Вулиця Василя Седляра - вулиця у Солом'янському районі міста Києва, селище Жуляни. Пролягає від вулиці Ганни Арендт до кінця забудови. Сучасну назву на честь українського художника-бойчукіста, одного із засновників школи українського монументального живопису, отримала 2019 року.
Василь Теофанович Седляр народився 12 квітня 1899 року на Полтавщині. Після закінчення чотирьох класів школи вступив за власним бажанням до Київської художньої школи, а потім, коли її закінчив - в Українську державну академію мистецтв.
Василь Седляр – учень і послідовник знаного митця Михайла Бойчука. Він вийшов із українського авангарду 1930-х років, працював у ділянках монументального живопису, книжкової графіки та декоративно-прикладного мистецтва.
Восени 1921 року його як педагога відрядили з групою студентів до Межигірської керамічної школи-майстерні, яка відчинила двері для стажування студентів-випускників академії мистецтв із майстерні Бойчука. Під час практичних робіт у профшколі викладач організував творчі колективи. Впродовж першого року діяльності було розроблено понад 50 зразків майолікового посуду з розписом, а згодом влаштована виставка, на котрій було виставлено 1000 експозицій. Твори межигірців виставлялися у Празі, Берліні, Венеції, Парижі та навіть у Москві.
Один із учнів Седляра в технікумі, Пантелеймон Мусієнко, згадував: «Вже в перший рік
навчання він нас підкорив системою своїх поглядів на мистецтво. На його лекції ми приходи, як на концерт. Він читав нам просто і цікаво. Любив ілюструвати прикладами з мистецтва епохи Відродження і старого українського. Він високо оцінював твори західноєвропейських імпресіоністів. Фактично закоханий в українську ікону і графіку, килими, золотарство та театр. Приклади з літератури, філософії та історії культури збагачували фахові знання з мистецтва. Нас полонив його глибокий розум і загальна культура. Він був товаришем студентів більше, ніж директор і педагог».
1925 року він став одним із засновників Асоціації революційного мистецтва України на противагу вже існуючій Асоціації художників Червоної України. Нова організація пропагувала впровадження мистецтва в побут, поєднання його з життям та заперечувала натуралістичний реалізм. Окрім викладацької діяльності Василь Теофанович ілюстрував книги, зокрема Маяковського, Франка, Шкурупія.
Важливою подією в житті Василя Седляра стала поїздка за кордон в 1926 – 1927 рр., яку організував Народний комісаріат освіти. Разом з М.Бойчуком й А.Тараном він побував у кількох школах Чехословаччини, Німеччини та Франції. Ця поїздка пізніше стала однією з формальних підстав для їх арешту й обвинувачення у шпигунстві та участі в контрреволюційній організації.
Василь Седляр експонував власні твори на республіканських, всесоюзних і міжнародних художніх виставках. Його творчість здобувала високі оцінки у фахівців. Популярність і вплив, які мали тоді «бойчукісти», не могли не накликати на них і заздрість колег-художників, і підвищену увагу партапарату.
Настали часи великого терору. Влада сконцентрувалася в Москві, звідки Йосип Сталін намагався перетворити Україну й інші республіки на адміністрації Радянського Союзу. Саме ці неспокійні роки Василь Теофанович створює головну працю свого життя – цикл ілюстрацій до Шевченкового «Кобзаря». Над ілюстраціями до «Кобзаря» працював з 1928-го по 1930-й роки. «Кобзар» готувався як ювілейне видання до 70-річчя від дня смерті поета. Видавництво «Література і мистецтво», що випустило його, оформило книгу з розмахом: формат в одну восьму аркуша, 44 ілюстрації на цілу сторінку, десять сюжетних кінцівок. Чорно-білі зображення, виконані пензлем, нагадують скоропис. Така манера надає малюнкам особливої простоти, безпосередності, близька демократичному духові поезій Шевченка. Перше видання світ побачив наприкінці лютого 1931 року тиражем 5 тис. примірників та з 54 чорно-білими ілюстраціями художника. Друге видання було видане вже в травні 1933 року накладом 10 тис. примірників на відзнаку 120-річчя від народження Шевченка. Седляревих ілюстрацій у ньому було 62, зокрема 18 кольорових. Наслідки не забарилися: цькування людей, причетних до його видання, арешт Бойчука, а 26 листопада 1936 р. - і самого митця.
13 липня 1937 року на закритому засіданні Військової колегії Верховного Суду СРСР у Києві Седляра було засуджено до розстрілу за «приналежність до націонал-фашистської організації, яка планувала теоретичні акти проти керівників ВКП (б) і радянського уряду». Того ж дня молодого художника розстріляли у підвалі київського Жовтневого палацу разом із його вчителем Михайлом Бойчуком, художником Іваном Падалкою та іншими обвинуваченими.
У 1938 році майже всі картини Василя Теофановича були безжально знищені, а «Кобзар» був вилучений з усіх бібліотек і спалений.
Реабілітації довелося чекати довгих 30 років. Верховний Суд СРСР ухвалив рішення про реабілітацію Василя Седляра. Однак багато його картин було знищено, а творчість до кінця 80-х років фактично замовчувалась.
Ілюстрації В. Седляра до "Кобзаря" Т. Шевченка
Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»
Немає коментарів:
Дописати коментар