Вулиця Максима Березовського

Із циклу "Прочитання вулиць"

Сучасна назва (з 2022 року): Максима Березовського

Підстава для перейменування: на честь українського композитора, класика європейської музики Максима Березовського.

Рішення Київської міської ради: від 25 серпня 2022 року № 4987/5028 «Про перейменування вулиці Глінки в Солом'янському районі міста Києва»

Місцевість: Чоколівка

Розташування: Пролягає від Волинської вулиці до провулку Ушинського.

Попередня назва (1955 – 2022): Глінки, на честь російського композитора М. Глінки (1804 – 1857).

Первісна назва (поч. ХХ ст. – 1955): Нововведенська, виникла на початку XX століття

Максим Березо́вський (1745 – 1777), український композитор, диригент, співак. Автор духовних концертів та опери «Демофонт», а також першої української симфонії. Класик європейської музики.

Максим Созонтович Березовський народився 27 жовтня 1745 року на Сумщині, у місті Глухові, де виховувалися музики для роботи при дворі російських імператорів (Глухівська співоча школа).

Вищу освіту здобув у Києво-Могилянській академії, де почав писати власні твори. 1758 року, через виняткові вокальні дані, відряджений до Петербурга, де став солістом у Придворній співацькій капелі князя Петра Федоровича. Там познайомився з тогочасною європейською музикою.

У 1759 – 1760 роках виступав як співак-соліст в Італійській оперній трупі в Оранієнбаумі та Петербурзі.

1769 року відряджений до Італії на навчання у Болонській філармонічній академії, де брав уроки у відомого композитора та історика музики падре Джованні Батіста Мартіні, у якого навчався близько восьми років.

Аби мати право бути капельмейстером, склав іспит 15 травня 1771 року на звання академіка філармонії в Болоньї. Закінчив Академію з відзнакою. В ці ж роки у Болонській академії навчався юний Моцарт.

1771 року Березовський отримав звання maestro di musica і був обраний членом Болонського філармонічного товариства.

«Симфонія до мажор» (англ. Symphony in C) Березовського, також відома в Україні як «Симфонія № 1», написана у 1770 - 1772 роках. Ця композиція, як і більшість творів Березовського, вважалася зниклою з XVIII століття.

Єдиним відомим інструментальним твором Березовського є Соната для скрипки й чембало, написана в Пізі 1772 року. Рукопис цієї сонати зберігався в Паризькій національній бібліотеці.

Єдина опера композитора «Демофонт» була написана в Італії і ставилася на карнавальні свята в м. Ліворно у 1773 році, про що збереглася стаття у місцевій газеті «Notizie del mondo». Збереглися лише 4 арії з цієї опери, які засвідчують тісні зв'язки композитора з неаполітанською та венеціанською оперними школами. Орієнтуючись на тогочасні тенденції розвитку опери-серіа, Березовський виявляє в музиці емоційність і щиросердність, почуттєву ніжність і благородство, мелодичну красу.

На початку 1774 року разом з ескадрою російських кораблів під керівництвом Олексія Орлова повернувся до Петербурга.

По поверненні М. Березовський зіткнувся із байдужістю урядовців. Йому обіцяли місце директора Кременчуцької музичної академії, але цьому проєктові не судилося здійснитись. Був зарахований (без посади) церковним півчим і капельмейстером Придворної співацької капели.

Березовський відомий як композитор — автор духовних концертів, які він написав після повернення з Італії (найбільш популярний концерт «Не отвержи мене во время старости»). Він поєднав у своїй творчості тогочасний досвід західноєвропейської музичної культури з національними традиціями хорового мистецтва. Разом із Д. Бортнянським створив класичний тип хорового концерту.

Духовні музичні твори Березовського охоплюють Літургію, причасні вірші, хвалебну пісню і ряд концертів, із яких збереглася лише невелика частина. Окрім церковнослов'янських текстів, Березовський використовував також тексти англійською (хвалебна пісня) та німецькою мовами («Unser Vater»).

Причасні вірші написані на тексти псалмів переважно подячного характеру, у Березовського вони знайшли переважно ліричне втілення. Ще яскравіше ніж у Літургії, в причасних віршах спостерігається мелодизація голосів. Мелодика віршів виразна і різноманітна, і нерідко виявляє схожість з типовими зворотами українських ліричних пісень.

Духовні концерти займають чільне місце у творчості композитора, і були підняті, як жанр, до найвищого музично-художнього рівня. Хорові концерти успадкували чимало рис партесних концертів, зокрема поєднання акордової і поліфонічної фактур, однак увібрали й традиції західноєвропейської музики, зокрема нова гармонічна мова із функційно-гармонічною ладовою системою.

Постійні нестатки, неможливість знайти застосування своїм творчим силам привели композитора до недуги. 1777 року 31-річний композитор помер у Санкт-Петербурзі. Згодом поширилася версія про самогубство, яка викликає сумнів у сучасних біографів композитора, зокрема біографки Березовського М. Рицарєвої. Смерть композитора, на її думку, стала наслідком інфекційного захворювання, а чутка про самогубство Березовського почала ширитися в літературі починаючи з 1810 років з подачі митрополита Євгенія (Болховітінова).

Не менш трагічна доля судилася його творам, які або припадали пилом, або взагалі були знищені. Більшість творів Березовського існували лише в рукописах. Були видані тільки поодинокі композиції, які, власне, й принесли йому світову славу.

Найбільш відомим є концерт «Не отвержи мене во время старости», виданий Придворною капелою в Петербурзі в 1842 році.

Рукопис Сонати для скрипки й чембало зберігався в Паризькій національній бібліотеці, його знайшов музикознавець Василь Витвицький, пізніше розшифрував М. Степаненко та опубліковало видавництво «Музична Україна» в 1983 році.

На початку 2000-х, завдяки зусиллям американського диригента Стівена Фокса, в архівах Ватикану було знайдено втрачений твір Березовського «Симфонія до мажор». Після знахідки симфонії до мажор у росії відразу віднесли цей твір до культурного надбання своєї країни, назвавши «Першою російською симфонією». Український диригент Кирило Карабиць заявив публічно у 2016 році, що це твір саме українського композитора.

У 2000-х роках завдяки дослідницькій діяльності М. Юрченка було видано ще 11 концертів і таким чином станом на 2020 рік опубліковано 12 концертів.

Пам'ять

1995 року в Глухові було встановлено пам'ятник композитору (скульптор — Інна Коломієць).

2005 року на фасаді Болонської музичної академії встановлено меморіальну дошку на честь Максима Березовського. Після Моцарта Березовський став другим композитором-чужинцем, пам'ять якого вшановано в такий спосіб у всесвітньовідомому центрі культури та мистецтв — Болонській академії.

Ім'я композитора носить дитяча школа мистецтв у Глухові, вулиці в Рівному та Чернігові.

На честь Максима Березовського 2022 року перейменовано вулицю Глінки у Солом’янському районі міста Києва.

Літературні джерела:

Дізнатися більше про життя і творчість Максима Березовського можна у книжках з фондів бібліотек Солом'янського району: iмені Григорія Скoвopoди, Миколи Бажана, Олеся Гончара, Олександра Довженка, Миколи Реріха:

Береза, Р. (Роман) “Мистецька слава України. У пошуку євшан-зілля” (Література та мистецтво, 2021 - видання присвячене 30-й річниці Незалежності України, здійснене за сприяння Міністерства культури та інформаційної політики України та Українського інституту книги.

Лідія Корній “Історія української музичної культури від давнини до початку XX століття : [монографія]” (Музична Україна, 2018).

Джерела: Вікіпедія, матеріали з фондів бібліотек Солом‘янського району