Імена, з якими ми живемо. Вулиця Тетяни Яблонської

Вулиця Тетяни Яблонської - вулиця в Солом'янському районі міста Києва, місцевості Караваєві дачі, Новокараваєві дачі. Пролягає від вулиці Миколи Голего до Польової вулиці. Прилучаються вулиці Комбайнерів і Професора Караваєва. Сучасну назву на честь видатної української художниці Тетяни Яблонської носить з 2005 року. 

Яблонська Тетяна Нилівна народилася 24 лютого 1917 року в місті Смоленськ (Росія) у родині викладачів гімназії Нила Яблонського та Віри Варгасової. Батько, який ще у 1905 році разом з передовою молоддю виступав проти царизму й за участь у студентських заворушеннях був виключений з Петербурзької духовної академії, спочатку з піднесенням зустрів встановлення радянської влади. У 1918 році як живописець-аматор виступив одним із організаторів смоленського товариства художників, у 1921 році закінчив курси при Вищих художньо-технічних майстернях у Москві, з 1922 року став головним зберігачем картинної галереї Смоленського музею та викладачем живопису в студії «Пролеткульту». Але ейфорія від зміни влади швидко минула. Нил Яблонський настільки розчарувався у радянській владі, що твердо вирішив залишити СРСР.

У 1928 році родина Яблонських (батько, мати та троє дітей) відправилась до Одеси – з надією через портове місто виїхати за кордон. Але емігрувати офіційно не вдалося, й у 1930 році Яблонські переїхали до Кам'янця-Подільського. Тоді прикордонне Поділля мало славу краю контрабандистів, серед яких були такі, що могли нелегально переправити за кордон. Коли у 1933 році Тетяна закінчила Кам'янець-Подільську семирічну школу №5, батько домовився, що родині допоможуть покинути СРСР. Як згадувала Тетяна: «На воза завантажили речі, посадили нас, дітей, та відправились на захід. Але тут щось зірвалося – людина, яка обіцяла посприяти, не прийшла. Батько і мати просто почорніли від страху. На світанку довелося повернути на схід, і не заїжджаючи до Кам'янця, одразу рушили в Луганськ, де ніхто не знав про нашу спробу втечі».

В 1933 році Тетяна Яблонська вступила до Київського художнього технікуму, з другого курсу якого перевелася до Київського художнього інституту, навчаючись на факультеті живопису з 1935 по 1941. На перших курсах її вчителями були А. Черкаський (з живопису) та К. Єлева (з рисунка). З третього курсу вона перейшла до майстерні Ф. Кричевського, який викладав живопис і композицію, а С. Григор'єв – рисунок. Художній інститут Яблонська закінчила за фахом «художник-живописець». Теми материнства та праці в творчості видатного українського художника Кричевського вразила молоду Яблонську. Вона стала продовжувачем його традицій.

У 1938 році під час своєї першої подорожі до Москви Т. Яблонська ознайомилась із роботами французьких імпресіоністів. Вона була вражена свіжістю та невимушеністю в зображенні природи на полотнах видатних майстрів імпресіонізму, їхніми чистими, світлими фарбами. Восени 1940 року в Київському художньому інституті відкрилася експозиція її робіт – перша в історії інституту персональна студентська виставка. Напередодні війни 1941 року Т. Яблонська успішно закінчила інститут. 

«Я навчалася в Київському художньому інституті, який закінчила 1941 року. Нам видали дипломи і тут почалася війна… Я була вагітною, нас евакуювали на Волгу. В Саратові у мене народилася перша дочка… Потім поїхала в колгосп, працювала спочатку в городній, потім у польовій бригаді. У мене і в паспорті було записано: колгоспниця. Все доводилося робити: я і косила, і скиртувала, і мішки тягала… Бувало, втомишся, ляжеш відпочити, прикладеш вухо до землі, а вона гуде… Це був гул Сталінградської битви. Іноді брала в руки олівець та дитячий альбом для малювання. Жінки, солдатські вдови, котрі отримували похоронки, замовляли портрети загиблих на фронті чоловіків, давали за це яєць і молока. Я ростила дочку, вона була стимулом життя. Без неї та без мого ремесла не знаю, що зі мною було б…» 

Після визволення Києва від нацистських окупантів, у 1944 році Тетяна Яблонська повернулася у місто. Відтоді почалося її самостійне творче життя. Мисткиня успадкувала від свого вчителя Ф. Кричевського майстерню на історичній горі Копирів і стала викладачем Київського художнього інституту.

Творча кар'єра Тетяни Нилівни розвивалася досить успішно. В 1944 році вона стала членом Спілки художників України. Одним із перших післявоєнних творів Т. Яблонської є картина «Перед стартом» (1947), яка одразу дістала схвальні відгуки критиків була висунута на присудження Сталінської премії.

Влітку 1948 року Тетяна Яблонська, як викладач інституту, повезла на творчу практику своїх студентів у село Летаву Чемеровецького району Кам'янець-Подільської (нині – Хмельницької) області. Тут художниця зробила чимало замальовок, з яких у 1949 році написала картину «Хліб». Картина мала надзвичайний успіх – Т. Яблонська отримала свою першу Державну премію СРСР і не лише всесоюзне визнання, а й бронзову медаль Всесвітньої виставки у Брюсселі (1958).

У наступні роки художниця написала ще чимало яскравих полотен, за які тричі була відзначена Державними преміями, отримала почесні звання та нагороди. Але саме завдяки «Хлібу» ім'я Т. Яблонської стало відоме на всю країну, а її творчість отримала світове визнання 

Протягом 1944-1953 років Т. Яблонська викладала у Київському художньому інституті. 

У 1965-1966 роках - головний спеціаліст сектору інтер'єру Київського зонального науково-дослідного інституту експериментального проектування (КиївЗНДІЕП).

У 1966-1967 роках - викладач, у 1967-1973 роках - професор, у 1966-1968 роках - завідувач кафедри композиції, керівник майстерні монументального живопису Київського державного художнього інституту. 

У 1956-1962 роках - член правління Спілки художників України, з 1963 року — член правління Спілки художників СРСР. Виховала цілу плеяду митців. 

У 1960-х цікавилася народним мистецтвом, їздила по селах і була особисто знайома з Марією Примаченко. 

Творчості художниці властивий великий жанровий діапазон – портрети, натюрморти, пейзажі, тематичні картини. Пошуки власного «я» у мистецтві тривали усе її творче життя. Мисткиня постійно шукала себе, тому її твори настільки різні за стилем, манерою подачі образів, що здається, наче їх створили різні художники. 

Слава і офіційне визнання так і не позначилися на творчій натурі Т. Яблонської. Численні державні нагороди, депутатство у Верховній Раді УРСР, участь у керівних органах творчих спілок України та СРСР не змогли затьмарити найбільшого щастя — творчості. У післявоєнні роки, Яблонська належала до нечисленної групи друзів, які не боялися відвідувати свого вчителя Федора Кричевського в Ірпені. Більше того, у Яблонської вистачало сміливості йти всупереч лінії партії, коли вона відчувала свою правоту. В 1968 році на з'їзді художників України вона виступила з різкою критикою «опіки» мистецтва з боку партійних органів. Після з'їзду її картину «Життя триває» зняли з виставки «за ідеологічно невірний підхід», а на саму художницю чекала жорстка розмова з тодішнім секретарем ЦК з пропаганди А. Д. Скабою. Після відвертих погроз, Яблонську зняли з усіх посад. Правда, через кілька місяців «за розрив з творчою інтелігенцією» зняли і самого Скабу, а Т. Яблонську відновили в колишньому статусі. 

Також практично весь тираж її альбому в народному стилі з віршами Івана Драча був знищений «за націоналізм».

У 1997 р. ЮНЕСКО назвало Тетяну Яблонську художником року. 

У незалежній Україні Т. Яблонську визнали класиком. 1998 року президент Л. Кучма та голова Верховної Ради В. Литвин на чолі урядової делегації прибули до провулка І. Мар'яненка на Печерську, де мешкала художниця, і вручили їй Шевченківську премію. 

Після інсульту у 1999 році та паралічу правої руки художниця продовжувала працювати у техніці «пастель» лівою. 

У 2000 році Міжнародний біографічний центр у Кембриджі удостоїв Тетяну Нилівну звання «Жінка року».

Здоров'я Тетяни Нилівни дедалі погіршувалося. Згодом вона практично не розмовляла, але малювала до останнього дня. Свою останню роботу майстриня створила напередодні смерті. Померла 17 червня 2005 року у Києві. Похована на центральній алеї Байкового кладовища.

Твори художниці зберігаються в багатьох музейних та приватних колекціях світу. Картини Т. Яблонської стали окрасою Національного художнього музею України у Києві, Державної Третьяковської галереї у Москві, Державного Російського музею у Санкт-Петербурзі, Київського музею російського мистецтва; Полтавського, Запорізького, Харківського художніх музеїв, Львівської картинної галереї. Обидві дочки художниці - Ольга Отрощенко (1947-1999) та Гаяне Атоян (нар. 1959 р.) також стали художницями.

Хліб (1949)                                            Льон (1977)

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»