Імена, з якими ми живемо. Вулиця Отця Анатолія Жураковського

Вулиця Отця Анатолія Жураковського - вулиця в Солом'янському районі міста Києва, селище Жуляни. Пролягає від вулиці Шевченка до Садової вулиці. Теперішню назву носить з 2016 року.

Отець Анатолій Євгенійович Жураковський народився 4 березня 1897 року в родині студента історико-філологічного факультету Московського університету та його дружини, колишньої вчительки. Родина жила в Москві, а пізніше переїхала в Тифліс. Анатолій з юних років часто відвідував храм і молився. В Тифліській гімназії організував православний гурток. 

В 1911 році, коли хлопцю було 14 років, родина Жураковських переїжджає до Києва. Будучи гімназистом, відвідував засідання Релігійно-філософського гуртка, вивчав богослов’я. В цей період на нього впливали відомі київські вчені, філософи і богослови. В 1915 році закінчив навчання в гімназії і вступив до університету, теж на історико-філологічний факультет 

В 1916 році був мобілізований в армію, викладав фізику і математику в організованій для солдат школі. На фронті продовжує вивчати богослов’я. В 1916 році пише роботу «К вопросу о вечных муках», а в 1917 році – «Евхаристический канон прежде и тепер», «Тайна любви и таинство брака», які були надруковані у видавництві В.І.Екземплярським в журналі «Христианская мисль». 

Під час Першої світової війни пішов на фронт як вільно визначений. В 1917 році демобілізувався за станом здоров’я і продовжив навчання в Київському університеті. Одружується з Ніною Сергіївною Богоявленською. 

Співпрацював з відомим православним архімандритом Спиридоном (Кисляковим), разом з яким на початку 1918 року брав участь в допомозі людям, які постраждали від обстрілу Києва більшовицькими військами. В 1920 році закінчив університет. 

У 23 роки майбутній пастир переїздить разом із дружиною в село Красногородка під Києвом. 31серпня 1920 року в Успенському соборі Анатолія висвятили в ієреї. Спочатку він служив у селі Красногородка, де проживав. 

В 1921 році його перевели служити настоятелем у колишню домову церкву при притулку святої Марії Магдалини на розі Микольсько-Ботанічної та Паньківської вулиць у Києві.

Починав служити майже в порожньому храмі, куди приходило кілька стареньких бабусь та дівчаток. Талановитий проповідник і церковний письменник, учасник диспутів з атеїстами, він створив православну спільноту, в яку входили як люди похилого віку, так і зацікавлена церковними проблемами інтелігентна молодь, яка отримувала знання від професорів Екземплярського та Кудрявцева. Учасники спільноти займались благодійністю, розповсюджували православну літературу, збирали матеріали про переслідування віруючих. Молодь вивчала богослужіння, намагалась увійти в серцевину церковного життя. 

Отець Анатолій був широко освіченою людиною, священником з великим особистим даром слова. Його вечірні проповіді по вівторкам завжди збирали багато людей. Молодь об’єднувалась в гуртки: від філософських до виготовлення іграшок, квітів та ін. для продажу та збору грошей на допомогу хворим, одиноким та малоімущим. Існувала група і по вивченню богослів’я. З дітьми велись уроки по Закону Божому. 

В березні 1922 році він виступає на диспуті, читає доклад «Христос і ми». В травні того ж року, бере участь в грандіозному диспуті на тему: «Наука і релігія», який проходить упродовж трьох днів. О.Анатолій завершує свій виступ словами: «Вам принадлежит сегодняшний день… может быть, завтрашний… А нам принадлежит Вечность». Така діяльність не подобалась властям. 

В ніч із 4 на 5 квітня 1923 року його арештовують за звинуваченням в агітації проти влади «шляхом проповідей». о.Анатолія поміщають до Бутирської тюрми в Москві, а наприкінці травня висилають у Краснококшайськ (Йошкар-Ола) в Марійській області. З ним поїхала і дружина Ніна. 

Але то були ще відносно вегетаріанські часи і наприкінці 1924 року подружжя Жураковських повертається до Києва. Хоча вони перебували під наглядом каральних органів, але все ж таки пастир прослужив до 1930 року. В жовтні о. Анатолія арештували вдруге. У серпні 1937 року «притягнутий до карної відповідальності за контрреволюційну агітацію», 20 листопада засуджений НКВД до розстрілу. 3 грудня вирок приведено у виконання. 

До 120-річчя від дня народження та 80-річчя від дня страти вийшла друком книжка Павла Проценка «К незакатному Свету. Анатолий Жураковский. Пастырь, поэт, мученик». Він розділив долю тисяч своїх братів у вірі, розстріляних та скинутих у безвісні рови.

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо».