Кінотеатри Солом'янського району. Кінотеатр "Зірка"

Наступний допис нашої нової рубрики "Кінотеатри Солом'янського району" - про, без перебільшення, один із найвідоміших і найпопулярніших кінотеатрів. Це кінотеатр "Зірка", монументальна споруда якого й дотепер є окрасою району.

Вона має цікаву історію.

1953 року на вулиці Максима Кривоноса, 27 за проектом архітектора-залізничника Яхненка спорудили двоповерховий кінотеатр «Зірка». Будівлю звели самі робітники-залізничники у стилі ампір, дах було прикрашено декоративною баштою. Зала кінотеатру була розрахована на 300 місць. Цим будівля унікальна - зазвичай кінотеатри споруджувалися за загальносоюзними серійними проєктами, тож у багатьох містах можна було зустріти однакові кінотеатри. "Зірка" ж споруджена за індивідуальним проєктом і більше таких споруд не будували ніде!

У перші роки існування про кінотеатр багато писали в пресі, проте після початку «боротьби з надмірностями в архітектурі» наприкінці 1955 року його стиль розкритикували, й надалі кінотеатр не згадувався в дослідженнях про архітектуру Києва.

Втім, кінотеатр завдяки своїй вишуканій архітектурі потрапляв у об'єктиви фотографів, тому є відносно багато його фото у 1950-х-1960-х.

Щойно споруджений кінотеатр. Фото 1953 року з фондів ЦДКФФА України ім. Пшеничного

Фото 1954 року з альбому "Київ і фотоілюстраціях" (1954)

Фото з книги "Залізничний район міста Києва" (1959)

Хай там як, упродовж 1950–1980-х культурний заклад був досить популярним серед мешканців Олександрівської слобідки, адже це був єдиний на всю місцевість стаціонарний кінотеатр. Він мав філію - з середини 1950-х до середини 1980-х діяв літній кінотеатр "Відпочинок" у сквері на розі вулиць Олексіївської та Преображенської. Про нього докладніше розповімо у дописі, присвяченому літнім кінотеатрам.

1961 рік

Кінотеатр "Зірка" діяв до середини 1990-х, але в останні роки існування через загальний занепад кінотеатрів та кіно мав дуже мало відвідувачів: на сеансі могло бути 3-4 глядачі.

Після закриття, у другій половині 1990-х, у будівлі певний час діяла зала гральних автоматів.

Згодом, ближче до початку 2000-х, тут розмістився нічний клуб «Колізей». У добудованому лівому крилі працював комп’ютерний клуб, який теж мав назву «Колізей». Тоді мало хто зі школярів мав персональний комп’ютер, тож клуб користувався серед підлітків неабиякою популярністю. У бічних крилах було влаштовано ресторан та сауну. При цьому надбудовано додатковий поверх і демонтовано башту зі шпилем.

У 2004–2005 роках будівлю реконструювали за проектом інституту «Укркурортпроект». Нині тут — розважальний клуб «Зоряний носоріг».Хоча будівля давно не є кінотеатром, вона збереглася. Адже велика кількість кінотеатрів знесена. Вона втратила башту зі шпилем, але зберегла елементи оздоби фасаду.

Сучасний вигляд колишнього кінотеатру. Фото О. Михайлика, 2025 рік.

Історія Солом'янського району в фотографіях. Вулиця Нововокзальна, 1980-і

Унікальне фото 1980-х, за стилістикою найімовірніше авторства києвознавця Василя Галайби. Початкова частина вулиці Нововокзальної від вулиці Протасів яр.

Цікаво, що два одноповерхові будинки вдалині існують навіть у 2024 році. А будинок ліворуч було знесено лише на початку 2010-х.

Фото з фондів бібліотеки.

Будинки на Нововокзальній, 4 та 6 (існують у 2025). Фото О. Михайлика

Будинок на Нововокзальній, 3. Знесено 2014. Фото О. Михайлика

Ретровиставка "Київ на картах, виданих після 1990 року"

Одним із найважливіших (і найцікавіших!) джерел дослідження історії Києва завжди були карти. Починаючи із ХVII століття було укладено величезну кількість планів та карт нашого міста. Київ у ХХ столітті зазнав чи не найбільшого розвитку, тож і карти невпинно фіксували появу нових магістралей, районів, маршрутів транспорту. Цей розвиток триває і на межі XX-XXI століть.

Було завершено забудову масиву Вигурівщина-Троєщина, постали квартали масивів Осокорки та Позняки. Вже у XXI столітті на околицях міста з’явилися котеджні містечка. Набули звичного нам вигляду червона, синя та зелена лінії метрополітену. Змінилися назви вулиць. Процес було започатковано ще на початку 1990-х і він триває дотепер. Все це зафіксували численні карти міста.

Пропонуємо переглянути колекцію оригінальних карт, схем та атласів Києва періоду з 1990 року й донині українською, англійською, російською мовами із фондів Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди, яку передав бібліотеці краєзнавець Олександр Михайлик.

Виставка триватиме до 16 січня.

Експонат краєзнавчий. Проїзні документи Київського міського транспорту в колекції бібліотеки

Продовжуємо знайомитися із незвичайною колекцією проїзних документів міського транспорту нашого міста - разових та абонементних квитків (на комунальний та комерційний транспорт), а також місячних проїзних.

Дев'ятий допис присвячено квиткам вартістю 8 гривні, які діяли з 2018 року і до 1 липня 2021 року, коли місто повністю перейшло на електронну систему оплати проїзду. Тоді ж і закінчилася епоха паперових квитів.

Квитки надала Вікторія Ляшенко

Водойми району. Загальний огляд

Новий рік - і ми започатковуємо нову рубрику нашого краєзнавчого блогу. Вона розповідатиме про водойми району - річки та озера, як природні, так і рукотворні. Ми дізнаємося як про знані, так і невідомі річки. Адже не всі вони зараз на поверхні.

Водойм у районі порівняно небагато. Річкова мережа представлена річками Либідь (з притоками) та Нивка.

У районі - витоки Либеді, а також її притоки Волочаєвський (лівий) та Вершинка, Батиїв, Протасів яр та Совка (праві). Також районом протікає річка Нивка (Борщагівка), притока річки Ірпінь. На поверхні ж - лише частина річки Либідь, нижня частина річки Вершинка, а також невеличкий фрагмент річки Мокра. Річки Нивка та Совка в межах району течуть у відкритому руслі.

Також у районі порівняно мало ставків. Передусім це Верхній каскад Совських ставків, яких налічується 7. 2 невеликих ставки є на річці Нивка в Жилянах. Є 2 ставки у парку Відрадний - Відрадне та Красавиця. Ще один ставок - у парку Орлятко.

Частина ставків вже в минулому - у верхів'ях річки Совка, а також у середній течі річки (де нині її перетинає проспект Лобановського), а також два ставки на Либеді біля Кадетського корпусу. В історії залишилося озеро на Олександрівській слобідці - про нього нагадує лише вулиця Озерна. Старожили Чоколівки пригадують невелике озеро - нині це перетин вулиць Берегового та Керченської.

Вулиця Архипа Люльки

Із циклу "Прочитання вулиць"

Вулиця Архипа Люльки. Джерело: openstreetmap

Сучасна назва (з 2019): вулиця Архипа Люльки

Підстава для перейменування: назва на честь українського радянського конструктора авіаційних двигунів Архипа Люльки.

Рішення Київської міської ради: від 12 листопада 2019 року № 38/7611 «Про найменування вулиць та провулків у Солом'янському районі міста Києва»

Місцевість: Жиляни

Розташування: пролягає від вулиці Сергія Висоцького до Кутової вулиці (фактично є лише незабудованою грунтовою дорогою)

Попередня та первинна назва (кінець 2010-х-2019): Проєктна 12978

Архип Михайлович Люлька (10 (23) березня 1908, Саварка, Київська губернія (нині Обухівського району, Київської області) — 1 червня 1984, Москва, СРСР) — український радянський конструктор авіаційних двигунів. Член-кореспондент АН СРСР (з 1960), академік АН СРСР (1968).

Життєпис

У 1925 році закінчив ремісниче училище в Білій Церкві. З другого разу вступив до Київського політехнічного інституту, який закінчив у 1931. Учень Михайла Кравчука.

У 1937—1939 роках, працюючи у Харківському авіаційному інституті, розробив проєкт конструкції першого в СРСР двоконтурного турбореактивного двигуна (ТРД).

Розробив проєкт конструкції першого у світі двоконтурного турбореактивного двигуна (1939—1941), інших двигунів. Дослідив нові енергетичні речовини. З 1939 році працював над подальшим розвитком будови свого ТРД в Ленінграді в КБ на одному з місцевих машинобудівних заводів. У 1941—1942 роках евакуйований у Башкірську АРСР, працював на закритому танковому заводі у Челябінську. В 1943 році був направлений в Москву, де працював над проєктами авіаційних двигунів. 1941 року А. М. Люлька запатентував двоконтурну схему турбореактивного двигуна — ТРДД, але на той момент не було можливостей для її практичної реалізації (це стане можливим тільки у 1960-ті роки). Розуміючи це, Архип Михайлович запропонував двигун, заснований на більш простій одноконтурній схемі. Але і цей проект випередив свій час, не маючи аналогів. .

З 1946 року — головний конструктор авіаційних двигунів. Згодом під його керівництвом створені потужні ТРД нового типу.

Був піонером розробки турбореактивних двигунів для надзвукової авіації, зробивши перші кроки у цьому напрямі ще в далекі тридцяті роки. Під його керівництвом створюється спеціальне КБ, нині НВО «Сатурн», яке носить його ім'я.

У 1938 році групою Архипа Люльки розроблений проєкт двигуна РГД-1, що дав би змогу літаку, за задумом авторів, розвинути швидкість до 900 км/год. Але справжнє визнання талановитий конструктор здобув у повоєнні роки.

28 травня 1947 року дослідний літак Су-11 з двигуном ТР-1 конструкції Люльки розвинув швидкість 900 км/год. Згодом ТР-1 було встановлено на дослідні літаки Іл-22. Восени 1957 року відбулися випробування літака Су-7, який вперше перевищив швидкість звуку вдвічі. На базі цього літака згодом були створені бомбардувальник і штурмовик. А один з останніх створених Люлькою двигунів АЛ-31Ф стоїть на всесвітньо відомому Су-27, яким встановлено 27 світових рекордів. Дітище Архипа Люльки — двигун АЛ-29 встановлено на макеті-аналозі космічного корабля багаторазового використання «Буран», який свого часу був розроблений у КБ ім. Павла Сухого.

У 1948 році у процесі доводочних робіт на базі ТР-3 (тягою 4000 кг) було створено більш потужний двигун тягою 5000 кг, що отримав позначення АЛ-5 і став двигуном для відомих дослідних реактивних літаків: Як-1000, Ла-190, Іл-30, Іл-46. За створення цього двигуна велику групу співробітників КБ на чолі з А. М. Люлькою було нагороджено Державною премією. Після АЛ-5 всі наступні двигуни КБ А. М. Люльки позначалися ініціалами їх розробника.

У 1952 році випущено двигун АЛ-7 , який встановлювався на дослідних Іл-54 і на гідролітаках конструкторського бюро Г. М. Берієва Б-10, випущених невеликою серією. Модифікований форсажною камерою згорання АЛ-7 став ТРДФ, АЛ-7Ф і впроваджувався вже на серійних надзвукових літаках Су-7Б, Су-9 і Ту-128. Літаки П. С. Сухого і Г. М. Берієва з двигунами А. М. Люльки встановили понад двадцять світових рекордів.

Більш форсований варіант ТРДФ АЛ-21ФЗ (тягою 11200 кгс) став двигуном шести модифікацій літака з крилами змінної стріловидності Су-17 і такої ж кількості модифікацій військового бомбардувальника (з крилами змінної геометрії) Су-24. У 70-ті роки в ОКБ А. М. Люльки на базі двоконтурного реактивного двигуна було створено нові ТРДФ (АЛ-31 та інші), які не поступалися найкращим світовим аналогам. Конструкторську і наукову роботу А. М. Люлька успішно поєднував із громадською діяльністю. Його неодноразово обирали депутатом Верховної Ради СРСР.

У 1968 році Архип Михайлович був обраний дійсним членом Академії наук СРСР, де він очолював комісію газових турбін Академії.

Помер 1 червня 1984 року та похований на Новодівичому цвинтарі у Москві.

12 листопада 2019 року на честь Архипа Люльки найменовано нову вулицю в Солом'янському районі міста Києва.

Лекція "Різдво і новий рік у старому Києві"

Друзі, відкриваємо 2025 рік цікавою подією! 

Чи замислювалися ви над тим, як святкували Різдво і Новий рік у Києві в 19-му - на початку 20 століття?

У середу 1 січня провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди, краєзнавець Олександр Михайлик (а ми разом із ним) здійснимо віртуальну мандрівку в Київ тих часів!

Ми дізнаємося, як кияни готувалися до Різдва і Нового року, що готували на святкову вечерю, як прикрашали оселі. Які відзначали ці свята. Що бажали один одному і які пісні звучали.

Тож якщо ви хочете відкрити для себе, як відзначав ці свята старий Київ - вам до нас! Чекаємо на вас, наші дорогі друзі, в середу 1 січня 2025 року о 16:00!

На фото, яким проілюстровано афішу, - Михайлівська площа. Листівка 1900-х років. Надано Оленою Насировою.

Провулок Юрія Матущака

Із циклу "Прочитання вулиць"

Провулок Юрія Матущака. Джерело: google.com

Сучасна назва (з 2022): провулок Юрія Матущака

Підстава для перейменування: назва на честь вчителя історії, добровольця батальйону Дніпро, учасника війни на сході України Юрія Матущака.

Рішення Київської міської ради: від 8 вересня 2022 року №5412/5453 «Про перейменування провулку в Солом’янському районі міста Києва»

Місцевість: Відрадний

Розташування: пролягає від вулиць Миколи Василенка до Світлодарської вулиці

Попередня назва (1955-2022): Радищева, на честь російського письменника

Первинна назва (1-а чверть XX ст.-1955): Чеховський провулок

Юрій Віталійович Матущак (15 лютого 1987, Донецьк — 29 серпня 2014, Іловайськ) — вчитель історії, учасник Євромайдану в Києві та Донецьку, рядовий, доброволець батальйону міліції «Дніпро-1».

Життєпис

Народився в Донецьку. Закінчив 2004 року донецьку ЗОШ, 2009 року — Донецький національний університет. Засновник і голова Донецької обласної молодіжної громадської організації «Поштовх». Протягом 2011—2012 років стажувався в рамках Європейської волонтерської служби у центрі Брама Ґродська — Театр NN у польському Любліні, де брав участь у проєкті з відновлення пам'яті про трагедію 1943 року на Волині; збирав свідчення очевидців тих подій. 2012 року повернувся до України, працював шкільним вчителем історії.

Один із організаторів донецького Євромайдану та активний учасник Євромайдану в Києві. Одночасно брав участь у створенні Самооборони Донецька з метою забезпечення безпеки учасників проукраїнських акцій, задля чого звільняється зі школи. В червні 2014 року Юрій зі своєю дівчиною, громадянкою Італії Франческою Леонарді, змушено полишають Донецьк і переїздять до Чернівців.

Разом з другом В'ячеславом Макаренком записався добровольцем до лав батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1».

Загинув 29 серпня 2014 року між селами Новокатеринівка і Горбатенко Старобешівського району Донецької області під час виходу з оточення під Іловайськом. Станом на 18 вересня 2014 року був у списках безвісти зниклих. Похований в Дніпрі на Краснопільському цвинтарі спершу як тимчасово невідомий боєць, у 2015 році ідентифікований за ДНК.

Без сина лишилися мама й батько, художник Віталій Матущак та сестра.

14 листопада 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність III ступеня» (посмертно).

21 квітня 2016-го у холі головного корпусу Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця) встановлено меморіальну дошку на честь випускника Юрія Матущака.

Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 10, місце 23

Вшановується 29 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії

2017 року письменниця Олександра Іванюк видала роман "Аморте", написаний на основі реальної історії кохання українського активіста Юрія Матущака та італійської волонтерки Франчески Леонарді.

8 вересня 2022 року на честь Юрія Матущака перейменовано провулок у Солом'янському районі міста Києва.

Історія Солом'янського району на сторінках газет - від 1890-х років до нашого часу. Батиєва гора, 1978

Чергова публікація нашого циклу - стаття "Батиєва гора", опублікована у газеті "Вечірній Київ" в рубриці "Запитайте у "Вечірки"", 1978 рік, 20 листопада.

На запитання читача Л. Козлова відповідає видатна топоніміст Лідія Пономаренко. Вона пояснює походження назви, розповідає про історію місцевості.

Оригінал статті зберігається у фондах нашої бібліотеки. Оцифровано восени 2024 року.

Кінотеатри Солом'янського району. Кінотеатр у клубі ім. Кірова

Допис присвячено одному із найменш відомих кінотеатрів району. Одноповерхову будівлю клубу ім. Кірова на Чоколівці, що нагадувала сільський клуб, було збудовано у 1946 році. У одному з приміщень було відкрито районну бібліотеку №3 - майбутню імені Ф.Достоєвського (з 1955 по 2023) та імені Григорія Сковороди (з 2023).

Клуб ім. Кірова. Малюнок з фондів бібліотеки

На початку 1950-х років замість одноповерхової будівлі споруджено двоповерхову капітальну цегляну будівлю клубу. Бібліотека перебралася на вулицю Освіти, 14.

Будівництво капітального клубу ім. Кірова. Фото початку 1950-х років з фондів бібліотеки

Приблизно на початку 1960-х років у приміщенні клубу відкрито кінотеатр ім. Кірова. Клуб та кінотеатр мали адресу бульвар Леніна, 15.

Клуб ім. Кірова на супутниковому знімку 1968 року

1970 року будівлю клубу було знесено. Наразі немає жодної відомої фотографії клубу, єдине фото - клуб в процесі будівництва.

На місці колишнього клубу та кінотеатру в ньому - адміністративна будівля на Чоколівському бульварі, 13.

Історія Солом'янського району в фотографіях. Будинки на вулиці Сергія Берегового, 1950-і

Продовжуємо знайомитися із фото з фондів Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди. На унікальних фото 1950-х років - щойно збудовані 4-поверхівки на тодішній вулиці Культури (нині Сергія Берегового).

На першому фото - будинки №14 (ліворуч), 12 (по центр), 10 (праворуч). На другому фото будинок №14.

Фото оцифровані в грудні 2024 року.

Публікуються вперше.

Експонат краєзнавчий. Проїзні документи Київського міського транспорту в колекції бібліотеки

Продовжуємо знайомитися із незвичайною колекцією проїзних документів міського транспорту нашого міста - разових та абонементних квитків (на комунальний та комерційний транспорт), а також місячних проїзних.

Восьмий допис присвячено квиткам вартістю 4 гривні, які діяли протягом року - з липня 2017 до липня 2018 років.

Незважаючи на такий короткий період, квитки цієї вартості є своєрідними рекордсменами - дизайн змінювався чи не щомісяця, деякі типи були в продажу паралельно (у автобусах, тролейбусах, трамваях міг бути різний колір, існували для електронних компостерів)! Тому лише у дописі - 27 різновидів квитків (а їх було ще більше!)! Ані до, ані після не було такого розмаїття!

Вулиця Андрія Норова

Із циклу "Прочитання вулиць"

Вулиця Андрія Норова. Джерело: Google.com

Сучасна назва (з 2024): вулиця Андрія Норова

Підстава для перейменування: назва на честь офіцера Збройних Сил України, капітана, учасника російсько-української війни, Герой України (посмертно) Андрія Норова.

Рішення Київської міської ради: від 12 грудня 2024 року №469/10277 «Про перейменування вулиці Пржевальського у Солом’янському районі міста Києва»

Місцевість: Совки

Розташування: пролягає від вулиць Володимира Брожка та Крутогірної до Червоної вулиці

Попередня назва (1955-2024): Пржевальського, на честь російського вченого Миколи Пржевальського

Первинна назва (до 1943-1955): Тарасівська

Андрій Олексійович Норов (6 червня 1977, Кіровоград (нині — Кропивницький) — 13 березня 2022) — офіцер Збройних Сил України, капітан, учасник російсько-української війни, Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Життєпис

Народився 6 червня 1977 року у місті Кіровограді (нині — м. Кропивницький). Вчився у місцевій школі № 1. Здобув економічну освіту.

У 2002 році переїхав на проживання до м. Києва. Був активним учасником Помаранчевої Революції, Євромайдану, Революції гідності. У 2016 році відбув добровольцем до зони проведення АТО.

На початку російського вторгнення в Україну 2022 року спланував та організував оборону Київської ГЕС. У березні завдяки його вмілим діям завдано істотних уражень підрозділам противника на Київщині та зупинено його просування.

У ніч проти 12 березня 2022 року для недопущення прориву та з метою зміцнення оборони підрозділів 72-ї окремої механізованої бригади направлено посилений взвод мотопіхотного батальйону на чолі з Андрієм Норовим. Просування противника зупинили, що змусило ворога застосувати РСЗВ «Град». Унаслідок цього підрозділ зазнав санітарних втрат. 13 березня під час евакуації потерпілих противник здійснив обстріл. Андрій Норов дістав поранення, несумісні з життям. Похований 7 квітня в рідному місті на Кіровоградщині.

12 грудня 2024 року вулицю Пржевальського в Києві перейменовано на честь Андрія Норова.

Історія Солом'янського району в фотографіях. Стадіон "Локомотив", 1933

На унікальних фото, що зберігаються у фондах бібліотеки - стадіон "Локомотив" у 1933 році. Перше фото - трибуна під час спортивних змагань залізничників, друге - загальний вид стадіону, третє - фізкультурна зарядка робітників-залізничників.

На першому фото на задньому плані видно будівлю хіміко-технічної лабораторії залізниці та її два характерні димарі, на третьому - будівлю колишнього притулку залізниці, на той час - фабрично-заводського залізничного училища.

Фото - з фондів ЦДКФФА України ім. Пшеничного, тривалий час зберігалися у Музеї історії району, після ліквідації їх передали у фонди бібліотеки.

Фото оцифровані в грудні 2024 року. Публікуються вперше.

Ретровиставка "Зимовий Київ на листівках і світлинах"

Київ мальовничий за будь-якої пори - навесні, коли квітнуть дерева, влітку, весь у зелених хвилях парків та садів, восени – золотавий і багряний, і взимку – подібний до білосніжної фати нареченої. Київ фотографували в усі пор року і зима – не виняток. Втім, з величезного масиву фотографії та листівок Києва з кінця 19 століття і до сьогодні зимових сюжетів значно менше, аніж весняних чи осінніх.

Вони здебільшого охоплюють 1960-1980-і роки, проте є і декілька фото ще початку 20 століття. На них здебільшого впізнавані місця - Хрещатик і його околиці, Контрактова площа, пам’ятник Богдану Хмельницькому, Володимирський собор, Верховна рада, парк Слави та інші. Проте є і декілька аматорських фото зимового Києва, які є справжніми фотозагадками.

Тож запрошуємо переглянути листівки та фото зимового Києва, що зберігаються в колекції нашої бібліотеки і поринути у атмосферу засніженого міста минулих десятиліть.

Подкаст циклу "Солом'янка. Історія твого району". Випуск 3. Олександрівська слобідка

Продовжуємо краєзнавчу серію подкастів «Солом’янка. Історія твого району». 

Як Центральна районна бібліотека, ми проводимо активну краєзнавчу роботу. Тож ми вирішили започаткувати серію подкастів, присвячених історичним місцевостям району. 

З вами головний бібліотекар з організації масових заходів, поетеса Тетяна Яровицина та провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи, письменник-краєзнавець Олександр Михайлик.

Сьогодні темою подкасту є місцевість Олександрівська слобідка 👉 https://youtu.be/LWZS1gCPQdk?si=yOI0LMMoemBm1ora

Пам'ятники Солом'янського району. Загальний огляд

Розпочинаємо нову рубрику. Присвячено її буде пам'ятникам та пам'ятним знаком на території нашого району. Нині їх налічується майже 40. Також частина пам'ятників вже у минулому - їх демонтовано ще у радянський час або вже з 2014 року.

Алея пам'ятників на території КПІ

Першим пам'ятником на теренах району було погруддя Олександра ІІІ, відкрите біля притулку на Залізничній колонії в 1909 році. Другим було погруддя Леніна на Вокзальній площі, відкрите у 1920-х. Потім протягом тривалого часу пам'ятники та пам'ятні знаки не встановлювали.

Дуже активним періодом були 1960-і-1980-і, коли в районі загалом відкрито бл. 20 пам'ятників та пам'ятних знаків, як особам (Леніну - 4, Островському - 3, по 1 - Корольову, Кудряшову, Лепсе, Стражеску, Ушинському, Чубарю, Шевченку), так і подіям (меморіал на Солом'янському кладовищі, пам'ятники загиблим жителям селищ Совки, Жиляни, 3-й лінії оборони Києва у 1941, студентам і працівникам КПІ, інституту фтизіатрії та пульмонології, будівельного інституту). Оригінальним пам'ятником є паротяг на постаменті.

Новий етап встановлення пам'ятників триває з 1991 року й донині. Близько 20 пам'ятників встановлено лише на території КПІ (Віктору Кирпичову, Дмитру Менделєєву, Войцеху Свєнтославському, Петеру Негошу, Олені Телізі, Ігорю Сікорському, Костянтину Калініну, Сергію Лебедєву, Євгену Патону, Михайлу Кравчуку, Сергію Корольову, Архипу Люльці, Олександру Мікуліну, Володимиру Челомею, Леву Люльєву, "Юність", Шулявській республіці, Бойової слави). Окрім традиційних, є і оригінальні - до прикладу, цукровому буряку. Найновіший за часом - пам'ятний знак Митрополиту Василю Липківському на місці його останньої адреси.

Ряд пам'ятників демонтовано ще у радянські часи - Олександру ІІІ, Леніну біля вокзалу, один із пам'ятників Островському), інші - вже після 2014 року згідно закону про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного режимів. Леніну - усі 4, Островському - обидва, а також Лепсе і Чубарю. 

У дописах цієї рубрики ми поступово познайомимося з усіма пам'ятниками району - як тими, що існують, так і колишніми. Останнім буде присвячено окремий допис. Він і буде першим.

Історія Солом'янського району на сторінках газет - від 1890-х років до нашого часу. Літописна Желянь, 1972

Сьогоднішній наш допис - стаття "Літописна Желянь" Володимира Дригалкіна, опублікована у журналі "Наука і суспільство" за 1972 рік, №1. У статті йдеться про питання локалізації літописного урочища Желянь (Желань). Він доводить, що літописна Желянь була поблизу витоків Либеді, неподалік сучасної Шулявки.

Оригінал статті зберігається у фондах бібліотеки. Оцифровано восени 2024 року.

Кінотеатри району. Кінотеатр "Фантазія" ("Іскра")

Історія кінотеатрів району розпочалася 1914 року. У лютому 1914 року року мешканець Верхньої Солом’янки Ф. Касперт звернувся до Київської міської управи з проханням дозволити влаштувати сінематограф у його власній садибі на вулиці Графа Ігнатьєва, 38. 14 березня управа такий дозвіл дала, остаточне ж рішення ухвалила 27 вересня.

Заклад, власником якого був Г. Нікулін, мав розташуватися на першому поверсі триповерхового цегляного будинку, який того року саме споруджувався. Будівля на вулиці Графа Ігнатьєва, 38 була чи не найбільшою на старій Солом’янці й вирізнялася на тлі здебільшого одноповерхової міщанської забудови. Кінотеатр отримав назву «Фантазія».

У 1920-х в приміщенні розмістився клуб залізничників. 1939 року в приміщенні було відновлено кінотеатр, який назвали «Іскра». Закрили його 1975 року. Незабаром, наприкінці 1970-х, знесли й сам будинок, який був одним із найцікавіших зразків забудови Солом’янки часів російської імперії.

 

Лекція "Церква св. Марії Магдалини на Шулявці"

Новий цикл лекцій "Храми Солом'янського району" триває! Провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди, краєзнавець Олександр вже готує для вас наступну розповідь.

Присвячено лекцію буде втраченій церкві св. Марії Магдалини на Шулявці. Це надзвичайно цікавий храм! Скажімо, його архітектор виконав проєкт безкоштовно, а сам храм зводився на благодійні кошти, що залишилися з фонду будівництва іншої церкви! Саме в цій церкві було охрещено Бориса Патона.

Дізнаємося про долю храму у радянський час - закриття і знищення у 1935 році. І паралельне будівництво школи. Втім, зберігся дотепер колишній будинок священника.

Чекаємо на вас у бібліотеці на Освіти, 14а в середу 25 грудня о 16:00. До зустрічі!

Провулок Павла Лі

Із циклу "Прочитання вулиць"

Джерело: google.com

Сучасна назва (з 2022): провулок Павла Лі

Підстава для перейменування: назва на честь українського актора Павла Лі

Рішення Київської міської ради: від 27 жовтня 2022 року № 5566/5607 «Про перейменування провулку Московського в Солом'янському районі міста Києва»

Місцевість: Жиляни

Розташування: пролягає від початку забудови (поблизу одного із відгалужень вулиці Григорія Гуляницького) до вулиці Сергія Колоса.

Попередня назва (?-2022): Московський провулок

Павло Романович Лі (10 липня 1988, м. Євпаторія — 6 березня 2022, м. Ірпінь) — український актор театру і кіно, дубляжу, співак, композитор.

Життєпис

Народився у Євпаторії в родині музиканта Романа Лі та спортсменки Марії Лі. Закінчив школу в Євпаторії.

Грав у Київському театрі «Колесо», знімався у кіно та рекламі. Став однією із зірок першого українського фільму жахів «Штольня» Любомира Левицького (2007). У цього ж режисера знявся й у стрічці «Тіні незабутих предків» (2013).

Широку популярність отримав під час участі в українській версії шоу «Фабрика зірок — 3».

Через вторгнення росії в Україну Павло став волонтером в Ірпені, допомагав людям з евакуацією (налагоджував процеси), координував збір і роздачу гуманітарної допомоги. 25 лютого 2022 року опублікував у соцмережах епізод із військової драми «Мирний-21» Ахтема Сеітаблаєва, де зіграв одну з ролей — фільм про героїзм луганських прикордонників улітку 2014 року.

Загинув 6 березня 2022 року, їдучи в цивільній машині з іншими волонтерами. Повернувши на одну з вулиць, авто потрапило під обстріл російських солдатів. Тіло було знайдено 13 березня. Похований у смт. Ворохта (Івано-Франківська область), де проживає його мати.

6 червня 2022 року був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня

27 жовтня 2022 року провулок Московський в Києві перейменували на провулок Павла Лі.