Залізнична колонія

 Із циклу "Історія твого району"

Після відкриття залізничного руху із боку Солом’янки 1870 року виникло окреме селище залізничників — Залізнична колонія (колонія Південно-Західної залізниці). Доти на цьому місці було невелике піщане підвищення, що мало назву Лиса гора.

Залізнична колонія була першим таким поселенням в Україні. Колонія являла собою «місто в місті», де було створено всі необхідні умови для проживання робітників — окрім житлових кварталів, тут були власні навчальні заклади, медичні установи. Тут мешкали робітники, машиністи, а також представники адміністрації.

Забудова Залізничної колонії спочатку була дерев’яною, вуличного планування як такого не було. Окрім житлових будинків, з’являлися споруди громадського призначення. Постали тут і профільні навчальні заклади. 1876 року було засновано першу в Києві та загалом на Південно-Західній залізниці технічну залізничну школу. На базі школи 1884 року було створено технічне залізничне училище — одне з двох таких на залізниці (друге було в Одесі). Закон Божий в училищі викладав відомий свого часу священник Ісаакій Тарасевич — настоятель храму Св. Феодора на Лук’янівці, який називали «Київським Єрусалимом». Навчалося тут близько 160 учнів. Будівлю було споруджено у 1884–1886 роках. При училищі був пансіон на 70 вихованців. Безпосередньо при залізничному вокзалі діяло Київське міське двокласне залізничне училище Південно-Західної залізниці. Закон Божий тут викладав майбутній митрополит УАПЦ, священник Василь Липківський. Також у колонії існувало жіноче двокласне училище Південно-Західної залізниці.

Схема Залізничної колонії

На початку 1870-х звели одноповерхову цегляну будівлю дешевої їдальні залізничників — одну з перших капітальних споруд колонії. У 1918–1919 роках у будівлі діяв залізничний театр. Із 1920-х її використовували як клуб вагоноремонтного заводу. 1981 року, з огляду на заплановане будівництво південного вокзалу, будівлю знесли разом із частиною навколишньої забудови. Тепер на її місці — площа перед Південним вокзалом.

Клуб КЕВРЗ, фото 1972 року. З фондів ЦДАКФФД ім. Пшеничного

У 1890–1900-х дерев’яну забудову колонії замінили на цегляну. Було сформовано мережу з шести вулиць-ліній, яка загалом збереглася до нашого часу. Також було споруджено ряд важливих об’єктів. 1895 року в північній частині колонії звели залізничну лікарню на 32 ліжка. 1900 року за проектом видатного архітектора Олександра Кобелєва побудували комплекс лікарні, що складався з лікувальних корпусів, амбулаторії, аптеки, пральні та котельні. При покійницькій спорудили капличку для відспівування померлих. У залізничній лікарні з початку 1910-х до 1917 року працював лікарем випускник Київської фельдшерської школи Павло Губенко, більш відомий під псевдонімом Остап Вишня — талановитий письменник-сатирик і гуморист.

Колишній притулок. Фото О. Михайлика

Упродовж 1899–1901 років за проектом Олександра Кобелєва спорудили двоповерхову цегляну будівлю притулку. Тут діти-сироти отримували не лише безкоштовне харчування та проживання, а й освіту. Одним із найвідоміших вихованців сиротинця був майбутній український художник Анатоль Петрицький (1895–1964), батько якого працював діловодом на залізниці. Майбутній художник перебував у притулку у 1904–1910 роках.

Колишня хіміко-технічна лабораторія. Фото О. Михайлика

Поряд із притулком упродовж 1899–1901 років за проектом архітекторів Олександра Кобелєва та Зіновія Журавського побудували першу в Російській імперії спеціальну лабораторну будівлю для обслуговування майстерень. Тут розмістилася хіміко-технічна лабораторія, заснована 1879 року. Нині в будівлі — Центральна санітарно-епідеміологічна станція на залізничному транспорті України.

На початку ХХ ст. колонія набула завершеного вигляду. Вона розподілялася на декілька планувальних зон. Виробнича зона (майстерні та склади) тяжіла до залізниці й розташовувалася в північній частині колонії. Центральну частину (сучасні вулиці Брюллова, Архітектора Кобелєва) було забудовано 1-2-поверховими цегляними спорудами. Південна частина — лікарня та притулок, північно-східна — училище з пансіоном та їдальня.

Забудова вулиці Архітектора Кобелєва. Фото О. Михайлика

Колонія повністю зберігала початковий вигляд і вуличну мережу до кінця 1970-х. У 1970–1980-х було реконструйовано лікарняний комплекс, унаслідок чого знесено більшість будівель початку ХХ ст. У 1980-х із боку Солом’янки планувалося будівництво вокзального павільйону для розвантаження Центрального вокзалу, тому всю північну частину колонії знесли. 1981 року, як уже зазначалося, зруйнували клуб Київського електровагоноремонтного заводу. Згодом, наприкінці 1990-х, остаточно зрівняли з землею руїни залізничного училища. Фактично зникли вулиці Ползунова та Петрозаводська (тепер — Георгія Кірпи). На цьому місці 2001 року побудували Південний вокзал.