Вулиця Академіка Тутковського - вулиця в Солом'янському районі міста Києва, місцевість Новокараваєві дачі. Пролягає від вулиця Комбайнерів до кінця забудови. З 1962 року носить ім’я академіка Академій наук України, Білорусі, геолога і етнографа, краєзнавця і географа, вченого-енциклопедиста, автора понад 1350 наукових праць і розвідок, подвижника науки і культури Павла Тутковського.
Павло Аполлонович Тутковський народився 1 березня 1858 року в селищі Липовці теперішньої Вінницької області в родині службовця. Першою вчителькою Павла була його мати - талановита, музикально освічена людина, яка володіла багатьма іноземними мовами. Закінчивши Житомирську чоловічу гімназію із срібною медаллю, в 1877 році вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету.
Він добре вчився і вже на третьому курсі переклав з німецької мови посібник К.Науманна «Описательная минералогия», яким користувалися всі студенти. На четвертому курсі опублікував наукову працю «К вопросу о соотношении чисел элементов ограничения кристаллических форм», проілюстровану численними власними рисунками. В 1879 році був виключений за участь у студентському заколоті. Закінчив курс у 1882 році.
Після закінчення Київського університету П. Тутковського залишили на фізико-математичному факультеті для підготовки до професорського звання на кафедрі мінералогії та геології, а через рік призначили консерватором мінералогічного і геологічного кабінетів й асистентом для ведення практичних занять з кристалографії.
Під час навчання Павло Аполонович зустрів О. Д. Багалій, яка згодом стала його дружиною. 8 травня 1881 року в них народилась дочка Ольга (майбутня письменниця Ольга Сно). У молодій сім'ї було сутужно з коштами на прожиття, тому Павло Тутковський постійно шукав підробітки, продовжуючи працювати в університетській лабораторії. Разом зі своїм вчителем і наставником К. Феофілактовим часто виїжджав на геологічні екскурсії в околиці Києва. По закінченні навчання Феофілактов рекомендував Тутковського на кафедру геології та мінералогії з метою підготовки до професорського звання. Через рік Павла призначають консерватором мінералогічного і геополітичного кабінету, де він працював з 1884 до 1895 року. Це дало змогу йому утримувати свою велику сім'ю.
Через матеріальні труднощі П. Тутковський 1885 року з Київського університету перейшов на педагогічну роботу в школу. Спочатку він викладав природознавство, географію та фізику в середніх школах м. Києва (1896-1904), а потім працював інспектором і директором народних шкіл на Волині (1895-1913). Годі ж з його ініціативи на Волині побудовано багато нових шкіл. Під час роботи в Житомирі він організував Центральний Волинський музей.
За тринадцять років в університеті Павло Аполлонович сформувався як спеціаліст. За дорученням Київського товариства природознавців Тутковський з 1884 до 1902 року проводить геологічні дослідження практично всіх губерній України. Він захоплюється вивченням викопної мікрофауни і вперше в Росії друкує близько 20 оригінальних праць з цього питання. Водночас він вивчає підземні води України і 1895 року подає свій проект водопостачання Києва, завдяки чому Київ став одним з перших європейських міст, що забезпечив себе артезіанською водою. В 1883 році Тутковського обирають почесним членом Київського товариства природознавців, згодом — дійсним членом Петербурзького мінералогічного товариства , членом Бельгійського товариства геології і палеонтології в Брюсселі, почесним членом товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті.
В 1904 році Павло Тутковський став інспектором народних училищ Луцького повіту Волинської губернії. В Луцьку він продовжує польові роботи, розпочаті 1900 року, як позаштатний працівник геологічного комітету. Проводив геологічні дослідження вздовж залізниці Київ — Ковель, що тоді проектувалася. В 1909 році він з усією родиною переїздить до Житомира, де його призначили директором народних училищ Волинської губернії. Будучи інспектором, Павло Аполлонович багато мандрував і спостерігав природу улюбленої Волині. У Житомирі він прожив 9 років. І цей період його життя був пов'язаний з Товариством дослідників Волині. З 1909 року Товариство дослідників Волині регулярно публікувало його праці. 2 жовтня 1910 року Товариство обрало Павла Тутковського віце-головою, тобто фактичним керівником. Особливе місце в колі географічних інтересів посідала унікальна пам'ятка поліської природи - Словечансько-Овруцький кряж. Цій темі було присвячено працю «Словечансько-Овруцький кряж та узбережжя річки Словечни». Географічну тематику висвітлювали також його праці «Зональність ландшафтів Волинської губернії», «Бурштин у Волинській губернії», «З геології міста Житомира» та ін. Працюючи в Києві на високих посадах, вчений не поривав зв’язки з дорогою йому Волинню. Разом з учнями він проводив дослідження в Овруцькому та Коростенському районах, приїздив на засідання Товариства дослідників Волині. Саме Тутковський перший дізнався про поклади бурштину на Волині. У Житомирі П. А. Тутковський залишив по собі добрий слід не лише як вчений і краєзнавець. Саме завдяки йому Волинський музей переїхав у нове приміщення і став самостійною науковою установою. Тутковський брав участь в розробці нового статуту музею, а зібрані ним геологічні матеріали зайняли гідне місце у музеї.
1910 року П. Тутковський, минаючи ступінь магістра, захистив докторську дисертацію у галузі мінералогії та геології в Московському університеті з теми «Викопні пустелі північної півкулі» на здобуття вченого звання доктора географії; за видатні дослідження Рада фізико-математичного факультету Казанського університету присудила йому вчений ступінь доктора мінералогії та геогнозії (1911).
1913 року Тутковський повернувся до Київського університету, де спочатку працював приват-доцентом, а в 1914-1925 роках - професором географії. Тут уперше в Україні він заснував кафедру і кабінет географії та розгорнув активну педагогічну діяльність. У 1917 році на базі цієї кафедри створено географічний інститут при Київському університеті.
Організаторські здібності талановитого вченого виявилися в роки утворення Української народної республіки (УНР). Разом з В.Вернадським, Д. Багалієм та іншими він брав активну участь у роботі Комісії з підготовки до заснування Української академії наук (УАН), був одним з перших 12 дійсних членів УАН.
Науковець звернувся із закликом до вчених і громадськості Києва приносити і надсилати на кафедру геології дуже потрібну для розвитку геології літературу - книжки, журнали, географічні карти, атласи та інше. І кияни відгукнулися, бібліотеку швидко поповнювали літературою. До її технічного впорядкування П. Тутковський залучив студентів. За короткий час було зібрано монографії та періодичні видання з геології, мінералогії, палеонтології, географії, колекції гірських порід, викопні рештки фауни і флори. Поступово формувався геологічний кабінет при УАН.
У липні-вересні 1918 року, як представник від природничого відділу Українського Наукового Товариства в Києві, він брав активну участь у роботі Комісії для вироблення законопроекту про заснування Української академії наук, зокрема в обговоренні основних питань її організації.
П. Тутковський брав активну участь і в організації Всенародної бібліотеки УАН (нині це Національна бібліотека АН України ім. В.І.Вернадського). У ній зібрано цінну старовинну рукописну та друковану літературу з усіх галузей знань. У 1925 році він заснував Геологічний музей у Києві, який 1928 року декретом Раднаркому перейменовано на Національний геологічний музей УРСР.
Перше засідання академіків відбулося 27 листопада 1918 року. Це і є датою заснування УАН. П. Тутковський очолив фізико-математичний відділ УАН, а 1919 року організував кафедру геології й геологічний кабінет.
У грудні 1918 року П. Тутковського було обрано головою правління Академії, він опікувався в УАН також організаційними та господарськими питаннями. Одним із перших став академіком (1919).
Після поразки Української революції і захоплення влади більшовиками, коли університет було реорганізовано в Київський інститут народної освіти (КІНО), П.Тутковський одним із перших почав читати лекції українською мовою, зробивши надзвичайно багато для становлення української наукової термінології в галузі природничих наук.
З 1920 року очолював Краєзнавчу комісію при Академії наук.
У травні 1920 очолив секцію науки Українського Громадського Комітету.
У 1924-1926 роках — керівник науково-дослідної кафедри геології при УАН, яка була реорганізована 1926 року в Інститут геологічних наук УАН і першим директором інституту став Павло Аполлонович.
Створення національної наукової термінології Тутковський вважав одним з наріжних каменів відродження української науки. Він був одним з ініціаторів і організаторів видання «Матеріалів до української природничої термінології та номенклатури».
12 вересня 1921 року в знак визнання його заслуг РНК УСРР прийняла постанову «Про соціальне забезпечення заслужених працівників науки», Тутковському дозволено видання за державний кошт наукових праць; звільнено від сплати державних податків; заборонено реквізиції та ущільнення помешкання, яке він займав; матеріально забезпечено, а у випадку смерті — членів родини поза категоріальною довічною ставкою заробітку.
У 1923 році Державне видавництво України опублікувало чималий (понад п’ять тисяч наукових термінів) російсько-український Словник геологічної термінології. У 1924 році збувається мрія вченого про створення Геологічного музею при Інституті геологічних наук УАН в Києві. Не можна не згадати й про участь П. Тутковського в організації бібліотеки Академії наук, інституту наукової мови.
В кінці 20-х років вченому прикріпили ярлик «націоналіста», крамольного вченого не раз викликали в ДПУ.
Від репресій і ГУЛАГу вченого «врятувала» смерть. Він помер 3 червня 1930 року. Похований в
Києві на Лук’янівському кладовищі.
Павло Тутковський – визнаний і авторитетний класик української та світової геології. Павло Аполлонович Тутковський був видатною людиною. Він безмежно любив рідну землю, і ця любов, зрештою, стала причиною його майже повного забуття в роки тоталітаризму.
Допис опубліковано в рамках проєкту суспільного інформування «Імена, з якими ми живемо»
