Історична забудова району. Будівля Миколаївського артилерійського училища

Однією з архітектурних домінант сучасної Солом’янської площі є будівля колишнього Миколаївського артилерійського училища. 1913 року було розроблено проект створення та відкриття в місті Другого київського військового та артилерійського училищ. Артилерійське училище назвали Миколаївським на честь засновника – імператора Миколи ІІ. У Кадетському гаю, вздовж Кадетського шосе, під нові навчальні заклади виділили 18 десятин землі, які доти належали Кадетському корпусу. Спорудження будівель за проектом петербурзького архітектора, академіка архітектури Дмитра Зайцева розпочалося 1914 року.

Перший набір до артилерійського училища відбувся 15 жовтня 1915 року. Поки тривало спорудження навчальних корпусів, юнкери були змушені перебувати у розташованих поруч казармах, які погано опалювались і не мали водопостачання. У мирний час курс навчання в артилерійських училищах становив три роки, у піхотних – два, однак в умовах Першої світової війни навчання було прискореним. Так, до грудня 1916 року в артилерійському училищі відбулося два випуски. У вересні 1917 року тут було здійснено останній, шостий набір юнкерів.

Поява нових навчальних закладів вимагала трамвайного сполучення. Силами військовополонених було подовжено Кадетську трамвайну лінію. 7 жовтня 1916 року було відкрито подовжену Кадетську (Артилерійську) лінію, що вела до училищ.

У березні 1917 року було завершено будівництво корпусів артилерійського училища.

Комплекс споруд Миколаївського артилерійського училища складався з головного корпусу, адміністративного будинку, двох навчальних корпусів, манежу, механічного млина, ангару для навчальних гармат, речового складу, пральні, стаєнь, котельні та водонапірної вежі. У східній частині комплексу розташовувалися три житлових будинки для офіцерів.

У грудні 1917 року училища було розформовано, й у січні 1918 року юнкерів відправили у відпустку. Так завершилася історія Миколаївського артилерійського та Миколаївського військового училищ.

Однак військові незабаром повернулися у ці стіни. У березні 1918 року в училищі розташовувався Запорізький кінно-гайдамацький полк ім. Костя Гордієнка, який очолював полковник Всеволод Петрів, майбутній військовий міністр УНР.

Та вже за місяць призначення цих споруд змінилося. У квітні 1918 року будівлі колишніх училищ передали Міністерству народної освіти. У травні 1918 року тут розмістився відкритий у жовтні 1917 року Український народний університет.

Цей заклад пробув у стінах колишнього артилерійського училища недовго, до листопада 1918 року, коли його перемістили до червоного корпусу Київського університету Св. Володимира. Споруди перейшли у повне розпорядження Головнокомандувача Збройних сил України генерала Келлера.

Будівля артилерійського училища, 1924 рік. З фондів ЦДКФФА України ім. Пшеничного

У лютому 1919 року, після захоплення Києва більшовицькими військами, на базі Миколаївського артилерійського училища було створено Київські артилерійські командні курси, які припинили існування у серпні 1919 року, під час боїв із арміями Антона Денікіна та Симона Петлюри.

Після остаточного встановлення радянської влади 12 червня 1920 року тут уже діяли Перші артилерійські курси підготовки командного складу. Нові навчальні заклади з’явилися тут із 1921 року. З 1921 до 1926 року послідовно діяли військово-повторна, інженерна, військово-педагогічна школи. З 1926 року в приміщенні військових училищ розташовувалася Четверта (згодом Перша) київська гарматна (артилерійська) школа. У Четвертій київський гарматній школі впродовж 1926–1929 років здобував освіту майбутній двічі Герой Радянського Союзу Іван Черняховський. 1933 року школі було присвоєно ім’я колишнього начальника штабу Червоної армії П. Лебедєва. 1936 року Артилерійську школу було перетворено на Друге Київське артилерійське училище ім. Лебедєва. 1941 року навчальному закладу присвоїли ім’я Сергія Кірова.

1958 року училище було реорганізовано в Київське вище артилерійське училище. 1973 року воно отримало назву Київське вище зенітно-ракетне інженерне ордена Леніна Червонопрапорне училище ім. С. М. Кірова. У 1960–1970-х було надбудовано історичні будівлі навчальних корпусів: триповерховий навчальний корпус № 1 – четвертим поверхом, а двоповерховий навчальний корпус № 2 – третім і четвертим поверхами. Упродовж 1974–1977 років тут була філія Артилерійської академії. 1977 року заклад отримав статус Академії протиповітряної оборони сухопутних військ (із 1978 року він носив ім’я маршала О. М. Василевського).

Постановою Кабінету міністрів України від 19 серпня 1992 року Академію протиповітряної оборони було перетворено на Академію Збройних Сил України, яка з 1998 року набула статусу Національної. Із 30 грудня 2008 року це — Національний університет оборони України. Указом президента України від 22 лютого 2013 року № 85/2013 Національному університету оборони України присвоєно ім’я Івана Черняховського.

Один з колишніх житлових будинків для офіцерів

Збереглася більша частина будівель комплексу колишнього Миколаївського артилерійського училища, споруджених у 1914–1917 роках. Це головний навчальний корпус, адміністративний будинок, навчальні корпуси № 1 (тепер — університетська поліклініка та адміністративні установи) й № 2 (тепер — адміністративна установа), манеж (тепер — навчальний корпус), ангар для навчальних гармат (тепер — друкарня), механічний млин (тепер — пункт технічного обслуговування автомобілів), речовий склад (тепер — варта та адміністративні установи), пральня, одна з чотирьох будівель стаєнь (тепер — спортивна зала університету), котельня (тепер — навчальний корпус) та водонапірна вежа (не діє з 1940-х).

Один з колишніх житлових будинків для офіцерів

Уздовж вулиці Генерала Воробйова, торцем до неї, розташовано три житлових будинки, які спершу призначалися для офіцерів і вихователів. Усі три спочатку були триповерховими. У 1998–2000 роках середній будинок (Генерала Воробйова, 3) реконструювали та надбудовали четвертим поверхом. Інші два будинки (Генерала Воробйова, 1 і 5) не перебудовували.

Колишній млин

Видатні імена району. Григорій Гладинюк

Григорій Гладинюк. Колишній кріпак з містечка Базалія на Поділлі, що став одним із провідних рестораторів та готельєрів старого Києва, благодійник. За життя він посприяв відкриттю лікарні для хронічних хворих у Києві, а також лікарні у рідній Базалії. Сприяв 4-й Київській гімназії, училищу сліпих, заклад "Крапля молока".

Останній спочинок він знайшов на Байковій горі. Символічно, що вже по його смерті на тій же Байковій горі, між Клінічним містечком та Олександрівською слобідкою, постав заклад, на який перед смертю він заповів 60 тис. рублів. Це була ідея створення притулку-ясел. Окрім того, на кошти, що залишилися від його статків, мали утримувати притулок для дітей віком до чотирьох років, яких покинули батьки.

У квітні 1913 року Міська дума відвела незабудовану ділянку площею 2,5 десятини між селищем Олександрівська слобідка та Клінічним містечком. Проект триповерхової цегляної будівлі розробив київський архітектор Микола Янішевський. Планували насадити тут фруктовий сад і створити молочну ферму.

30 травня 1914 року було урочисто закладено головну будівлю притулку-ясел ім. Григорія Гладинюка. У церемонії взяли участь Київський, Подільський та Волинський генерал-губернатор Федір Трепов, міський голова Іполит Дьяков, представники благодійних товариств. Митрополит Флавіан здійснив відправу з нагоди закладення споруди. У вересні 1915 року будівництво було завершено.

Проте початок Першої світової війни, на жаль, завадив втілити заповіт Григорія Гладинюка. Під час війни тут було розміщено шпиталь для поранених воїнів. 1922 року у споруді розташувався Інститут селекції. Нині це Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків. На фасаді 2015 року, до 100-річчя від дня завершення споруди, було відкрито меморіальну дошку Григорію Гладинюку.

У пам’ять про благодійний проєкт Григорія Гладинюка у 1930-х неподалік з’явилася вулиця Яслинська. На жаль, вулиці на честь самого Гладинюка в Києві немає.

Відкриття меморіальної дошки Герою Дмитру Півню

У школі №166 Солом’янського району відбулася подія, сповнена болю і гордості водночас - урочисто відкрито меморіальну дошку Дмитру Півню, нашому земляку, який віддав життя за свободу і незалежність України.

Дмитро з дитинства займався спортом, був вихованцем юнацької школи «Динамо». Свою службу розпочав на крейсері «Сагайдачний», а з перших місяців повномасштабного вторгнення приєднався до лав Збройних Сил України. Під позивним «Птаха» він мужньо боровся на Донеччині. У серпні 2022 року, виконуючи бойове завдання, Дмитро загинув.

За свою відвагу й самопожертву воїн посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю «Честь. Слава. Держава».

Ми схиляємо голови перед мужністю Дмитра, висловлюємо вдячність його родині за виховання сина-патріота й зберігаємо пам’ять про нього в серцях.

Вічна слава Героям!

Вічна пам'ять Дмитру Півню!

Історія району в фотографіях. Залізничний вокзал

У колекції Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди з-поміж великої кількості листівок з видами Києва вирізняється одна, на якій зображено залізничний вокзал.

Листівку видано на поліграфкомбінаті "Радянська Україна", наклад 175 000. Автор фото Борис Градов. На жаль, у вихідних даних не зазначено рік видання. Орієнтовно це кінець 1960-х-початок 1970-х.

Все в цій листівці незвичне. Вертикальна композиція будівлі вокзалу, закомпонований в лівій частині кадру фрагмент огорожі Вокзальної площі, встановлено ї у 1950-х роках. А також дві дівчинки у вишиванках та віночках.

Спортивні споруди району. Стадіон "Металіст"

Стадіон "Металіст" – навчально-тренувальна база "Відрадний" футбольного клубу "Динамо-Київ". Приймає домашні матчі футбольної школи "Відрадний".

Виник не раніше 1968 року при забудові масиву Відрадний, а реально на початку 1970-х років. Стадіон має трав'яне покриття та розміри 105х68 м. Має трибуни на 1500 глядачів.

У 2021 році було заплановано здійснити реконструкцію стадіону, якої він потребував.

Стадіон "Металіст" у 2021 році. Фото: Вечірній Київ

Лекція циклу "Видатні імена Солом'янки". Олекса Гірник

Останніми роками на карті Солом'янського району все частіше з'являються імена видатних українців різних часів. Багатьох з них ми знаємо, дехто ж, на жаль, поки невідомий широкому загалові. З одним з них – Олексою Гірником – хочемо познайомити вас 17 вересня під час чергової лекції циклу "Видатні імена Солом’янки".

Український дисидент та політв’язень польських та радянських таборів. Саме він у січні 1978 року, напередодні 60-ї річниці проголошення Центральною Радою самостійності України, вчинив акт самоспалення біля могили Тараса Шевченка.

Ця подія сколихнула серця цілого покоління українських патріотів. А у 2023 році у Солом'янському районі з'явилася вулиця на честь Олекси Гірника.

Тож запрошуємо вас завітати до Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди, щоб разом з письменником-краєзнавцем Олександром Михайликом погортати сторінки життя цього славного сина України!

Пішохідна бібліоекскурсія "Де був старий Кадетський Гай"

Найближчої суботи, 13 вересня, Центральна бібліотека Солом'янки імені Григорія Сковороди та бібліотекар з краєзнавчої роботи, краєзнавець і письменник Олександр Михайлик запрошують на пішохідну екскурсію. Впевнені, що її назва – "Де був старий Кадетський Гай" – заінтригує мешканців Солом’янського району.

Не будемо передчасно розкривати секретів, лише зазначимо: зовсім не там, де пролягає однойменна вулиця сьогодні…

Крім відповіді на головне питання, під час екскурсії ви дізнаєтесь:

• Коли гай став Кадетським і як він називався доти?
• Де в Києві людина вперше піднялася у повітря?
• Яке дерево є найдавнішим у Солом’янському районі?
• Де знаходиться найдовший у Києві будинок 1930-х?
• Що вціліло від забудови селища Першого Травня?

Тож приходьте і разом дослідимо цю цікавезну тему!

Фотофакт. Слід Другої світової війни

Будинок на вулиці Максима Токарева, 4, збудований ще 1934 року, зберігає на собі сліди Другої світової війни. Якщо підійти до лівого краю будинку (з боку проспекту Валерія Лобановського , фасад на вулицю Максима Токарева), на стіні біля кутка дуже помітне вищерблення. А дещо правіше – дрібніші.

Про це розповіла активна відвідувачка бібліотеки імені Григорія Сковороди Ірина Пасічник, рідні якої багато років жили в будинку. Це слід ще з 1941 року.

За її словами, історія така. Коли німецькі війська вже були в Києві у вересні 1941 року, німецький танк, що стояв з протилежного боку Совської балки, а саме в районі сучасного Турецького містечка, помітив групу людей в тому місці біля будинку. Тоді він разом із сусіднім №4 корпус 1 були єдиними 4-поверховими будинками в окрузі. Не було дерев на схилах ярів, тож будинки добре проглядалися.

Чи танкіст-німець вирішив, що то радянські партизани, чи ще чомусь, але він спрямував дуло танку і зробив постріл. Відтак на фасаді будинку утворився слід. Відтоді минуло майже 85 років. На жаль, сучасна війна залишає не менш болючі шрами на будинках. Так і цей будинок. З невідомих вже причин пошкодження після Другої світової не заробили. Тож і сьогодні кожен може побачити слід тієї війни на стіні старого будинку. Окрім цього, на стіні є ще декілька пошкоджень, але не таких великих.

Історична забудова району. Будівля Київського Кадетського корпусу

Найдавнішою спорудою Солом'янського району є будівля Київського Кадетського корпусу, збудована у 1852-1857 роках.

Проект Кадетського корпусу розробив архітектор Іван Штром. Микола І затвердив його 23 жовтня 1848 року, повторно, після доопрацювання, — 26 березня 1852 року. Відповідно до проекту, загальна вартість будівництва, з урахуванням додаткових робіт, мала становити 1 276 352 рублі 37 копійок. Більшу частину коштів на будівництво корпусу становили пожертви — так, велика княгиня Олександра Павлівна пожертвувала 500 тис. рублів, дворяни п’яти навколишніх губерній зібрали 235 864 рублі.

10 травня 1850 року було урочисто закладено будівлю Кадетського корпусу в Шулявському гаю. Доки будівництво тривало, навчальний заклад тимчасово розмістили в новоспорудженій будівлі Першої чоловічої гімназії біля університету Святого Володимира (нині — жовтий корпус на бульварі Тараса Шевченка, 14).

Навесні 1857 року будівництво добігало кінця. У документі від 6 березня 1857 року зазначалося, що «нині роботи зі спорудження будівлі Київського кадетського корпусу близькі до завершення». 19 травня 1857 року Олександр ІІ повелів відкрити корпус 30 серпня того ж року. 31 липня Тимчасовий Комітет зі спорудження будівель Володимирського Київського кадетського корпусу повідомляв, на підставі отриманого від Івана Штрома відгуку, що «будівлі Київського кадетського корпусу буде закінчено до Височайше призначеного строку, тобто до 15 серпня цього року». Кадети перейшли до нової будівлі 17 серпня. Урочисте відкриття відбулося 30 серпня. Споруда, яка обійшлася у більш як 1 млн рублів і на яку пішло 102 540 цеглин, нарешті почала діяти як навчальний заклад. Остаточно ж усі будівельні роботи було завершено восени 1857 року. Це була довга будівля у формі літери «Н». Вона складалася з головного фасаду та двох бічних крил і мала однакову довжину вздовж шосе та вздовж крил – 166х166 м. На той час це була найбільша за площею будівля Києва.

1857 року відбулася ще одна значуща подія: до будівлі було прокладено невеликий локальний водогін — із Кадетського ставка парові машини подавали воду до споруди. Це був один із перших кроків до централізованого водопостачання Києва.

Ще під час будівництва, 1853 року, було передбачено місце для училищної церкви та костелу. Церкву Св. Володимира відкрили 1857 року на третьому поверсі головної будівлі, на південно-західному краю. Храмовим святом було 15 липня — день пам’яті Св. князя Володимира. Було влаштовано іконостас та запрестольні образи. При церкві був священник, він же законовчитель, а також диякон і двоє псаломників. Церква вважалася безпарафіяльною. Настоятелями храму послідовно були протоієрей Павло Троцький, священники О. Клітін та Костянтин Шепченко. 1861 року православних кадетів було 175. Окрім них, у будівлі мешкало ще 1182 особи. У бельетажі з головного входу до будівлі з 1857 року діяв і училищний римо-католицький костел. Православна церква і костел припинили існування 1919 року.

З 14 серпня 1865 року Київський кадетський корпус змінив статус. Він перетворився на Київську Володимирську військову гімназію. 22 червня 1882 року гімназія повернула собі початкову назву – Володимирський Київський кадетський корпус.

Від Брест-Литовського шосе до корпусу прокладено трамвайну лінію, також названу Кадетською. Відкрита 27 липня (9 серпня) 1908 року, до 1915 року вона перебувала у власності підприємця Давида Марголіна й обслуговувала здебільшого корпус, поки у 1916–1918 роках її не подовжили в два етапи до нових військових училищ і Чоколовки відповідно.

Після встановлення Гетьманату Павла Скоропадського навчальний заклад відновив свою діяльність як Київська Св. Володимира гімназія.

За окупації Києва Добровольчою армією Денікіна (серпень-грудень 1919 року) роботу Кадетського корпусу було ненадовго відновлено. Наприкінці 1919 року кадети назавжди залишили ці стіни. Корпус було переведено до Одеси та у січні 1920 року об’єднано з Одеським кадетським корпусом.

У квітні 1919 року в спорожнілій будівлі колишнього Кадетського корпусу розмістилися Шості київські командні курси, 1920 року їх перейменували на П’яту київську піхотну школу.

За нацистської окупації Києва будівля слугувала казармою для частин вермахту й дуже постраждала від нальотів радянської авіації 5 листопада 1943 року. Було зруйновано майже всю середню частину основного об’єму корпусу. Остаточно його відновили (з добудовою до фасаду колонади) лише у 1951–1953 роках. Відтоді й до 1991 року це був штаб Київського військового округу.

Після проголошення незалежності України 1991 року будівля прийняла в свої стіни Міністерство оборони України. Нині тут розташований Генеральний штаб Міністерства оборони України.

Будівля пов’язана з багатьма відомими особистостями. Тут працювали мовознавець Павло Житецький, філолог Андрій Линниченко, громадський діяч Володимир Науменко, геолог Павло Тутковський. Корпус закінчили майбутні історик Володимир Іконніков і філософ Микола Бердяєв. У військовій галузі, окрім згаданого Олексія Ігнатьєва, стали відомими льотчик Євген Крутень, очільник армії Микола Духонін та очільник Балтійського флоту Олексій Щастний, командарм Сергій Каменєв, діячі доби УНР — військові міністри Всеволод Петрів та Олексій Галкин, генерал-хорунжий Михайло Садовський, економіст, голова Ради Народних Міністрів Сергій Остапенко.

Видатні імена району. Костянтин Дементьєв

Костянтин Дементьєв протягом 9 років, з 1902 по 1911, працював у Київському Політехнічному інституті. Викладав на кафедрі технології будівельних матеріалів, очолював відповідну лабораторію.

Уродженець міста Гельсінгфорс (нині Гельсінкі, Фінляндія), закінчив Санкт-Петербурзький технологічний інститут.

1906 року захистив дисертацію і був затверджений у званні ад'юнкта інституту з хімічної технології і технології будівельних матеріалів, призначений екстраординарним професором кафедри технології будівельних матеріалів.

31 травня 1908 року науковця було на 3 роки обрано директором Політехніки. За його директорства, у 1910 році, на території навчального закладу було споруджено ще два будинки для викладачів. Того ж року він заснував та був редактором часопису "Вісник технології хімічних та будівельних матеріалів".

Мешкав на території Політехніки у будинку для викладачів.

Та вже 1911 року, по завершенню 3-річного терміну директора Політехніки, його було переведено до політехнічного інституту у Новочеркаську (нині росія).

Історія району в фотографіях. Залізничний вокзал на листівці та календарику, 1985

У фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди зберігається багато фото, листівок та календариків на залізничну тематику – адже саме в нашому районі залізничний вокзал. Є багато фото самого вокзалу.

Хочемо розповісти про листівку та календар із ідентичним сюжетом.

1985 року у редакції українських календарів та листівок поліграфічного комбінату "Радянська Україна" було видано набір із 17 листівок накладом 150000 комплектів. Фото Р. Якименка, малюнки художника М. Стратілата. На фото – залізничний вокзал, площа перед ним, тролейбус Skoda 9Tr (це могли бути маршрути №2 та 10) та трамвай Tatra T3 (це могли бути маршрути №2, 10, 13). Тролейбус почав рух, трамвай на посадці.

Того ж 1985 року у тій-таки редакції українських календарів та листівок поліграфічного комбінату "Радянська Україна" було видано календарик накладом 584000 одиниць. Фото В. Кримчака.

Що ми бачимо на календарику? Не просто той самий сюжет та ракурс. Порівнюємо із листівкою: там і там стоїть червона автівка біля вокзалу, перед тролейбусом іде жінка в червоному одязі. Поряд із червоною машиною, яка стоїть, їде жовта.

На календарику – жовта машина трохи проїхала вперед і зупинилася і жінка в червоному збирається в неї сісти. Трамвай так само стоїть на посадці, біля нього при уважному розгляді можна побачити принаймні частину тих людей, що й на листівці!

Тож маємо унікальний випадок – фотографи Р. Якименко та В. Кримчак вдвох робили фото вокзалу. Фото першого потрапило у набір листівок, другого – на календарик! Інших подібних прикладів нам поки не траплялося.

Спортивні споруди району. Спорткомплекс КПІ імені Ігоря Сікорського

1983 року під керівництвом головного архітектора КПІ Володимира Лиховодова на вулиці Верхньоключовій споруджено споруджено спортивний комплекс навчального закладу. Головна будівля споруджена у стилі радянського модернізму, обличкована популярним у ті часи світлим інкерманським каменем.

Це багатофункціональний спортивний комплекс, в якому: 2 плавальних басейни (великий та навчальний), 8 спортивних зал, тир, є центр відновлення та сауна.

Поряд – велике футбольне поле та мале спортивні поля, тенісні корти, поле для гри у регбі.

Фото з сайту https://kpi.ua/

В ніч з 22 на 23 червня спортивний комплекс зазнав пошкоджень, коли Київ пережив чергову атаку російськими дронами та ракетами. Було вибито велику кількість вікон, але стіни та внутрішє начинян не постраждали.

Фото з сайту https://kpi.ua/

Проспекти Солом'янського району. Відрадний проспект

Майбутній проспект було прокладено 1938 року на всій теперішній протяжності – від вулиці Гарматної до залізничного шляхопроводу над лінією Київ-Волинський – Коростень. Втім, перша забудова вздовж непарного боку виникла лише наприкінці 1940-х-у першій половині 1950-х років, в більшості своїй одноповерхова садибна і лише у південній частині було зведено 2-поверхівки (пізніше, у 1960-х-1980-х замість частини одноповерхівок було збудовано будинки висотністю від 5 до 16 поверхів).

Відрадний проспект, 1960-ті роки

Парний бік проспект забудували лише у 1962-1963 роках, коли зводили масив Відрадний.

За свою історію магістраль змінювала назви. Спершу це була вулиця Нова, яку 1944 року було перейменовано на Новоніжинську. 1961 року відбулося "підвищення статусу" – вулицю названо проспектом, якому було надано ім'я радянського діяча Власа Чубаря.

11 лютого 1963 року лінію подовжено до зупинки Кисневий завод (згодом Автогенний завод, нині Відрадний проспект) де споруджено велике розворотне кільце на 3 колії.

1 липня 1977 року відкрито лінію вулицею Гарматною та Індустріальним провулком (обидві в один бік), проспектом Відрадним, сюди подовжено маршрут №21. 1981 року цією лінією пішов маршрут №27, що сполучив станцію метро "Петрівка" (нині "Почайна") та масив Відрадний).

З 1991 року він має назву Відрадний проспект, від житлового масиву, східною межею якого він пролягає.

Відрадний проспект. Фото Олександра Михайлика

У жовтні 2011 року відкрили лінію кінцевою частиною Відрадного проспекту та вулицею Пост-Волинською до залізничної станції Київ-Волинський.

Історичні карти Солом'янки. План 1896 року

Карта Києва французькою мовою, видана 1896 року, порівняно із більшістю інших охопила лише невеличкий фрагмент нашого району. На ньому є вокзал (Gare), Solomenka та Protasso Iar (саме так!). Причому останній нанесений на терени Батиєвої гори. Група будиночків лівоурч від вокзалу – залізнична колонія. На плані дуже точно відображено рельєф та характер забудови.

План належить до небагатьох виданих у XIX столітті мовами з абеткою на основі латиниці. Наразі нам відомо дві такі карти. Ця, франкомовна та з енциклопедії "Британіка" видання 1882 року.

Фотофакт. Стара бруківка на вулиці Максима Кривоноса

Рубрика "Фотофакт", яку ми започатковуємо – це цікаві сучасні фото Солом'янського району, якісь несподівані явища або локації.

На вулиці Максима Кривоноса наприкінці серпня-на початку вересня 2025 року відбувся ремонт дороги. Було зняти всі старі шари асфальту. Під нижнім у деяких місцях показалася... стара бруківка! Найбільші ділянки – біля бібліотеки "Преображенська". Бруківка – характерна для вулиць на околицях Києва, рваний та необроблений гранітний камінь. Деякі вулиці, прокладні у 1950-х, мають подібне мощення.

Вулиця Шевченківська (перша назва вулиця Максима Кривоноса) була прокладена у 1930-х роках. Вже тоді на ній було споруджено декілька громадських будівель. А от чи була тоді вулиця замощена – питання. Адже основна забудова здійснена на початку 1950-х років. На наше припущення, бруківка датується кінцем 1940-х- першою половиною 1950-х років.

Після нового асфальтування бруківку знову буде надовго сховано під шаром асфальту, тож ми поспішили закарбувати для історії несподівану знахідку.

Фото зроблено 1 вересня 2025 року.

Майстерня міста 3.0 у Vcentri HUB: Солом‘янський. Відкрийте для себе історію Солом’янського району!

В рамках Київського форуму розвитку громадянського суспільства «Майстерня міста 3.0: Місто, що тримає разом» Vcentri HUB: Солом‘янський запрошує охочих на показ краєзнавчих матеріалів про Соломʼянський район.

Під час перегляду авторських відео від Кирила Степанця ви дізнаєтеся про унікальні місця району, його архітектурні пам’ятки, природні куточки та історії людей, які формували його обличчя.

Це чудова можливість:

• більше дізнатися про рідний край
• поспілкуватися з однодумцями
• поділитися власними враженнями та спогадами

Vcentri HUB: Солом’янський - вул. Волинська, 17/28

Пʼятниця, 5 вересня, 14:00 – 17:00

Реєстрація за телефоном: 068 815 46 33

Приходьте, щоб зануритися в історію району та відкрити його для себе з нового боку!

Історична забудова району. Притулок Григорія Гладинюка

Варто розповісти про зразки історичної забудови в межах Солом'янського району. Раніше ми вже писали про залізничну архітектурну спадщину – у дописі Історична залізнична архітектурна спадщина Солом'янського району. Непомітна старовина.

У цьому дописі – розповідь про першу і єдину капітальну споруду Олександрівської слобідки, яка була збудована ще до Української революції 1917-1921 років.

До появи споруд інституту має стосунок Григорій Гладинюк, видатний київський купець і підприємець. Він був відомим благодійником – підтримував училище сліпих, допомагав бідним студентам, заснував лікарню для хронічно хворих, створив заклад «Крапля молока», що опікувався немовлятами. Перед смертю він заповів 60 тис. рублів для створення притулку-ясел. Окрім того, на кошти, що залишилися від його статків, мали утримувати притулок для дітей віком до чотирьох років, яких покинули батьки.

Будівництво. 1914-1915 роки

У квітні 1913 року Міська дума відвела незабудовану ділянку площею 2,5 десятини між селищем Олександрівська слобідка та Клінічним містечком. Проект триповерхової цегляної будівлі розробив київський архітектор Микола Янішевський. Планували насадити тут фруктовий сад і створити молочну ферму. 30 травня 1914 року було урочисто закладено головну будівлю притулку-ясел ім. Григорія Гладинюка. У церемонії взяли участь Київський, Подільський та Волинський генерал-губернатор Федір Трепов, міський голова Іполит Дьяков, представники благодійних товариств. Митрополит Флавіан здійснив відправу з нагоди закладення споруди. У вересні 1915 року будівництво було завершено. Окрім головної триповерхової будівлі біля вулиці Клінічної було збудовано двоповерховий будинок для працівників.

Проте початок Першої світової війни завадив втілити заповіт Григорія Гладинюка. Під час війни тут було розміщено шпиталь для поранених воїнів. 1922 року у споруді розташувався Інститут селекції. При інституті у рік створення заснували дослідну селекційну станцію.

Із 1930 року інститут почав займатися селекцією цукрових буряків. Його назви послідовно змінювалися так: 1930–1934 – Український науково-дослідний інститут цукрової промисловості; 1934–1945 – Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрової промисловості; 1945–1992 – Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрових буряків. Нині це Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків. На території встановлено пам’ятник цукровому буряку. Інститут є провідною науково-дослідною установою України у галузі буряківництва.

Сучасний вигляд споруди. Фото Олександра Михайлика

У пам’ять про благодійний проєкт Григорія Гладинюка у 1930-х неподалік з’явилася вулиця Яслинська. 2015 року на фасаді будівлі відкрито меморіальну дошку благодійнику.

Будинок для працівників. Фото Олександра Михайлика

Україна в мініатюрі: у Лаврі відкрили виставку цифрових моделей знакових споруд

У Трапезній палаті Києво-Печерської лаври представили виставку «Україна в мініатюрі» з 3D-моделями знакових споруд з усіх регіонів країни, включно з тими, що знищені війною, як Донецький драмтеатр і музей Сковороди. Відвідувачі можуть оглянути макети та зануритися в атмосферу через VR-тури, імерсивне відео та музику сучасних українських митців.

Де та коли: до 29 вересня, щодня 10:00–18:00, Трапезна палата Лаври, вул. Лаврська, 9. Вхід — за загальним квитком.

Історія району на сторінках газет. Що вивчали у школі 100 років тому

У числі 15 (грудень) газети "Солом'янка" за 2007 рік було опубліковано статтю Ірини Геращенкової "Що вивчали у школі 100 років тому".

Публікуємо її до Дня знань. Зацифровано в серпні 2025 року.

Оригінал статті зберігається у фондах Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди.

Краєзнавчі середи з Олександром Михайликом

 Вересень починається і ми відкриваємо новий активний краєзнавчий сезон! Олександр готує для вас 5 лекцій, 3 пішохідні екскурсії та цілком новий вид спілкування – мейкер-спейс! Окрім нашої, заходи ще відбуватимуться в двох інших бібліотеках. Обирайте і приходьте!

Музейні кімнати бібліотеки: від народження до відкриття

Одним із найважливіших напрямків краєзнавчої діяльності Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди є її музейно-краєзнавчі кімнати. 

Формування музейної кімнати розпочалося у квітні 2024 року. За перші 6 місяців було накопичено значний масив експонатів (основою стала особиста колекція провідного бібліотекаря Олександра Михайлика, а також надходження від інших працівників бібліотеки та відвідувачів).

У жовтні 2024 року відбулося розділення експозиції. У першій кімнаті залишилася експозиція, присвячена історії бібліотеки та Солом'янського району через історію Києва, а також фонд краєзнавчої літератури і колекція порцеляни та кераміки.

У другій кімнаті було сформовано експозицію "Укрзалізниця в деталях", доповнену тематичними полицями про авіаційний та міський транспорт у Солом'янському районі. 

Протягом наступних півроку відбувалося подальше концептуальне оформлення експозиції, створення покажчиків та підписів до експонатів, подальше наповнення новими надходженнями. 

22 травня 2025 року, через рік та 1 місяць після початку формування музейних кімнат було проведено День відкритих дверей і з цього дня вони стали офіційно відкриті для відвідувачів. Відтоді працівники бібліотеки за запитом проводять екскурсії кімнатами.

Наскільки нам відомо, подібний досвід для України є новим, проте у тій же Литві подібний формат впроваджується у бібліотеках. 

Музейна кімната складається із декількох напрямків. Основною складовою є профільний книжковий фонд. 

Фонд краєзнавчої літератури складається із 6 сегментів: "Краєзнавча класика" (перевидання або репринтні відтворення книг, найдавніша книга видана 1912 року); "Стародавній Київ" (література різних років, видана після 1950 року, присвячена Києву доби Русі); "Книги про Київ 1950-х-1991" (києвознавчі видання радянських часів), "Книги про Київ з 1991" (києвознавчі видання, видані з моменту відновлення незалежності України) та Фотоальбоми (видані з 1954 року). Оскільки бібліотека імені Григорія Сковороди є центральною районною, то 6-й сегмент фонду - "Солом'янський район" (книги та буклети про район, видані з 1959 року).

На час написання статті книжковий фонд краєзнавчої кімнати становить понад 500 примірників книг та буклетів і постійно поповнюється. Додатково створено ряд тематичних зон, де представлено оригінальну туристичну літературу про Київ іноземними мовами (з 1960-х донині), колекцію телефонних довідників 1970-х-2000-х, колекцію буклетів та різних довідників з питань торгівлі 1970-х-1990-х років. Окремо виставлено раритетні видання про Київ 1950-х-1960-х (найдавніша книга датована 1950 роком). 

У краєзнавчій кімнаті також представлено газетний та журнальний фонд, який становлять: підшивки районних газет «Шулявка» (1993), «Добра новина» (2001-2002), «Солом’янка» (2003-2019), а також окремі номери газет 1940-х-1980-х, що виходили в районі та місті: «За будівельні кадри», «Київський електротранспорт», «Правда», «Рабочее слово», «Радянська Україна», «Трибуна січнівця», «Трикотажниця», численні вирізки з газет «Прапор комунізму» (згодом «Київський вісник») та «Вечірній Київ»). 

Найстарша оригінальна книга датована 1912 роком, найстаріша оригінальна газета - 1939 роком.

Окремо представлено історію бібліотеки – фото та документи з 1946 року донині, інформація про першу директорку, альбом діяльності краєзнавчого клубу "Народна криниця" (1991-1993).

Також представлено: оригінальні і факсимільні карти періоду з 1911 року і донині; набори листівок та численні окремі листівки періоду з 1950-х до сьогодні року; оригінали або відбитки фото та листівки періоду 1860-х-1980-х років; різні артефакти - поштові марки, документи (зокрема копії архівних), предмети побуту, монети (найдавніша – середини 18 століття, є найстарішим предметом колекції), паперові гроші, медалі, вимпели, конверти, календарики. А ще - предмети побутової техніки 1940-х-2010-х років, колекція кераміки та фарфору.

Друга музейна кімната "Укразалізниця в деталях" – наповнена артефактами суто на залізничну тематику. Представлено макет старого київського залізничного вокзалу; відтворено касу залізничної станції та робоче місце чергового по станції; представлено ряд залізничних артефактів, документів, бланків, нормативних документів, марок, конвертів, листівок на залізничну тематику. Представлено матеріали про аеропорт "Київ", міський транспорт, зокрема колекцію з бл. 200 зразків проїзних документів Києва з 1980-х до 2018.

Музейна кімната - один із перспективних напрямків діяльності та розвитку бібліотеки. Ще одним її перспективним напрямком є взаємодія та співпраця з відвідувачами. Тож значний відсоток експонатів музейної кімнати передали відвідувачі бібліотеки, зокрема залізничники.

Хочемо мовою фотографій показати етапи формування музейної кімнати – від перших кроків до відкриття.

Кімната до початку створення музейної експозиції. 17 квітня 2024

Початок формування експозиції. 26 квітня 2024

Один із засновників музейної кімнати Олександр Михайлик на тлі першої версії експозиції. 16 травня 2024

Формування колекції краєзнавчої літератури та кераміки і порцеляни, 22 травня 2024 року

Перша версія експозиції, присвяченої залізниці. 30 травня 2024 року

Версія експозиції станом на 5 червня 2024 року

Демонтована згодом (восени 2024 року) експозиція побутової техніки 1970-х-2000-х років. 6 червня 2024 року

На етапі формування експозиції була сформована зона побутової техніки, проте вже за півроку було вирішено згорнути цю зону, а зосередитися суто на краєзнавстві. Експонати було переміщено у фонди.

Версія експозиції музейної кімнати на 5 серпня 2024 року

Перший день наповнення другої музейної кімнати "Укрзалізниця в деталях та транспорт". 9 вересня 2024 року

Перший день, коли в експозиції з'явився макет першого залізничного вокзалу. Виконав Ігор Мегедь. 10 жовтня 2024 року

Перша версія оформлення кімнати "Укрзалізниця в деталях та транспорт", 9 листопада 2024 року

Експозиція "Укрзалізниця в деталях", 27 листопада 2024 року

7 грудня 2024 року

12 грудня 2024 року

Версія першої музейної кімнати, 14 лютого 2025

Навесні 2025 року було остаточно доопрацьовано експозиції обох музейних кімнат. Було скориговано їх відповідно до логіки та послідовності представлення матеріалів, за потреби знижено перевантаження окремих полиць матеріалами-дублерами. До того ж, в цілому завершилося наповнення кімнат новими експонатами.

Це дозволило у травні 2025 року підготувати обидві музейні кімнати вже до офіційного відкриття. 

З 22 травня 2025 року обидві музейні кімнати офіційно відкрито. Подальші зміни стосуються винятково появи окремих нових експонатів і не впливають на концепцію та структуру.

На фото, зроблених 25 серпня 2025 року – актуальний стан експозицій.

Перша кімната

Друга кімната