Дві постаті української історії, яких на короткий час звів один архів

Фото з Telegram каналу LOS SOLOMAS. КИЇВ

Історія нерідко поєднує людей, чиї життєві шляхи здаються зовсім різними. Саме так сталося у 1966 році, коли в Центральному державному історичному архіві УРСР працювали поруч двоє українців, чиї імена сьогодні стали символами боротьби за незалежність України, - Василь Стус і Василь Кук.

На той час Василь Стус уже зазнав переслідувань радянської влади. Після відкритого протесту під час прем'єри фільму «Тіні забутих предків» у вересні 1965 року його виключили з аспірантури Інституту літератури. Позбавлений можливості продовжувати наукову кар'єру, на початку 1966 року він влаштувався на роботу до Центрального державного історичного архіву УРСР, де працював старшим науковим співробітником. Саме тут минули кілька місяців його життя між виключенням з аспірантури та новою хвилею переслідувань. Формально Стус звільнився за власним бажанням уже в червні 1966 року, хоча пізніше згадував про постійний тиск з боку влади.

Його колегою був Василь Кук - останній Головний командир Української повстанської армії. Після багаторічного ув'язнення, допитів і перебування під постійним наглядом КДБ радянська влада дозволила йому працювати істориком в архіві. У цей період Кук готував кандидатську дисертацію, однак захист фактично був зірваний втручанням радянських спецслужб, які не бажали бачити колишнього керівника УПА серед науковців.

Спочатку Василь Кук поставився до молодого співробітника з недовірою. Багаторічний досвід життя під контролем КДБ змушував підозрювати у кожному новому знайомому можливого провокатора. Проте невдовзі він переконався у щирості Василя Стуса. Між ними зав'язалися довгі розмови про українську історію, літературу, політику та майбутнє України. Їхнє спілкування не обмежувалося стінами архіву - вони зустрічалися і поза роботою.

Сучасні історики називають цю зустріч майже неймовірним збігом обставин. Радянські спецслужби добре знали обох: Стуса - як неблагонадійного шістдесятника, Кука - як багаторічного ворога радянської системи. Проте певний час вони все ж працювали в одній установі, що стало очевидним прорахунком каральної системи.

Через багато років Василь Кук, згадуючи свого молодшого колегу, сказав прості й водночас дуже промовисті слова: «Стус був наш, тому його вбили».

Сьогодні Центральний державний історичний архів України розташований на вулиці Солом'янській, 24. Саме тому ця історія має особливе значення і для нашого району. Хоча зустріч двох Василів відбулася ще в попередньому приміщенні архіву, нинішня будівля в Солом'янському районі є продовженням історії установи, де на короткий час перетнулися долі останнього командира УПА та одного з найвидатніших українських поетів-дисидентів.

Іноді кілька місяців спільної праці стають набагато вагомішими за десятиліття. Адже саме такі зустрічі нагадують: українська історія творилася не лише на полях битв чи в підпіллі, а й у тихих архівних кабінетах, де люди, попри тиск тоталітарної системи, продовжували говорити про Україну.

Джерела:

• матеріали Центру досліджень визвольного руху та статті Володимир В'ятрович про спільну роботу Стуса і Кука
• документи про роботу Василя Стуса в Центральному державному історичному архіві УРСР
• історична довідка Центральний державний історичний архів України, м. Київ щодо переїзду установи на вул. Солом'янську у 1970 році