Новокараваєві дачі

Із циклу "Історія твого району"

Наприкінці 1930-х було розпочато забудову вільного простору вздовж залізниці — між «старими» Караваєвими дачами та станцією Пост-Волинський. Це селище пізніше отримало назву Новокараваєві дачі. До війни було частково розплановано територію та зведено близько 40 індивідуальних будинків уздовж нинішніх вулиць Постової, Зеленої, Планерної, Залісної та Одеської, а також прокладено сучасний Відрадний проспект. На німецькій мапі 1943 року селище підписане як «Пост-Волинський».

Перша фіксація селища - карта 1943 року

Будинок кінця 1930-х-початку 1940-х років на вулиці Зеленій

У 1940–1950-х Новокараваєві дачі було розплановано на 25 повздовжно-поперечних вулиць, забудованих більш як 700 приватними одноповерхівками. Нині селище Новокараваєві дачі пролягає між залізницею, вулицею Комбайнерів, Відрадним проспектом і вулицею Суздальською і має той самий вигляд.

Садибна забудова Новокараваєвих дач 1940-х-1950-х

У забудові місцевості вздовж Відрадного проспекту було використано 2-3-поверхові типові проекти, що формували симетричні архітектурні ансамблі.

Забудова кінця 1940-х вздовж Відрадного проспекту

Приблизно в ці ж роки відбувалася системна забудова з іншого боку Новокараваєвих дач — територій, що прилягають до залізниці. На вулиці Новопольовій у кварталах між вулицями Олекси Гірника та Героїв Севастополя спорудили 10 двоповерхівок для залізничників. Для будівництва використали три неідентифікованих типових проекти.

Забудова кінця 1940-х років на вулиці Новопольовій

1967 року серед приватної забудови було зведено чотириповерхову школу № 12 на вулиці Зеленій, 12.

У 1950-х на Олекси Гірника, 4/6 спорудили кінотеатр «Будівельник», який функціонував до початку 1990-х. 1998 року будівлю передали в оренду Спілці майстрів народного мистецтва. Спілка ж, у свою чергу, передала споруду в оренду церкві «Перемога». 2002 року було ухвалено рішення влаштувати тут притулок для безхатченків. Після низки судів церква залишила приміщення, яке було реконструйовано. З кінця 2000-х тут розміщено Дім соціальної опіки.

Новокараваєві дачі — рідкісний випадок, коли селище повністю зберегло початкову систему вулиць. Ба більше — збереглася майже вся забудова 1940–1950-х, включно з деякими будинками, спорудженими до 1941 року.

Єдиним винятком є два квартали, обмежені Відрадним проспектом, вулицями Героїв Севастополя, Івана Піддубного та Бориславською. Тут замість приватної забудови почасти з’явилися п’ятиповерхівки та 9-поверхівки, 12-поверхівка серії КТ-12 (Відрадний проспект, 61), а також найвищий будинок Новокараваєвих дач — баштоподібна 16-поверхівка на Відрадному проспекті, 55.

Ретровиставка "Залізні ворота Києва на фото і листівках 1930-х-1980-х"

Пропонуємо ознайомитися із ретровиставкою "Залізні ворота Києва на фото і листівках 1930-х-1980-х", яка проходить у приміщенні Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди.

На оригінальних фото 1930-х із фонду Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Пшеничного 1930-х із колекції бібліотеки - будівництво залізничного вокзалу та його вигляд у 1930-х-1970-х. На поштових листівках 1970-х-1980-х - вид будівлі залізничного вокзалу.

Краєзнавча лекція "Пронівщина"

20 липня у Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбудеться краєзнавча лекція з циклу «Солом’янка. Історія твого району» від провідного бібліотекаря з краєзнавчої роботи, києвознавця Олександра Михайлика. Лекцію буде присвячено місцевості Пронівщина.

Сучасна назва згадується у середині 19 століття. В давніших же документах зустрічаються назви Володимирова груша та Кухмістрівщина. З'ясуємо походження усіх цих назв, а також про видозміни назви річки Совка, у верхів'ях якої і розташована Пронівщина.

У 1848-1917 роках ця місцевість належала Києво-Софійському митрополичому будинку. Заплановане ж дачне селище через початок Першої Світової війни не відбулося.

Забудова була здійснена у першій половині 1950-х років. Окрім приватних, тут було споруджено квартал 2-3-поверхівок для працівників радгоспу "Совки".

Зеленими легенями є верхній каскад Совських ставків. З 2020 року місцевість є частиною ландшафтного заказника місцевого значення "Совська балка".

Батиєва гора, Кучмин яр, Залізнична колонія: неіменні назви вулиць та провулків, набуті (відроджені) у 2022 - 2023 роках внаслідок перейменування

Із циклу "Прочитання вулиць"

Вулиця Видова

Сучасна назва (з 2022 року): вулиця Видова

Підстава для перейменування: від видів, який відкривається з Батиєвої гори, якою пролягає вулиця

Рішення Київської міської ради: від 25 серпня 2022 року № 4984/5025 "Про перейменування вулиці Агітаторської в Солом'янському районі міста Києва"

Розташування: пролягає від Дружньої вулиці до кінця забудови

Місцевість: Батиєва гора

Попередня назва (1958-2022): Агітаторська

Первісна назва (1909-1958): 10-та Лінія

Вулиця Мокра

Сучасна назва (з 2023 року): вулиця Мокра

Підстава для перейменування: повернення історичної назви, від річки Мокрої, долиною якої пролягає вулиця

Рішення Київської міської ради: від 9 лютого 2023 року № 5940/5981 "Про повернення історичної назви вулиці Кудряшова в Солом'янському районі міста Києва"

Розташування: пролягає від площі Петра Кривоноса до провулку Енергетиків

Місцевість: Кучмин яр

Попередня назва (1955-2023): Кудряшова, на честь Героя Радянського Союзу Володимира Кудряшова

Первісна назва (1890-і-1955): Мокра

Вулиця Січеславська

Сучасна назва (з 2022 року): вулиця Січеславська

Підстава для перейменування: на честь однієї із назв м. Дніпро та пропонованої назви для Дніпропетровської області

Рішення Київської міської ради: від 25 серпня 2022 року № 5001/5042 "Про перейменування вулиці Ползунова в Солом'янському районі міста Києва"

Розташування: пролягає від вулиці Івана Огієнка до вулиці Георгія Кірпи

Місцевість: Залізнична колонія

Попередня назва (1955-2022): Позунова, на честь російського винахідника Івана Ползунова

Первісна назва (кінець XIX ст.-1955): 2-а Лінія

Історія Солом'янського району у фотографіях. Селище Першого Травня

Селище Першого Травня було розплановано та забудовано впродовж 1925–1929 років. Селище кооперативу робітників-залізничників ім. Першого Травня будувалося у господарчий спосіб (тобто силами самих робітників) за допомогою довготермінової державної позики. Загалом було збудовано 64 одноповерхових і двоповерхових житлових будинки котеджного типу. Майже усю забудову знесено у 1970-х. Селище лежало в трикутнику між Чоколівським бульваром, проспектом Повітряних Сил та вулицею Авіаконструктора Антонова.

Пропонуємо переглянути оригінальні фото 1930-х років із фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Пшеничного, що зберігаються у колекції Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди.

Експонат краєзнавчий. Залізнична форма у колекції бібліотеки

Солом'янський район є без перебільшення залізничними воротами Києва. Уся його історія пов'язана із залізницею. Тож бібліотека має у своєму розпорядженні багато матеріалів, експонатів, фото, що стосуються залізниці. Серед них є чимало вартих уваги. Тож це стане темою багатьох дописів рубрики.

Сьогодні ж хочемо розповісти про унікальні речі, які в червні 2024 року передала у колекцію бібліотеки активна відвідувачка і користувачка Ірина Пасічник. Це залізнична форма - два кітелі (костюми) із погонами та нашивками і сорочка. Остання має погони із зіркою та золотою смужкою - це форма старшого касира станції.Щиро вдячні Ірині Пасічник за подарунок! Ці експонати надзвичайно доповнили та збагатили колекцію бібліотеки і стали важливим елементом краєзнавчої кімнати та її майбутньої тематичної зони "Залізниця"

Пост-Волинський

Із циклу "Історія твого району"

Південніше Новокараваєвих дач знаходиться селище Пост-Волинський, обмежене залізницею, проспектом Відрадним і вулицею Олекси Гірника. Його історія почалася 1902 року, коли було відкрито залізницю Київ — Ковель. У місці відгалуження нової лінії виник залізничний роз’їзд Пост-Волинський, при ньому утворилося невелике пристанційне селище. За часів Революції 1917–1920 років цей роз’їзд мав стратегічне значення. 26 липня 1917 року тут сталася трагедія - російські полки з кулеметів обстріляли ешелон, яким вояки 1-го Українського полку ім. Богдана Хмельницького їхали на фронт. Тоді загинуло 16 військових і 30 зазнали поранень. 2015 року на фасаді станційної будівлі відкрито меморіальну дошку цій події.

Пост-Волинський, фото 1900-х років

Проектування та забудову робітничого селища було розпочато невдовзі після ухвалення наприкінці 1935 року Генерального плану розвитку Києва. Плануванням місцевості в довоєнний час займався молодий архітектор Дмирто Кислий. Важливою датою для Пост-Волинського, як і для Новокараваєвих дач, став 1938 рік, коли було прокладено Відрадний проспект.

У 1937–1939 роках за проектами архітектора Кислого було зведено декілька робітничих будинків, які дотепер не збереглися.

Забудова межі 1940-х-1950-х на вул. Шепелєва

Наприкінці 1940-х біля перетину вулиць Новопольової та Миколи Шепелєва виріс житловий квартал залізничників із шістьох житлових будинків. Три з них (Новопольова, 91, 93 та Шепелєва, 18) спорудили за типовим проектом 1-207-5, іще два (Новопольова, 93-А та 87) — за невстановленим типовим проектом. Наріжна триповерхівка позбавлена будь-яких декорацій. Її звели у другій половині 1950-х.

У 1950–1960-х територію Пост-Волинського забудовували здебільшого промисловими підприємствами. Вздовж вулиць Новопольової та Шепелєва сформувалася житлова забудова 1950–1970-х, представлена типовими 5- та 9-поверховими серіями. У 1990–2000-х з’явилося два висотних будинки — Шепелєва, 13 (10–14 поверхів, 1995) і 5 (15 поверхів, 2008).

1953 року на вулиці Олекси Гірника, 10 побудували школу № 22 за типовим проектом архітекторів Л. Асс та О. Гінцберга як двокомплектну школу на 880 місць. 1996 року через аварійний стан будівлі навчальний заклад перенесли в колишній дитсадок на проспекті Відрадному, 36-В. У 1950-х на вулиці Олекси Гірника спорудили кінотеатр «Будівельник». Закрили його на початку 1990-х.

Вулиця Пост-Волинська

У 1960-х на вулиці Новопольовій звели будівлю інтернату № 13 (тепер — жіноча гімназія-інтернат № 13). 1958 року одну з нових вулиць місцевості було найменовано Пост-Волинською. 1973 року станцію Пост-Волинський перейменували на Київ-Волинський. З 4 жовтня 2011 року станція є також однією із зупинок міської електрички. До неї прокладено тролейбусну лінію.

Совки, Монтажник, Пронівщина, Чоколівка: неіменні назви вулиць та провулків, набуті (відроджені) у 2022 - 2023 роках внаслідок перейменування

Із циклу "Прочитання вулиць"

Вулиця Лондонська

Сучасна назва (з 2022 року): вулиця Лондонська

Підстава для перейменування: на честь міста Лондона, столиці Великої Британії

Рішення Київської міської ради: від 25 серпня 2022 року № 5000/5041 "Про перейменування вулиці Пітерської в Солом'янському районі міста Києва"

Розташування: пролягає від Чоколівського бульвару до вулиці Джохара Дудаєва та вулиці Єреванської

Місцевість: Першотравневий масив

Попередня назва (1958-2022): Пітерська, на честь російського міста Санкт-Петербурга

Первісна назва (1957-1958): П'ятихатська

Вулиця Новгород-Сіверська

Сучасна назва (з 2022 року): вулиця Новгород-Сіверська

Підстава для перейменування: на честь міста Новгород-Сіверський

Рішення Київської міської ради: від 25 серпня 2022 року № 4999/5040 "Про перейменування вулиці Новгородської в Солом'янському районі міста Києва"

Розташування: пролягає від Волинської вулиці до вулиці Ушинського

Місцевість: Чоколівка

Попередня назва (1952-2022): Новгородська, на честь російського міста Новгород

Первісна назва (1910-і-1952): Стрітенська

Вулиця Пронівська

Сучасна назва (з 2022 року): вулиця Пронівська

Підстава для перейменування: на честь історичної місцевості Пронівщина

Рішення Київської міської ради: від 8 вересня 2022 року № 5415/5455 "Про перейменування вулиці в Солом'янському районі міста Києва"

Розташування: пролягає вздовж Совського кладовища до господарства "Совки"

Місцевість: Пронівщина

Попередня і первісна назва (2000-і-2022): Радгосп "Совки"

Вулиця Холодноярська

Сучасна назва (з 2022 року): вулиця Холодноярська

Підстава для перейменування: на честь Холодноярської республіки

Рішення Київської міської ради: від 8 вересня 2022 року № 5410/5451 "Про перейменування вулиці в Голосіївському і Солом'янському районах міста Києва"

Розташування: пролягає від проспекту Валерія Лобановського до Охтирської вулиці та Охтирського провулку

Місцевість: Совки

Попередня назва (1962-2022): Кайсарова, на честь російського генерала Паїсія Кайсарова, похованого в Києво-Печерській лаврі

Первісна назва (?-1962): Совська Балка

Сіверсько-Донецький провулок

Фото О. Михайлика

Сучасна назва (з 2022 року): Сіверсько-Донецький провулок 

Підстава для перейменування: на честь річки Сіверський Донець

Рішення Київської міської ради: від 25 серпня 2022 року № 4994/5035 "Про перейменування провулку Дежнєва в Солом'янському районі міста Києва"

Розташування: пролягає від вулиці Миклухи-Маклая (двічі, утворюючи півкільце)

Місцевість: Монтажник

Попередня назва (1955-2022): Дежнєва, на честь російського мореплавця Семена Дежньова

Первісна назва (не раніше 1949-1955): Нова

Історія Солом'янського району у фотографіях. Як будувався залізничний вокзал

Сучасну будівлю вокзалу споруджено у 1927-1932 роках. Пропонуємо переглянути колекцію фото 1927-1932 років, присвячених його будівництву. Фото з фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С.Пшеничного, що зберігаються у колекції бібліотеки.

Закладна дошка

На ній напис: "7-го листопада 1927 року в день X роковин Великого Жовтня закладено цей будинок пасажирського вокзалу в Київі"

Будівництво триває. 1929-1930 роки

1930-1931 роки

1930-1931 роки

Щойно споруджена і завершена будівля вокзалу, 1932 рік.

Краєзнавча лекція №14 Караваєві дачі

10 липня у Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбудеться 14-та краєзнавча лекція з циклу «Солом’янка. Історія твого району» від провідного бібліотекаря з краєзнавчої роботи, києвознавця Олександра Михайлика. Лекцію буде присвячено місцевості Караваєві дачі.

До появи Караваєвих дач у 1860-х роках на цьому місці був Деревний розсадник. У 1870-х землі придбав видатний лікар Володимир Караваєв, постаті якого буде присвячено розповідь. Від його прізвища й походить назва місцини. Також дізнаємося, де в Києві були ще одні Караваєві дачі.

Дачне ж селище Караваєві дачі виникло вже після смерті власника, коли його донька Ольга Караваєва-Колчак 1892 року розпродала маєтність під дачні ділянки. З 1914 року Караваєві дачі в межах Києва. Дізнаємося, який вигляд тоді мало селище і що відтоді збереглося.

Саме на Караваєвих дачах існує єдина в Києві школа, яку було споруджено 1941 року. Дізнаємося, де вона знаходиться.

Починаючи з 1950-х років, через прокладання Малої кільцевої дороги та будівництво багатоквартирних будинків, колись дачна місцевість поступово розчиняється з-поміж нових вулиць та будинків. У 1980-х роках зникають майже всі старі вулички і будинки. Втім, окремі фрагменти старих Караваєвих дач збереглися. Символічно, що одна з вулиць місцини має ім'я Професора Караваєва. Ім'я науковця збереглося й у назві зупинки електропоїздів Караваєві дачі.

Зацікавились темою? Запрошуємо на лекцію!

Ретровиставка "Київ 50-х на поштових листівках"

Пропонуємо ознайомитися із ретровиставкою "Київ 50-х на поштових листівках", яка проходить у приміщенні Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди.

На оригінальних поштових листівках 1950-х - тогочасний Київ. Переважно це Хрещатик, нинішні Майдан Незалежності та Софійська площа, а також оглядовий майданчик, на місці якого нині Арка Свободи українського народу, з якого в усі часи милувалися неймовірними краєвидами Подолу, Дніпра та дніпрових островів та Лівобережжя.

Жовтнівка

Із циклу "Історія твого району"

Жовтнівка. Фото 1930-х років. З фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С.Пшеничного

У 1920-х поряд із колишніми Казенними дачами виникло робітниче селище «Металіст», або Жовтнівка. Будівництво провадив житловий кооператив заводу «Більшовик», що був організований 1925 року (угоду на право забудови було укладено 2 травня 1925 року). Спорудження селища тривало до 1929 року, причому за основу взяли вже втілений проект селища Першого Травня на Чоколовці. Будівництво здійснив робітничий кооператив працівників заводу «Більшовик». На Першій Дачній лінії, 7 (нині вулиці не існує, пролягала на місці колишнього Центрального гастроному, Берестейський проспект, 45-А) було зведено 21 одноповерховий і два двоповерхових житлових будинки. У наріжному двоповерховому будинку з кінця 1920-х і аж до його знесення існував гастроном.

Жовтнівка. Аерофотознімок 1939 року

Забудова зникла у 1980-х з огляду на розширення транспортної розв’язки біля станції метро «Завод “Більшовик”» (тепер — «Шулявська») та будівництво Центрального гастроному (нині "Сільпо"), Берестейський проспект, 45-А.

Вулиця Карела Чапека

Із циклу "Прочитання вулиць"

Фото О. Михайлика

Сучасна назва (з 2022): вулиця Карела Чапека

Підстава для перейменування: на честь чеського письменника Карела Чапека

Рішення Київської міської ради: від 8 грудня 2022 року № 5858/5899 «Про перейменування вулиці Юліуса Фучика у Солом’янському районі міста Києва»

Місцевість: Першотравневий масив

Розташування: пролягає від проспекту Повітряних Сил до Уманської вулиці.

Попередня назва (1961-2022): вулиця Юліуса Фучика

Первинна назва (1957-1961): Борзенська (Борзнянська)

Карел Чапек (чеськ. Karel Čapek; 9 січня 1890 — 25 грудня 1938) — чеський письменник, фантаст. Найвідоміші його твори: збірки оповідань та казок, роман «Війна з саламандрами», п'єси «Біла хвороба», «Мати», «З життя комах», «Засіб Макропулоса», «R.U.R.». Його старший брат Йозеф вигадав слово «робот», яке він популяризував у своїх творах.

Життєпис

Народився Карел 9 січня 1890 у селі Малі Святоновиці на східному краї Богемії.

Чапек почав писати у віці чотирнадцяти років. Його ранні твори, такі як «Прості мотиви», «Історії фей» публікувалися в місцевій газеті Nedele. У 1908-1913 роках писав у співавторстві з братом Йозефом. Пізніше ці розповіді увійшли до збірок «Сад Краконоша» (1918) і «Сяючі глибини» (1916). Будучи студентом він брав активну участь у виданні літературного альманаху (Almanac 1914). Одночасно Чапек цікавиться живописом, особливо кубізмом.

Навчався в гімназії в Градец-Кралове (1901-1905), потім переїхав до Брно до сестри, де прожив два роки. Звідси він переїхав до Праги, де продовжив навчання. У 1915 році отримав ступінь бакалавра в Карловому університеті, захистивши дисертацію на тему «Об’єктивний метод в естетиці стосовно до образотворчого мистецтва» Також займався філософією в університетах у Берліні та Парижі.

За станом здоров’я не був покликаний в армію і короткий час працював гувернером в сім’ї графа Лажанскі. Восени 1917 став працювати журналістом і критиком в газеті Národní listy («Національна газета»), з 1921 до своєї смерті працював журналістом і культурним і політичним редактором у газеті Lidové noviny («Народная газета»). У 1921-1923 був драматургом празького «Театру на Винограді» (Divadlo na Vinohradech).

Близько 1920 року Карел познайомився з акторкою Ольґою Шайнпфлюґовою, з якою вони одружились аж через 15 років. Побравшись у 1935 році, вони полишили Прагу й переїхали до приватного будинку в селі Стара Гута поблизу містечка Добріз.

Ще за життя він отримав широке визнання як у Чехословаччині, так і за її межами: був номінантом Нобелівської премії з літератури 1936 року, засновником і першим головою Чехословацького Пен-клубу (в 1925-1933), членом Комітету Ліги Націй з літератури й мистецтва ( з 1931); в 1935 висувався на посаду президента Міжнародного Пен-Клубу Г. Уеллсом, його тодішнім президентом (відмовився від поста через хворобу). Крім літератури та журналістики здобув популярність як фотограф-любитель (його книга фотографій «Дашенька, або Життя цуценя» була самою популярною у міжвоєнній Чехословаччині).

Чапек, переконаний антифашист, слабке здоров’я якого було підірвано події 1938 роки (Мюнхенська змова), помер від двостороннього запалення легенів 25 грудня 1938, отриманого в результаті робіт з ліквідації повені незадовго до повної німецької окупації Чехословаччини.

8 грудня 2022 року вулицю Юліуса Фучика у Солом’янському районі міста Києва перейменовано на честь Карела Чапека.

Творчість

П’єси

• Кохання гра фатальна (Lásky hra osudná), 1910; одноактна; співавтор Йозеф Чапек.
• Розбійник (Loupežník), 1920.
• R.U.R. 1920.
• З життя комах (Ze života hmyzu), 1922; співавтор Йозеф Чапек.
• Засіб Макропулоса (Věc Makropulos), 1922.
• Адам-творець (Adam stvořitel), 1927; співавтор Йозеф Чапек.
• Біла хвороба (або «Біла пошесть») (Bílá nemoc), 1937.
• Мати (Matka), 1938.

Романи

• Фабрика абсолюту (Továrna na Absolutno), 1922.
• Кракатит (Krakatit), 1924.
• Гордубал (Hordubal), 1933.
• Метеор (Povětroň), 1934.
• Звичайне життя (Obyčejný život), 1934.
• Війна з саламандрами (Válka s mloky), 1935.
• Перша рятувальна (První parta), 1937.
• Життя й творчість композитора Фольтина (Život a dílo skladatele Foltýna), незакінчений, 1939.

КНИЖКИ в Центральній районній бібліотеці імені Григорія Сковороди (Освіти, 14 а)

• Карел Чапек "Оповідання з обох кишень" (читальна зала)
• Карел Чапек "Твори в 2х томах : роман, п’єси, оповідання" 
• Карел Чапек "Бесіди з Т.Г. Масариком" 

• О. Зарицький "Карел Чапек : нарис життя і творчості" 
• А. Волков "Драматургія Карела Чапека"  

Історія району в архівних документах. План Совської дачі

Історія району в архівних документах

Пропонуємо ознайомитися зі справою "План Совської дачі, передбаченої для віддання Митрополичому дому взамін Шулявського гаю". План датовано 1848 роком. На ньому зображено Шулявський гай та Совську дачу. Особлива цінність плану - мікротопоніміка. На ньому підписано всі урочища Совської дачі, а ще - прилеглі поселення - Шулявщина, Совки, Жиляни, Протасів яр, хутір Байкова.

Цей фрагмент особливо цінний тим, що на ньому бачимо багато мікротопонімів. Зокрема, урочище Тісні вулиці, вперше зафіксоване ще в документах 1576 та 1578 років. А також урочища Пронівщина, Пужня, Могили, Яри, Острів.

Документ зберігається у фондах Центрального державного історичного архіву України (фонд 184 опис 1 справа 19).

Розглянемо документ в деталях.

Шулявський гай

Совська дача

Село Совки та урочище Кургани

Водяний млин на р. Совка

Село Жиляни та хутір Теремки

Протасів яр і хутір Байкова

Назва плану

Експлікація