Імена, з якими ми живемо. Вулиця Антіна Ждановича

Вулиця Антіна Ждановича - вулиця у Солом'янському районі міста Києва, селище Жуляни. Пролягає від безіменного проїзду (між Совською та Шкільною вулицями) до вулиці Ганни Арендт. Сучасну назву отримала в 2019 на честь державного і військового діяча часів Визвольної війни (1648-1654 рр.) Антіна Ждановича (р.н. невід - після 1660).

Відомому державному діячеві Антіну Микитовичу Ждановичу належить помітне місце серед плеяди сподвижників Богдана Хмельницького. 

Апогей політичної діяльності припадає на кінець 40-х-початок 60-х рр. ХVII століття. З перших років Визвольної війни українського народу спостерігається його стрімкий злет до вершин державної влади в Україні. У 1649 році А.Жданович - сотник реєстрового Чигиринського полку - був призначений київським полковником (за Реєстром 1649 року до складу Київського полку входило 17 сотень та 1792 козаки). Упродовж 1656 року джерела засвідчили його перебування на посаді генерального судді (останню він обійняв, ймовірно, десь наприкінці 1654 або ж у 1655 році), а в кінці 1656 року А.Жданович уже як наказний гетьман вирушає у походи на чолі козацьких військ. Будучи сподвижником Б.Хмельницького, він проявив себе не лише як розсудливий політик, а й як талановитий дипломат, оскільки неодноразово очолював важливі місії Української держави до Туреччини, Польщі та Московії, й неабиякий полководець, під час буремних подій Визвольної війни середини ХVII ст. І хоча джерела не однаковою мірою зафіксували всі сторони життя та діяльності А.Ждановича, все ж основні штрихи до політичного портрету полковника відтворити можна, оскільки не всі ще наявні дослідницькі можливості були використані істориками.

Богдан Хмельницький після призначення А.Ждановича київським полковником намагався використати його військовий досвід. В 1640-1650 рр. гетьман планував послати полковника «на допомогу кримському цареві». Головні зусилля А.Ждановича в даний момент були спрямовані на активізацію дипломатичних відносин між гетьманом України й турецьким султаном, потепління у стосунках між якими спостерігалися влітку 1650 року.

1650 року призначений полковником Київським. Влітку 1651 року полк А.Ждановича стояв у самому Києві. Після поразки чернігівського полковника М. Небаби від війська литовського гетьмана Януша Радзивілла Жданович дозволив литовцям узяти Київ без бою, розраховуючи оточити їх у самому місті та розгромити, опираючись на підтримку місцевого населення. Одначе спроба Ждановича штурмувати місто була невдалою.

Пізніше Антін Жданович був емісаром Богдана Хмельницького для розгляду скарг посполитих на козацьке військо. Також брав участь у битві під Берестечком. 

У 1656 році А. Жданович отримав від царя маєток. Того ж року Б. Хмельницький призначив Ждановича наказним гетьманом над 10-тисячним козацьким корпусом, який було послано на допомогу Карлові Х Густаву і Юрієві II Ракоці. Разом із союзниками (шведами й семигородцями) козаки Ждановича увійшли до Варшави. Після цього козацько-семигородське військо повернуло на схід. Після невдалої битви під Магеровом корпус Ждановича самовільно залишив Ракоці та повернувся в Україну. Б.Хмельницький, дізнавшись про це, видає наказ стратити Ждановича та усе керівництво корпусу, серед котрого поміж інших перебував й Іван Богун. Лише смерть гетьмана рятує їх від кари. На Чигиринській раді Жданович з Богуном підтримують претендента на гетьманство Івана Виговського та надалі є прихильниками його політичного курсу.

Антін Жданович виконував дипломатичні місії до Варшави і Стамбула, брав участь у Конотопській битві у 1659 році. Після переходу гетьманської булави до Юрія Хмельницького (вересень 1659 року) А. Жданович, як і І.Виговський, відбув до Польщі. Новий договір, який був укладений у жовтні 1659 року між Московією та Гетьманщиною, не лише «вкоротив права» останньої, а й перекреслив політичну діяльність Антіна Ждановича в Україні. Принаймні, поки остання залишалася б під владою московських государів. У лютому 1660 року під час облоги Могилева потрапив у московський полон. Подальша доля невідома. 

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо».