Імена, з якими ми живемо. Михайло Зеров (псевдонім Михайло Орест)

(Продовження публікації про братів Миколу, Михайла та Дмитра Зерових, на честь яких з 2016 року названо одну з вулиць Солом’янського району – вулиця Браті́в Зерових (раніше – Червонопартизанська). 

Михайло Костьович Зеро́в — український поет, перекладач, педагог, молодший з трьох братів. Творив під псевдонімом Михайло О́рест. Автор поетичних збірок «Луни літ» (1944), «Душа і доля» (1946), «Держава слова» (1952), «Гість і господа» (1952), «Пізні вруна» (посм. 1965). 

Перекладав поетичні твори з англійської, іспанської, італійської, німецької, французької, португальської, польської та російської мов: «Вибрані поезії С. Ґеорґе» (1952), «Р. М. Рільке, Г. фон Гофмансталь, М. Давтендай. Вибір поезій.» (1953), «Антологія німецької поезії» (1954), «Антологія французької поезії» (1954), «Ш. Леконт де Ліль. Поезії» (1956), «Море і мушля. антологія європейської поезії» Мюнхен (1959), «Сім німецьких новел» (1962). 

Підготував до друку твори Миколи Зерова «Sonnetarium» (1948), «Catalepton» (1952), «Corollarium» (1958), поезії Павла Филиповича, збірник спогадів про неокласиків М. Зерова, П. Филиповича, М. Драй-Хмару під назвою «Безсмертні» (1963). 

Біографічні факти 

Михайло Орест народився 27 листопада 1901 року у Зінькові на Полтавщині в родині педагога Костянтина Зерова. Закінчив Київський інститут народної освіти і працював вчителем у різних містах. Від 1924 жив у Києві. За радянського режиму був двічі арештований, репресований, відбув чотири роки ув'язнення у концтаборах. Перед війною термін ув'язнення збіг. Під час війни 1941 р. потрапив у полон, опинився у Вінниці, потім Львові (до 1944 р. перебував у Львові), потім у таборі біженців у Ауґсбурґу. Від 1944 року до смерті жив і творив у Німеччині. Заснував і керував Інститутом літератури в Мюнхені. 

Писати почав ще в студентські роки. У молодості цікавився східною філософією, що знайшло відгомін у поезії. За життя в Україні оригінальних віршів не друкував, лише кілька перекладів. У Авгсбурзі став членом МУРу. 1949 року виступив проти ідеологічної настанови Юрія Шевельова щодо творення «національно-органічного» стилю української літератури. Продовжував традиції неокласицизму. Спільно з Володимиром Державином заснував власну групу «Світання». 

Помер 12 березня 1963 року в Ауґсбурґу. Прах поета перевезено в Україну і перепоховано на Байковому кладовищі в Києві поруч з Дмитром Зеровим.