понеділок, 24 травня 2021 р.

Імена, з якими ми живемо. Вулиця авіаконструктора Антонова

Вулиця Авіаконструктора Антонова — вулиця в Солом’янському районі міста Києва, місцевість Чоколівка, житловий масив Першотравневий. Пролягає від Повітрофлотського проспекту до вулиці Ушинського.
Ім’я видатного авіаконструктора носить з 1985 року, про що сповіщає анотаційна дошка, встановлена на будинку № 3.
Потужний творчий потенціал, різноплановість інтересів, прагнення краси — все це можна сказати про всесвітньо відомого авіаконструктора.

Олег Костянтинович Антонов народився 6 лютого 1907 року (за новим стилем) в селі Троїці (тепер смт Троїцьке Московської області, Росія) в сім’ї інженера-будівельника. Навчався в Саратовській трудовій школі. З юних років захоплювався авіабудуванням, відвідував шкільний гурток любителів авіації. Починав з конструювання планерів. Після закінчення школи Олег Антонов працював конструктором планерів у групі Товариства друзів повітряного флоту, де збудував свої перші планери власної конструкції. Планер «Голуб» (1924) відзначений грамотою за оригінальність на 2-му Всесоюзному зльоті планеристів у Криму.
Від 1925 року навчався в Ленінградському політехнічному інституті. 1926 року збудував планер «ОКА-2».
Після завершення навчання у 1930 році був направлений до Москви для організації Центрального бюро планерних конструкцій та налагодження їх серійного виробництва. Від 1933 року — головний конструктор планерного заводу в Тушино (Москва), на якому під його керівництвом створено близько 30 типів безмоторних літальних апаратів, переважно для початкової підготовки льотних кадрів.
Антонов був одним з основоположників радянського планеризму. Створив близько 30 типів планерів, у тому числі і серійні.
У 1938—1940 роках працював провідним інженером в ДКБ (дослідно-конструкторське бюро) О.С. Яковлєва, у 1940—1941 роках на заводі «Красный лётчик» над легким літаком зв'язку, у 1943—1946 роках — 1-й заступник головного конструктора ДКБ Яковлєва.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу О. Антонов будував багатомісні транспортно-десантні планери А-7, РФ-8 (для перевезення техніки, бойового спорядження, особового складу), буксирний планер-біплан А-40 (для перевезення в повітрі броньованої машини), що широко використовувалися для підтримки партизанського руху. У 1943—1945 роках Олег Костянтинович — заступник головного конструктора О. Яковлєва, працював над створенням та удосконаленням винищувачів «Як».
З травня 1946 року О. Антонов очолив літакобудівне конструкторське бюро у Новосибірську, де в серпні 1947 року було сконструйовано багатоцільовий літак Ан-2. Задуманий як сільськогосподарський, Ан-2 швидко став багатоцільовим, отримав 16 модифікацій. За ліцензіями Ан-2 випускали китайські та польські літакобудівники.
У 1948—1950 роках Олег Костянтинович очолював Сибірський НДІ авіації. 1952 року конструкторське бюро О. Антонова перевели до Києва, де воно спеціалізувалося на розробці газотурбінних пасажирських та військово-транспортних літаків.
З 1952 року Олег Костянтинович - головний конструктор, з 1962 — генеральний конструктор, керівник КБ літакобудування в Києві (нині Авіаційний науково-технічний комплекс ім. О. К. Антонова). Від 1977 року О. Антонов працював завідувачем кафедри літаків Харківського авіаційного інституту.
Особисто О. Антоновим і під його керівництвом виконано більш як 50 конструкторських розробок планерів і літаків різноманітного класу й призначення.
Протягом 1950-х років КБ Антонова спроектувало й побудувало багатоцільовий літак короткого зльоту і посадки АН-14, пасажирський АН-10 і транспортний АН-12. В середині 1960-х років літак Ан-10 став рекордсменом за кількістю перевезених пасажирів, вантажів і пошти на один літак на рік в СРСР.
В березні 1972 року під Харковом сталася катастрофа Ан-10. І Олег Антонов зарікся будувати пасажирські літаки. «Більше не будуватиму. Не переживу одночасну смерть багатьох людей. Після аварії з «десяткою» я неодноразово прокидався вночі в холодному поту», — говорив він. Авіаконструктор важко пережив те, що трапилося, проте не припинив вдосконалювати літаки для мирного неба. Після аварії Ан-10 він став приділяти більше уваги проблемі втомної міцності літаків.
У 1960—1970 роках під керівництвом О. Антонова запущено у виробництво пасажирський літак Ан-24, пристосований для польотів з ґрунтових аеродромів місцевих повітряних ліній (він експортувався в 26 країн світу), перший у світі широко-фюзеляжний транспортний літак для далеких повітряних перевезень важких великогабаритних вантажів і техніки Ан-22 "Антей", на якому встановлено 41 світовий авіаційний рекорд, а також створено реактивний АН-72 для експлуатації на аеродромах з обмеженою довжиною смуги.
Остання розробка О. Антонова — найбільший для свого часу транспортний літак Ан-124 "Руслан", розрахований на перевезення корисного вантажу у 150 тонн на відстань 4500 км зі швидкістю 850 км/год (на ньому встановлено 22 рекорди). Під керівництвом Антонова розроблено систему автоматизованого проектування транспортних літаків, запроваджено клеєзварні з'єднання і композиційні матеріали, розвинено методи авіабудівельної економіки.

Видатний авіаконструктор нагороджений трьома орденами Леніна (12 липня 1957, 5 лютого 1966, 3 квітня 1975), орденами Жовтневої Революції (26 квітня 1971), Вітчизняної війни 1-го ступеня (2 липня 1945), Трудового Червоного Прапора (2 листопада 1944), медалями (в тому числі — медаллю «Партизану Вітчизняної війни» 1-го ступеня).
Олег Антонов поєднував плідну науково-конструкторську діяльність з громадсько-політичною. Він був депутатом Верховної Ради СРСР 8—11 скликань, у листопаді 1965 року підписав відкритий лист до ЦК КПРС (так званий лист 78-ми) з протестом проти політичних репресій щодо представників творчої інтелігенції УРСР та дискримінації української літератури.
У 1979 році О. Антонова нагороджено Золотою медаллю імені А. Н. Туполєва Академії наук СРСР

Олег Антонов відомий не тільки кресленнями авіаконструкцій, а й живописом. За своє життя написав близько 40 картин. «Сам я полюбив малювання з дитинства. Почалося з того, що мені подарували коробку кольорових олівців. Пам’ятаю, перше, що я намалював, був гарний захід сонця», — розповідав він. Вміння малювати — важлива професійна навичка досвідченого конструктора, так вважав Олег Антонов.
Олег Антонов також є автором кількох книг: "На крилах з дерева і полотна", "Десять разів спочатку", "Для всіх і для себе", численних статей, лекцій і виступів.
У 1997 Національна академія наук України заснувала премію НАН України імені Олега Костянтиновича Антонова, яку вручають відділенням механіки НАН України за видатні досягнення в галузі технічної механіки та літакобудування.
У 1999 році за видатні досягнення в створенні літаків ім’я О. Антонова занесено до Міжнародної аерокосмічної зали Слави Аерокосмічного музею (м. Сан-Дієго, штат Каліфорнія, США).

Олег Антонов був тричі одружений, батько чотирьох дітей, встиг стати дідусем.
Першою його дружиною була Олена Кочеткова, яка разом з Антоновим проектувала планери, були навіть планери її конструкції. В 1936 р. у них народився син Ролан, який помер у віці 54 років.
З другою дружиною, Єлизаветою Шахатуні, Антонов познайомився у 1937 р., через рік вони одружилися. Антонов тоді почав самостійну роботу над літаком ОКА-38, Є. А. Шахатуні розраховувала міцність літаків в ОКБ Лавочкіна. А з 1940 р. вони стали працювати разом. Під час війни створювали десантні планери, пізніше працювали в ОКБ Яковлєва. Дочка Ганна Антонова народилася у 1948 р. в Новосибірську.
Третя дружина Антонов, Ельвіра Павлівна Антонова — інженер-програміст. Їхня донька Олена після закінчення МАІ працювала в ОКБ Ілюшина, син Андрій — художник-дизайнер.
Олег Антонов жив і працював у Києві. Помер 4 квітня 1984 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
Могила О.Антонова на Байковому кладовищі

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»

Немає коментарів:

Дописати коментар