"Шукай!": мініскульптура, присвячена ювеліру Іосифу Маршаку

У Києві на Хрещатику, 4 відкрили нову мініскульптуру проєкту «Шукай», присвячену ювеліру Іосифу Маршаку. Вона стала 52-ю в серії та символізує його внесок у розвиток київського ювелірного мистецтва.

Ті, хто популяризує історію та культуру України

У публічних бібліотеках Солом’янського району продовжується системна робота з популяризації історії, культури та краєзнавчої спадщини України. Одним із важливих приводів для тематичних інформаційних і просвітницьких ініціатив стало відзначення Дня краєзнавства - дати, покликаної привернути увагу до людей, які досліджують, зберігають і популяризують історичну пам’ять нашого народу.

Дата цього відзначення має глибоке символічне значення. Саме 28 травня 1925 року в Харкові розпочалася І Всеукраїнська конференція з країнознавства. Після поразки Української революції 1920–1921 років радянська влада певний час демонструвала декларовану підтримку права націй на самовизначення, дозволивши створення відповідного наукового середовища. Проте вже наприкінці 1920-х років краєзнавчий рух став однією з перших цілей репресивної машини. Саме краєзнавців радянська система вважала носіями української ідентичності, історичної пам’яті та національної свідомості.

Трагічним символом знищення української інтелігенції стало урочище Сандармох у Карелії, де під час масових розстрілів 1937 року були вбиті десятки українських діячів культури, науки та освіти. Їхні праці, дослідження й імена на довгі роки опинилися під забороною.

Сьогодні краєзнавство залишається важливим складником формування національної пам’яті. Воно не обмежується вивченням минулого, а й документує сучасність. Волонтери, дослідники та громадські активісти фіксують пошкодження історичних пам’яток, збирають свідчення про події російсько-української війни та формують джерельну базу для майбутніх поколінь.

Олександр Михайлик в бібліотеці імені
Михайла Слабошпицького

У бібліотеках Солом’янського району читачі мають можливість ознайомитися з книжками сучасних дослідників історії та культури України. Особливу увагу привертає діяльність Олександра Михайлика - українського краєзнавця, києвознавця, провідного бібліотекара Центральної бібліотеки Солом’янки імені Григорія Сковороди, дослідника історії церковної, громадської та промислової архітектури України.

Упродовж року користувачі бібліотек району долучалися до його лекцій, тематичних зустрічей та екскурсій, присвячених історії Києва та маловідомим сторінкам розвитку міського простору. Дослідник переконливо демонструє, як архівні матеріали, історичні факти та архітектурна спадщина можуть перетворюватися на захопливі історії, що формують інтерес до глибшого вивчення України та рідного району.

У співавторстві із Семеном Широчиним Олександр Михайлик видав серію книжок «Невідомі периферії Києва», присвячену історії розвитку колишніх київських околиць. Окрема книжка серії розповідає про Солом’янський район, його архітектуру, історичне середовище та трансформації міського простору.

Для тих, хто не мав можливості особисто відвідати лекції та екскурсії, у бібліотеках доступні книжкові видання дослідника. 

 

Популяризація локальної історії, дослідження культурної спадщини та підтримка краєзнавчих ініціатив залишаються важливими напрямами діяльності бібліотек Солом’янського району, адже саме через знання про рідний край формується усвідомлене ставлення до історії України та відповідальність за її майбутнє.

Історія твого району: масив Відрадний

Сьогодні, 28 травня, Центральна бібліотека Солом'янки імені Григорія Сковороди разом з усіма відзначає Всеукраїнський день краєзнавства. І це зайва нагода згадати, що майже кожен куточок Києва приховує унікальну історію та зберігає власну пам’ять.

Сьогодні у форматі бібліоекскурсії поговоримо про колишній хутір, а нині житловий масив Відрадний.

Він виник на місці відкритих земель, ферми Київського політехнічного інституту та невеликих промислових об’єктів 1914 року. У генеральних планах Києва ця територія з’явилася ще у 1930-х роках, але реальна забудова почалася значно пізніше.

У 1950-х Відрадний почали активно формувати як житловий масив. Спершу з’явилися квартали зі сталінськими будинками, далі – типові 5-поверхівки, які визначили вигляд району на десятиліття. Згодом додалися 9-поверхові та 16-поверхові будинки. Поступово масив обріс власною інфраструктурою, школами, садками й кінотеатром.

Важливою віхою у розвитку стали дороги й транспорт. Трамвайні та тролейбусні лінії з’єднали Відрадний із центром міста, вокзалом та іншими районами. Це зробило масив повноцінною частиною міського життя.

Окреме місце на мапі району займає парк "Відрадний". Його закладали одночасно із забудовою району, а відкрили як "Жовтневий парк" у 1971 році. Сучасну назву він отримав на початку 1990-х. Тут є озеро, зелені алеї, місця для відпочинку.

В північному секторі парку у 1992 році з’явився етнографічний комплекс "Мамаєва Слобода", де відтворено козацьке поселення з дерев’яними будівлями та церквою Покрови Пресвятої Богородиці. Це вже інший вимір простору – історичний, спокійний, трохи відокремлений від міського шуму.

На сам кінець нагадаємо, що детальніше про Відрадний і не тільки ви можете прочитати у цьому матеріалі.

Лекція-мандрівка, присвячена Трипіллю та Українці

20 травня в Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбулася лекція-мандрівка, присвячена Трипіллю та Українці - двом мальовничим куточкам Обухівщини, де історія, археологія й легенди тісно переплітаються із сучасністю. Провів зустріч краєзнавець-ентузіаст В’ячеслав Жмихов, який відкрив для слухачів маловідомі сторінки цього краю та допоміг поглянути на знайомі місця по-новому.

Розпочали подорож із Трипілля - села, назва якого відома далеко за межами України завдяки відкриттю трипільської культури. Саме тут наприкінці ХІХ століття археолог Вікентій Хвойка проводив розкопки, що стали справжньою сенсацією для європейської науки. Відкрита ним трипільська культура існувала приблизно у IV–III тисячоліттях до нашої ери та вважається однією з найрозвиненіших землеробських культур свого часу. Її поселення інколи налічували тисячі мешканців, а орнаменти на кераміці й нині вражають складністю та художньою довершеністю.

Віртуально відвідувачі оглянули Археологічний музей у Трипіллі, де зберігаються артефакти трипільської культури, предмети побуту, реконструкції житла та знахідки різних історичних епох. Сьогодні музей є одним із важливих центрів популяризації археологічної спадщини Київщини.

Особливу зацікавленість викликала розповідь про Дівич-гору - одну з найвідоміших історичних висот Київщини. Археологи знаходили тут сліди давніх святилищ, а народна пам’ять зберегла безліч легенд про це місце. Із Дівич-горою також пов’язують події Української революції 1917–1921 років та діяльність повстанського отамана Данило Терпило, який діяв на Київщині у часи визвольних змагань.

Окремо говорили про Українку - сучасне місто на березі Дніпра, яке отримало свою назву у 1921 році. Сьогодні Українка відома не лише як місто енергетиків, а й як популярна рекреаційна зона поблизу Києва. Місто виникло на місці давніх поселень, а його розвиток особливо активізувався у другій половині ХХ століття після будівництва Трипільської ТЕС. Назва «Українка» й досі звучить символічно та виразно, нагадуючи про добу національного відродження початку ХХ століття.

Наприкінці зустрічі учасники отримали практичні поради для майбутніх мандрівок: як дістатися до Трипілля та Українки, які локації варто побачити насамперед і як найкраще побудувати маршрут вихідного дня. Адже зовсім поруч із Києвом існують місця, де можна буквально доторкнутися до тисячолітньої історії України.

Схоже, бібліотечна лекція-мандрівка успішно виконала свою місію - надихнула читачів на нові краєзнавчі відкриття та подорожі рідним краєм.

Мандрівка крізь століття: лекція про Трипілля та Українку

20 травня о 17:30 у Центральній бібліотеці Солом'янки імені Григорія Сковороди відбудеться лекція-мандрівка, присвячена Трипіллю та Українці - місцям із глибокою історією та багатою культурною спадщиною Київщини. Проведе зустріч краєзнавець-ентузіаст В’ячеслав Жмихов.

Трипілля - одна з найвідоміших історичних локацій України. Саме тут були виявлені поселення мідно-кам’яного віку V тисячоліття до нашої ери, пам’ятки зарубинецької культури та залишки давньоруського городища. Особливе місце в історії села посідають дослідження археолога Вікентій Хвойка, чиє ім’я пов’язане з відкриттям трипільської культури.

Не менш цікавою є й історія Українки. Сучасне місто постало на території давніх поселень, де археологи знайшли пам’ятки трипільської, черняхівської культур і часів Київської Руси. У різні століття ця місцевість змінювала назви та належала великим монастирським володінням.

Майбутня лекція стане нагодою по-новому поглянути на знайомі місця Київщини, відкрити для себе маловідомі сторінки минулого та більше дізнатися про історичні процеси, які формували культурний ландшафт регіону.

Ім'я Володимира Підпалого на літературній карті Києва

Ім’я Володимира Підпалого належить до тих постатей української літератури, чия творчість не потребує гучних декларацій. Його поезія - тиха, внутрішньо зосереджена, але напрочуд сильна. У ній глибоке відчуття української землі, людської гідности, пам’яті та відповідальності перед майбутнім.

Поет народився 1936 року на Полтавщині, а його творче становлення пов’язане з Києвом. Саме тут він навчався, працював у редакціях літературних видань, увійшов до кола українських шістдесятників - покоління митців, яке намагалося повернути українській культурі свободу голосу та національну самосвідомість.

Володимир Підпалий належав до тих авторів, які не прагнули зовнішньої ефектності. Його поезія будується на точності образу, чесності інтонації та глибокій любові до України. Навіть у невеликих віршах він умів говорити про речі фундаментальні - людську пам’ять, втрату, моральний вибір, зв’язок поколінь.

Для Києва постать Підпалого є важливою ще й тому, що саме столиця стала простором його літературного життя. Тут він працював у видавничій сфері, спілкувався з діячами української культури, формувався як інтелектуал і громадянин.

Щодо зв’язку поета із Солом’янським районом Києва, у доступних джерелах не вдалося знайти підтвердженої інформації про його проживання чи безпосередню діяльність саме на території Солом’янки. Водночас варто пам’ятати, що в другій половині ХХ століття Солом’янський район був одним із важливих освітніх і культурних центрів столиці - тут працювали видавництва, наукові установи, бібліотеки та творчі середовища, з якими перетиналося життя багатьох українських письменників того часу.

Творчість Володимира Підпалого і сьогодні звучить сучасно - особливо в час, коли українське суспільство знову переосмислює ціну свободи, культури та національної пам’яті. Його поезія нагадує: справжня сила слова - не в гучності, а в правді.

Софія Галечко: ім’я, вписане в історію Солом’янки

3 травня виповнюється 135 років від дня народження Софія Галечко - постаті, яка поєднує в собі кілька важливих вимірів української історії: жіночу емансипацію, військову звитягу та національне самоствердження. Її ім’я присутнє не лише у підручниках, а й у міському просторі Києва - зокрема в Солом’янському районі, де одна з вулиць нагадує про цю незвичайну жінку.

Народилася Софія Галечко 3 травня 1891 року в місті Новий Сонч (нині територія Польщі) у родині з українсько-польським корінням. Освіту здобула на філософському факультеті університету в Ґраці, де активно долучалася до українського студентського та громадського руху, була членкинею організацій «Січ» і «Пласт».

З початком Першої світової війни Галечко добровільно вступила до легіону Українських січових стрільців - явище виняткове для свого часу. Вона пройшла шлях від санітарки до бойової офіцерки, виконувала функції розвідниці, стрільця, а згодом стала командиркою чети й отримала звання хорунжої.

У боях на Тернопільщині та в Карпатах проявила неабияку мужність і військову майстерність. Зокрема, у вересні 1915 року її рішучі дії врятували підрозділ від поразки. За відвагу вона була двічі нагороджена срібною медаллю «За хоробрість» - однією з найвищих відзнак Австро-Угорщини для військових.

Життя Софії Галечко обірвалося передчасно: у 1918 році вона трагічно загинула, втопившись у гірській річці поблизу села Пасічна на Івано-Франківщині. Їй було лише 27 років.

Попри коротке життя, її постать стала символом нового типу української жінки - освіченої, активної, готової брати відповідальність і на полі бою, і в громадському житті. Вона належить до перших жінок-офіцерів в українській військовій історії, що робить її постать особливо значущою в контексті сучасних процесів переосмислення ролі жінок у секторі безпеки й оборони.

Сьогодні ім’я Софії Галечко увічнене в топоніміці українських міст. У Солом’янському районі Києва вулиця, названа на її честь, є маркером історичної пам’яті. Вона нагадує: українська державність творилася не лише чоловіками, а й жінками, чиї рішення були не менш рішучими, а внесок - не менш визначальним.

Для сучасної Солом’янки ця назва - це ще й точка дотику локального простору до великої історії. І водночас нагадування про відповідальність зберігати і переосмислювати такі імена не формально, а змістовно.

вулиця Софії Галечко в Солом'янському районі м. Києва

Більше про Софію Галечко - у матеріалі краєзнавця Олександра Михайлика.