалу в Києві споруджено у 1868-1870 роках за проєктом архітектора Івана-Фрідріха Вишневського у стилі англійської готики. Довжина споруди становила 133 метри.

Проєкт і креслення вокзалу, 1868

Будівництво вокзалу, 1869

Будівля вокзалу, початок 1870-х років. З фондів ЦДКФФА України

1877 року в будівлі сталася пожежа, споруду було відновлено і надбудовано та розширено.

Вокзал після добудови і розширення, фото кінця 19 століття

Вокзал, кінець 19 століття

У 1902-1907 роках відбулася реконструкція залізничного вузла. Була споруджена товарна станція. Будівля вокзалу, що вже не відповідала сучасним потребам, була закрита 1908 року. Поряд із нею, на місці теперішнього приміського вокзалу, споруджено тимчасовий дерев'яний вокзал. Стару будівлю вокзалу розібрано 1913 року.

Затверджений проєкт нового вокзалу, 1913 рік. Не втілено

1914 року закладено фундамент нового вокзалу, та через початок Першої світової війни його не було споруджено. "Тимчасовий" дерев'яний барак-вокзал виконував свою роль 25 років...

Тимчасовий вокзал, існував у 1908-1932

Місце розібраного старого вокзалу, 1920-і

Тимчасовий вокзал, 1920-і

Осіння магія Києва

Управління туризму та промоцій Київської міської державної адміністрації та Київський центр розвитку туризму запрошують на чотири захопливі екскурсії столицею, серед яких прогулянка, адаптована для людей із порушеннями слуху в супроводі перекладача жестової мови.

Зважаючи на дуже великий попит та обмежену кількість місць під час дії воєнного стану, реєстрація є обов’язковою для кожного учасника окремо.

Екскурсія «Провулками київського Кудрявця»

Познайомтеся з літописними місцями Києва та творіннями багатьох видатних киян – архітекторів, художників, письменників та акторів, які мешкали в цій місцевості у різні часи.

Маршрут: Львівська площа → Вознесенський узвіз → Кудрявська площа → вул. Січових Стрільців.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

26 жовтня, субота, 16:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/ANRQwJvrazxPbnLT7

Екскурсія «Таємниці града Ярослава» (для людей із порушеннями слуху)

Під час екскурсії ви довідаєтеся про оборонні споруди навколо Києва за часів правління князя Ярослава Мудрого, розкриєте таємниці Софійського та Михайлівського соборів і ще багато цікавих фактів про стародавній Київ.

Екскурсія проводитиметься в супроводі перекладача жестової мови.

Маршрут: Золоті Ворота → вул. Ярославів Вал → Золотоворітський сквер → вул. Золотоворітська → Софійська площа → Михайлівська площа.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

26 жовтня, субота, 17:30.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/WyC21tzxMQ99ZoxC8

Екскурсія «Київ історичний»

Познайомтеся з історією стародавнього Києва, його пам’ятками, архітектурою, історичним центром та Подолом.

Маршрут: Софійська площа → Михайлівська площа → Старокиївська гора → Андріївська церква.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

27 жовтня, неділя, 11:30.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/YzR1sfoBxM6U4n8y9

Екскурсія «Святошинська сюїта»

Під час прогулянки ви дізнаєтеся про те, як створювався та розбудовувався Святошинський район – від невеликого курортно-дачного передмістя Києва до густонаселеного житлового масиву, почуєте про видатних вчених, художників і поетів, які жили в Академмістечку, та про наукові відкриття, які робилися в цій місцевості.

Маршрут: Спорткомплекс «Наука Спорт» → бул. Академіка Вернадського → вул. Серпова.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

27 жовтня, неділя, 16:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/vJNKnMvNhPUVHL2s8

Ознайомтеся, будь ласка, з правилами безпеки під час дії воєнного стану:

• у разі повітряної тривоги за маршрутом передбачені діючі укриття, кожен учасник екскурсії заради своєї безпеки повинен слухати вказівки гіда;
• у разі ворожих обстрілів заради безпеки екскурсантів та гіда, Управління та Київський центр розвитку туризму залишають за собою право скасувати захід.

Експонат краєзнавчий. Залізнична філателія у колекції бібліотеки

Оскільки у краєзнавчій кімнаті бібліотеки формується велика тематична зона, присвячена транспорту, зокрема і залізничному, ми запланували серію публікацій щодо тематичних експонатів.

Сьогодні хочемо познайомити із серіями марок на залізничну тематику. У колекції бібліотеки загалом представлено 35 марок 1979-2012 років випуску. Пропонуємо переглянути колекцію, рубриковану за темами. Усі марки передав бібліотеці із особистої колекції письменник-краєзнавець Олександр Михайлик.

Паротяги, 2005-2006 роки

Паротяги, 1979-1980

Електропоїзди та дизель-поїзди, 2010-2011

Електровози та тепловози, 2008-2010

Вагони, 2012

Марки на конверті "Локомотивобудування в Україні", 2009

Марки на конверті "Локомотивобудування в Україні", 2011

Конверт "150 років з часу відкриття української залізниці" з вдрукованою маркою, 2011

Вулиця Сергія Висоцького

Із циклу "Прочитання вулиць"

Вулиця Сергія Висоцького. Джерело: google.com

Сучасна назва (з 2019): вулиця Сергія Висоцького

Підстава для перейменування: назва на честь історика й археолога, фахівця у галузі давньоруської культури, дослідника графіті і фресок Софії Київської Сергія Висоцького

Рішення Київської міської ради: від від 12 листопада 2019 року № 38/7611 «Про найменування вулиць та провулків у Солом'янському районі міста Києва»

Місцевість: Жиляни

Розташування: пролягає від Гуцульської вулиці до Повітрофлотської вулиці

Попередня і первинна назва (Кінець 2010-х-2019): Проєктна 12976

Сергій Олександрович Висоцький (15 липня 1923, Полтава — 19 грудня 1998, Київ) — український історик і археолог, фахівець у галузі культури Київської Русі, дослідник графіті та фресок Софії Київської. Доктор історичних наук (1979).

Життєпис

Народився у Полтаві в сім'ї службовців. Отримавши в юності травму хребта і набувши туберкульозу кісток, провів близько 10 років у ліжку, після одужання став істориком. Закінчив історично-філософський факультет Київський університету в 1956 році. У 1956-1967 роках — науковий секретар, вчений секретар, завідувач відділу фондів Державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей» (Київ).

Протягом 1967–1992 років працював в Інституті археології АН УРСР. Тут захистив кандидатську («Давньоруські написи Софії Київської XI—XIV ст.», 1967) і докторську («Середньовічні написи Софії Київської (за матеріалами графіті XI—XVII ст.)», 1978) дисертації. У 1981-1985 — завідувач відділу археології Києва, від 1985 — консультант.

Дослідив понад 400 графіті XI–XVII ст. у Софійському соборі, Михайлівській церкві Видубицького монастиря, Кирилівській церкві, що містять цінні відомості про історичні події, мову давніх киян, походження і розвиток писемності. У монографії «Светские фрески Софийского собора в Киеве» (1989) атрибутував зображення княгині Ольги та Костянтина Багрянородного.

Брав участь у археологічних розкопках північної вежі Софійського собору (1960—1961), дослідив руїни Золотих воріт у Києві та розробив проект їх відбудови (1970—1973).

Автор близько 150 наукових праць. Його дослідження з києворуської епіграфіки здобули широке визнання світової науки, істотно поповнили джерельну базу дослідження культури Київської Русі.

Остання книжка вченого, “Київська писемна школа X—XII ст. (до історії української писемності)” вийшла в день його смерті, 19 грудня 1998 року.

12 листопада 2019 року вулицю в Солом’янському районі перейменовано на честь Сергія Висоцького.

Видатні імена Солом'янського району. Марія Капніст

Нещодавно ми започаткували нову краєзнавчу рубрику. У ній будемо розповідати про видатних особистостей, життя і діяльність яких пов'язана із нашим районом.

Сьогоднішній наш допис буде присвячено видатній акторці, жертві сталінського терору Марії Капніст.

Пам'ять про видатну акторку вшановано. З 2018 року в Шевченківському районі є вулиця Марії Капніст. А на будинку №7 на вулиці Кавказькій встановлено меморіальну дошку, яка сповіщає, що акторка мешкала у будинку №13 на цій вулиці.

Маріетта (справжнє ім'я акторки) Ростиславівна Капніст народилася 22 березня 1914 року в Санкт-Петербурзі у родині графа Ростислава Капніста, нащадка українського шляхетського роду, засновники якого були вихідцями з грецького острова Занте. Марія Капніст була праонукою українського поета Василя Капніста. Мати - Анастасії Байдак – прапраправнучка Івана Сірка. 1917 року родин переїхала у маєток в Криму, та 1921 року його зруйнували більшовики. 1927 року Марія Капніст переїхала до Києва. Закінчила в Києві школу, потім вступила до Ленінградского театрального інституту. Через походження її виключили з інституту.

1937 року Марію Капніст вперше арештували, та невдовзі відпустили. 27 серпня 1941 року заарештована знову. Її засудили (за статтею 58-10 частина 1 — «пропаганда і агітація, що містять заклик до повалення радянської влади») до 8-ми років виправно-трудових таборів. 1949 року звільнена з табору і відправлена на поселення у Казахстані. 1950 року народила доньку Радиславу. Вдруге засуджена у грудні 1951 року. Десять років таборів отримала за те, що заступилася за доньку: побачила, як її ображає вихователька в дитячому садку. Звільнена раніше 10 лютого 1956 року.

1956 року переїхала до Києва. Оселилася у своєї подруги на Деміївці в приватному будинку. Працювала масажисткою, почала зніматися у кіно (перша роль-епізод — у фільмі 1956 року «Одна ніч»). За порадою знайомих — потрапила на прийом до письменника і академіка Миколи Бажана, якому розказала про свої поневіряння. За його сприяння Спілка радянських письменників України оформила Марію Капніст опікуном дружини одного з письменників, яка жила на Гоголівській вулиці в одноповерховому будинку.

У 1958 році — реабілітована. Постановою Верховного суду РРФСР вирок і всі наступні рішення у справі Капніст були скасовані і справу щодо неї припинено за відсутністю складу злочину. З 1960 року — штатна актриса Театру кіноактора Кіностудії імені Олександра Довженка. 1970 року Марії Капніст отримала квартиру у новому будинку на вулиці Кавказькій, 3, де й жила решту життя. Грала у кіно переважно невеликі ролі та епізоди. Із 1980 року Капніст — член Спілки кінематографістів України. Із 1988 — Заслужена артистка УРСР. Марія Капніст зіграла у понад 120 художніх фільмах — грала графинь, літніх дам, монахинь, відьом, циганок, чарівниць.

Загинула акторка трагічно. Після таборів Марія Капніст не користувалася метро та підземними переходами — вони нагадували їй шахти Казахстану. На початку жовтня 1993 року неподалік Кіностудії імені Олександра Довженка, намагалася перейти Берестейський проспект, але потрапила під колеса автомобіля. 25 жовтня 1993 року Марія Капніст померла в Олександрівській лікарні. Похована у селі Велика Обухівка на Полтавщині, на родовому кладовищі Капністів, поруч із прадідом.

Прізвище роду продовжила донька Радислава - вона не змінювала прізвища, прізвище Капніст мають і її двоє синів Ростислав та Георгій і п'ятеро онуків.