Імена, з якими ми живемо. Вулиця Костянтина Паустовського

В тихому куточку Солом’янського району – на Відрадному – є невеличка вулиця, яка носить ім’я відомого російського письменника, який все життя любив Київ і Україну. Це вулиця Костянтина Паустовського. Значну частину своєї творчості, багато теплих і щирих рядків Костянтин Паустовський присвятив Україні, яку вважав своєю «другою Батьківщиною» і ніколи надовго з нею не розлучався.

Вулиця Костянтина Паустовського - вулиця в Солом'янському районі міста Києва, місцевість Новокараваєві дачі. Пролягає від вулиці Августина Волошина до вулиці Героїв Севастополя.

Ім'я відомого письменника носить з 1968 року.

Костянтин Георгійович Паустовський народився 19(31) травня 1892 року в Москві в родині залізничного статистика. Батько, за словами Паустовського, «був невиправним мрійником і протестантом», через що постійно міняв місця роботи. Коли Костянтину було 6 років, 1898 р. родина (батьки, сестра та два старших брата) перебралася в Київ. «Паустовські, нащадки запорозьких козаків, тішили свою гордість переказом, цілком достовірним, що їхнім предком був гетьман Сагайдачний», - напише біограф письменника Лев Левицький. Сам Паустовський згадував: "У сім'ї багато співали, грали на роялі, сперечалися, благоговійно любили театр… Я виріс в Україні. Мої рідні з боку батька говорили тільки українською. З дитинства я любив співучу, гнучку, легку, нескінченно багату образами й інтонаціями українську мову і пишаюся, що досить пристойно володію нею досі".

Паустовський навчався в 1-й Київській гімназії. Його однокласником був Михайло Булгаков. Коли він був в шостому класі, батько залишив сім'ю, і Паустовський був змушений самостійно заробляти на життя репетиторством.

Перше невелике оповідання Паустовського «На воді» (1912), написане в останній рік навчання в гімназії, було надруковано в київському альманаху «Вогні».

Після закінчення гімназії Паустовський навчався в Київському університеті, потім перевівся до Московського університету. З початком Першої світової війни Паустовський перервав навчання і почав працювати кондуктором на московському трамваї, пізніше працював на санітарному поїзді. У 1915 р. з польовим санітарним загоном відступав разом з російською армією по Польщі та Білорусії.

Після загибелі на фронті двох старших братів Паустовський повернувся до матері в Москву, але незабаром знову почав мандрівне життя. Протягом року працював на металургійних заводах в Катеринославі і Юзівці і на котельному заводі в Таганрозі. У 1916 р. став рибалкою в артілі на Азовському морі. Тоді ж Паустовський почав писати свій перший роман «Романтики» (1916-1923), який був опублікований в 1935 році.

Після перемоги радянської влади Паустовський почав працювати журналістом і «жив напруженим життям газетних редакцій». Але незабаром письменник знову поїхав до Києва, куди перебралася його мати, і пережив там кілька переворотів під час Громадянської війни. Незабаром Паустовський опинився в Одесі, де потрапив до середовища молодих письменників - І. Бабеля, Е. Багрицького, Г. Шенгелі, Ю. Олеші, В. Катаєва , І. Ільф та Є. Петрова та ін. Проживши два роки в Одесі, поїхав в Сухумі, потім перебрався в Батумі, потім - в Тифліс. Мандри по Кавказу привели Паустовського до Вірменії й північної Персії.

У 1923 р. Паустовський повернувся в Москву і почав працювати редактором «Зростання». В цей час друкувалися не тільки його нариси, а й розповіді. У 1928р. вийшла перша збірка оповідань Паустовського «Зустрічні кораблі». У тому ж році був написаний роман «Блискучі хмари».

У 1930-і роки Паустовський активно працював як журналіст газети «Правда» і журналів «30 днів», «Наши достижения» і ін. Побував в Астрахані, Калмикії і багатьох інших місцях - по суті, об'їздив всю країну. Багато вражень цих поїздок «по гарячих слідах», описані в газетних нарисах, втілилися в художніх творах.

В 1939 році К. Паустовського було нагороджено Орденом Трудового Червоного Прапора. З початком Великої Вітчизняної війни Паустовський, який став військовим кореспондентом, служив на Південному фронті. В середині серпня Костянтин Паустовський повернувся в Москву і був залишений для роботи в апараті ТАРС. Незабаром на вимогу Комітету у справах мистецтв був звільнений від служби для роботи над новою п'єсою для МХАТу і евакуювався з сім'єю в Алма-Ату, де працював над п'єсою «Поки не зупиниться серце», романом «Дим вітчизни», написав низку оповідань.

У 1950-ті роки Паустовський жив в Москві і в Тарусі на Оці. Став одним з укладачів найважливіших колективних збірників демократичного спрямування часів відлиги «Літературна Москва» (1956) і «Тарусские страницы» (1961). Понад десять років вів семінар прози в Літературному інституті ім. Горького, був завідувачем кафедри літературної майстерності.

Отримавши в середині 1950-х років світове визнання, письменник мав змогу подорожувати по Європі: він побував в Болгарії, Чехословаччині, Польщі, Туреччині, Греції, Швеції, Італії та інших країнах. Відправившись в 1956 р. в круїз навколо Європи, він відвідав Стамбул, Афіни, Неаполь, Рим, Париж, Роттердам, Стокгольм. На запрошення болгарських письменників К. Паустовський відвідав Болгарію в 1959 р. У 1965 році деякий час жив на о. Капрі. У тому ж 1965 р. К. Паустовський був одним з вірогідних кандидатів на Нобелівську премію в галузі літератури, яку врешті було присуджено Михайлу Шолохову.

Автор великої кількості нарисів і новел, Паустовський заслужив високу оцінку своєї творчості від найвизначніших діячів та письменників епохи. Його творчістю захоплювалася Марлен Дітріх. Багато його творів перекладено німецькою, французькою та англійською мовами.

Довгий час Костянтин Паустовський хворів на астму, переніс кілька інфарктів.

Помер Костянтин Паустовський 14 липня 1968 року в Москві. За заповітом його поховали на кладовищі Таруси (Калузька область). Кладовище розташоване на живописному високому березі річки Таруски.

Могила К. Паустовського

Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»