Солом'янка у оповіданні Івана Сенченка "Рубін на Солом'янці"

Із циклу "Літературна Солом'янка"

Продовжує нашу нову рубрику, присвячену місцевостям району в художній літературі, уривки з оповідання "Рубін на Солом'янці" Івана Сенченка.

Як ми згадували у першому дописі циклу, Іван Сенченко (1901-1975) у 1950-х роках створив дуже цікавий цикл "Солом'янських оповідань" (оповідання «Рубін на Солом'янці», «На Батиєвій горі», «На калиновім мості», «Про лист з крапками», «Денис Сірко», «Син Дмитрій»). У першому дописі ми знайомилися із оповіданням "На Калиновім мості". Сьогодні знайомимося із уривками оповідання "Рубін на Солом'янці".

Прочитати цикл "Солом'янських оповідань" можна у першому томі двотомного зібрання творів Івана Сенченка, виданого 1981 року. Цей двотомник є у фондах бібліотеки.

"Вони поодкидали сніг від порога, пробили стежку до колонки — через увесь двір аж на вулицю. Колонка стояла на горбику, тут було слизько, розлита вода позамерзала, легко було впасти. Каленик Романович пішов по пісок, а Рубін задивився на вулицю. Вона мало нагадувала ті вузькі вулиці, які Рубін бачив досі. Простору тут було так багато, що проїжджа частина просто губилася серед тих смуг, які прилягали до дворів і хвилястим широким сніжним потоком спускалися кудись до залізничних колій.,

Вниз із гори поодинці і по кілька вряд мчали санки з хлопцями й дівчатами. Простір був їм тут і воля! Рубіну самому захотілося вчепитися в якісь санки і гнати, й гнати вниз скільки сили.

Посипавши піском біля колонки, Каленик Романович теж задивився на гулянку. Ось якісь санчата почали наближатися до них. Каленик Романович спинив їх, сказавши:

— Володю, покатайся з Рубіном, вш вперше на Соло-м'янці.

Володька загальмував ногами санки, дружелюбно глянув на Рубіна, крикнув: "Сідай ззаду" — і запрацював знову ногами, відпихаючись з місця. Рубін сів у Еолодьки за спиною, санки рушили вниз. Місцевість була ніерівна. Вибої, круті пороги чергувалися з рівними площинами. Сипався ледве помітний сніжок; всю Солом'янку затягла біла імла. Спалахували вигуки, скрихи, сміх, голоси наступу і благання. Від швидкої їзди дух забило Рубінові, і рік закричав скільки сили: "Га-га-га! Гур-р-ра!" Щось подібне кричав і Володька.

Санки промчали через один поріг, другий, полетіли кудись вниз у прірву, а коли Рубін отямився, вони вже наближалися до колій. Тут вони вскочили в якусь канаву, перекинулися, і обидва полетіли сторч головою в сніг. На гору, щоб було веселіше, вони навперемінку везли один одного".

Далі йде опис одного із провулків старої Солом'янки:

"Стежка йшла по самому дну ярочка, бо цей провулок був разом з тим і сточищем, куди весною і в грози збігали потоки води. Садиби й сади по схилах не спускалися низько, а обережно спинялися своїми огорожами на самій бровці ярочка.

Хлопці, як вийшли в завулок, так і загубилися в заростях акації, гігантських будяків і дикої лози. Зовні ці зарості здавалися непролазними джунглями, насправді ж при землі вони були попробивані десятками доріжок, рухатися по яких здебільшого доводилося рачки."

І ближче до завершенння оповідання є такі рядки:

"Стояло надвечір'я. Над Солом'янкою пливли грозові хмари з бузковими відсвітами. За Києвом-Товарним гримотіло, земля пахла збитим пилом і чорнобривцями."