Шулявка

Із циклу "Історія твого району"

Шуля́вка — історична місцевість міста Києва у сучасних Шевченківському і Солом'янському районах, за царських часів — село, робітнича околиця Києва.

За однією з найпоширеніших версій, Шулявка — це видозмінена за багато століть назва Шелвовий борок, Шелвове. Саме так у давні часи називали невеликий ліс, у якому багато галявин.

За іншими версіями, топонім походить від: назви хижого птаха шуляка (шуліки), що водився у верхів’ях Либеді; спільного кореня зі словами «шуло» (стовп огорожі) або «шельовка» (дерев’яна планка), що міг вказувати на огороджене, укріплене поселення.

Шелвовий борок згадано в літописному записі за 1146 рік: «І прийшов Ізяслав до валу, [туди], де ото єсть Надове озеро близ Шелвового борка...». Запис за 1160 рік згадує Шелвове: «І Ростислав повелів йому біля Олегової могили стати, бо сам він стояв коло Шелвового сільця, під борком».

Варто зазначити, що у ХІХ ст. Микола Закревський критикував спроби ототожнити Шелвове й Шулявку (Шулявщину). На мапі 1695 року, складеній полковником Іваном Ушаковим, є топонім «Шуляжський млин» на річці Либідь. 1726 року митрополит Варлаам Ванатович заснував поруч із млином на правому березі Либеді заміську резиденцію, яку було названо Шулявщиною, насадив березовий гай. Тут з’явився невеликий дерев’яний одноповерховий будинок, де влітку відпочивали митрополити. Близько 1763 року митрополит Арсеній Могилянський надбудував у споруді другий поверх, влаштував при ній церкву Св. Бориса і Гліба (за іншими даними — Св. Володимира), а гай розширив і розбив там регулярний сад.

Український історик Володимир Щербина досліджував план митрополичої дачі 1788 року. Він писав: «Більшу частину дачі заповняє «роща», що в середині її міститься садиба митрополита, до садиби йде довгенька дорога, обсаджена обабіч деревами. У садибі є невеличкий будиночок та якісь надвірні будівлі; коло будиночка невеликий гарно споруджений садок і ставок. Далі селянські хати, городи, а ще далі річка Либідь з двома ставками, на яких два млини». У дослідженні Володимира Щербини є малюнок дачі, зроблений наприкінці XVIII ст. Малюнок цей він успадкував від матері, доньки українського письменника та лікаря Євстафія Рудиковського.

У 1820-х будинок митрополита разом із прилеглими спорудами занепав. 1847 року Шулявський гай відійшов до військового відомства, оскільки на місці дачі було заплановано побудувати Кадетський корпус.

Історія села Шулявка (Шулявщина) починається за часів Арсенія Могилянського, у 1760-х, коли на лівому березі Либеді оселилося декілька родин служників, приписаних до Софійського монастиря, які допомагали вести господарство в резиденції митрополита.

Після секуляризаційної реформи 1787 року, яка позбавила більшість монастирів майна, жителів перевели у ранг державних селян. Згідно з Описом Київського намісництва 1787 року, у слободі Шулявській мешкало 84 особи.

У 1840–1850-х було прокладено Києво-Брестське (згодом — Брест-Литовське, нині Берестейське) шосе, яке перетнуло Шулявку, розділивши її на дві частини. 1851 року частину Шулявки, розташовану праворуч від шосе, було включено до складу Києва, інша ж частина й надалі належала до Київського повіту. Відтоді обидві частини Шулявки почали називати, відповідно, «правою», або «міською», та «лівою», або «повітовою».

1879 року «праву» Шулявку включили до складу Лук’янівської поліцейської дільниці, а 1881 року «ліву» Шулявку підпорядкували Бульварній поліцейській дільниці Києва. При цьому поселення в адміністративному відношенні мало статус села, підпорядкованого Микільсько-Борщагівській (у 1880–1900-х — Білогородській) волості Київського повіту.

«Ліва» Шулявка остаточно увійшла до меж міста лише 1914 року. Населення Шулявки спочатку займалося садівництвом і городництвом. Цьому сприяли близькість Либеді та родючість земель.

Ключовою подією в історії Шулявки стало відкриття 1870 року залізниці, яка пролягла повз поселення. Забудова Шулявки тоді зосереджувалася здебільшого вздовж Брест-Литовського шосе, на північ і південь від нього та вздовж вулиці Борщагівської.

Згідно з даними перепису населення, здійсненого 2 березня 1874 року, у Шулявці проживало 2003 особи. Налічувалося 209 дворів і 276 будинків. Промисловість була представлена трьома свічними заводами та одним канатним, двома млинами, тартаком і кузнею. Працювали три чоботарські, дві столярні, колісна та гребіночна майстерні. Діяли булочна, трактир, вісім магазинів, винний льох і 19 шинків.

Зі зростанням Шулявки постала проблема: тут не було власного храму. Найближчою була церква Св. Іоана Златоуста на Галицькій площі. 1883 року Київська духовна консисторія дала дозвіл на спорудження парафіяльного храму Шулявки.

Міський голова Іван Толлі 4 червня 1885 року запропонував Київському митрополитові Платону (Городецькому) використати 18 тис. рублів, що залишилися від пожертви благодійника Смєлова на будівництво Благовіщенської церкви на Новій Будові (вулиця Маріїнсько-Благовіщенська, нині - Саксаганського), для спорудження Шулявського храму Св. Марії Магдалини з приділами Свв. Йоакима та Анни. Проєкт храму розробив інженер Вадим Катеринич. Митрополит не заперечував, тож невдовзі будівельні роботи розпочалися.

Під час спорудження храму виникли фінансові ускладнення, та допомога благодійника Ніколи Терещенка дала змогу швидко провадити будівництво далі. Інженер Катеринич, який керував роботами, відмовився від оплати своєї праці, в такий спосіб жертвуючи на храм.

Навесні 1887 року церкву було завершено, а 20 липня 1889 року її освятив єпископ Уманський Іриней. При ній відкрили церковно-парафіяльну школу.

Фотографії з архіву О.Михайлика

Церкву Св. Марії Магдалини відвідували не лише мешканці Шулявки. Після відкриття Київського політехнічного інституту парафіянами та відвідувачами храму стали й викладачі та студенти цього навчального закладу. Стіни храму пам’ятали Дмитра Менделєєва, Ігоря Сікорського, Петра Нестерова, ректорів інституту Віктора Кирпичова, Михайла Коновалова, Костянтина Зворикіна, Миколу Чирвинського, Володимира Тимофеєва, Костянтина Дементьєва, Івана Жукова. 1 березня 1919 року о. Олександр охрестив тут Бориса Патона.

Церкву закрили в першій половині 1930-х. На її місці запланували спорудити школу. Впродовж квітня-серпня 1935 року розбирали стіни церкви, а поруч паралельно зводили стіни школи. Новий навчальний заклад відкрив двері для учнів 1 вересня 1935 року. Нині це — будівля ліцею № 142.

Знищено було й церковно-парафіяльну школу. Будинок священника вцілів, 1941 року в ньому відновилися служби. 1950 року церкву було закрито й у цій будівлі. У 1990-х було створено парафію Св. Марії Магдалини, висловлено ідею відбудувати храм. Проте її досі не втілено в життя.

Згідно з даними перепису населення 1897 року, у передмісті Шулявка мешкало 5242 особи. У селі Шулявка Білогородської волості Київського повіту 1900 року мешкало 1412 особи, був 91 двір. У поселенні були: церква, однокласна парафіяльна школа, воскобійний завод Клавдія Дронікова (заснований 1848 року), на якому працювали чотири особи, а також шість кузень.

У лютому 1900 року на Шулявці було відкрито недільну школу, яку відвідували здебільшого робітники навколишніх підприємств — заводів Гретера і Криванека, Неєдли й Унгермана. Заснував навчальний заклад Михайло Коновалов — декан хімічного факультету КПІ. Він і керував школою впродовж двох років.

На початку ХХ ст. у «правій» Шулявці (вулиця Провіантська, 8, тоді – вулиця Галі Тимофієвої) звели католицьку каплицю Св. Ігнатія Лойоли, перебудувавши задля цього промислову споруду. Це була невелика цегляна будівля розміром 7х6 м. Її було втрачено ще у 1930-х.

1913 року на Шулявці діяли два навчальних заклади — парафіяльна школа при церкві Св. Марії Магдалини та недільна школа при заводі Гретера і Криванека. 19 серпня 1914 року імператор Микола ІІ підписав Указ про приєднання «лівої» Шулявки, садиби КПІ та Казенних Дач до Києва. 1916 року населення Шулявки становило 19 650 осіб, а 1919 року — 22 219 осіб.

Згідно з адміністративним поділом, у 1918–1921 роках Шулявка була ядром великого Шулявського району, який 1921 року охопив усю західну частину міста. Керуючим органом району була Шулявська районна рада, яка розпочала роботу 4 липня 1921 року у фізичній аудиторії КПІ. 1923 року Шулявський район було перейменовано на Раковський — на честь партійного діяча Християна Раковського. 1927 року район укотре перейменували на Жовтневий. Цю назву він зберігав аж до його ліквідації 2001 року.

У 1930-х уздовж Брест-Литовського шосе звели низку багатоповерхових будівель. Це, зокрема, будинок спеціалістів (сучасний Берестейський проспект, 30), споруджений у 1933–1935 роках трестом «Облжитлобуд» (архітектори М. Холостенко та Ю. Шафран). Проєкт розроблено в «Промжитлобудпроекті». До того самого періоду належить і будинок № 33 на сучасному проспекті Берестейському.

Також у 1930-х на Шулявці побудували дві школи. У Політехнічному провулку, 2, звели вже згадану чотириповерхову школу № 142 (початково — № 66) за проєктом архітектора Емануїла Коднера. Іншу школу — № 102 на вулиці Шулявській, 10/12-В — побудували 1937 року за проєктом 107 (архітектор Е. Коднер).

Також було зведено два дошкільних заклади. На сучасному проспекті Берестейському, 23-А збереглася двоповерхова будівля дитсадка № 11 для дітей із вадами зору. Її спорудили у 1937-1938 роках за проєктом дитсадка на 100 місць архітектора Г. О. Сластіонова.

На вулиці Боткіна, 4-А у 1938-1939 роках для Народного комісаріату охорони здоров’я звели зразкові ясла на 160 дітей за індивідуальним проєктом (архітектори Штейнберг та Ашкіназі).

Фото О.Михайлика

Утім, будівництво поодиноких висотних житлових будинків, шкіл і дитсадків не порушувало малоповерхової забудови Шулявки та її вуличної мережі. Зміни почалися у 1960-х, коли замість мережива вуличок у кварталі між Брест-Литовським проспектом, вулицями Шолуденка, Борщагівською та Політехнічним провулком виріс мікрорайон 9-поверхівок. Тоді зникла вся стара вулична мережа, а з давніших будівель залишився тільки дитсадок № 11.

У 1970–1980-х було знесено залишки старої забудови вздовж вулиці Борщагівської, від Політехнічного провулку до вулиці Янгеля*. Натомість вулична мережа «правої» Шулявки не зазнала змін. Тут знесення старої забудови та спорудження замість неї висотних будинків відбувалося поетапно у 1970–1980-х і не вимагало знищення планувальної структури. Тож від старої забудови залишилися поодинокі будинки — на Провіантській, 4/6 та Шулявській, 5 і 7.

1962 року на Брест-Литовському шосе спорудили кінотеатр імені О. П. Довженка на 1014 місць. Було використано типовий проєкт кінотеатру на 1000 місць, розроблений у Москві наприкінці 1950-х (архітектори Євген Гельман, Фелікс Новіков та Ігор Покровський). Кінотеатр був одним із найпопулярніших у місті — тут відбувалися прем’єри фільмів, виступали видатні артисти, тож сюди приїздили з усього міста. 1979 року кінотеатр реконструювали. У середині 1990-х тут припинили показувати фільми. 2002 року міська влада здала будівлю в оренду на п’ять років. Орендарі мали інвестувати кошти в ремонт і зберегти кінопокази. Було облицьовано фасад, оновлено інтер’єри та комунікації. Проте приміщення використовували як нічний клуб-казино. 2007 року оренду було подовжено з можливістю реконструкції будівлі. Та вже у грудні 2008 року видано дозвіл на знесення кінотеатру задля спорудження на його місці торговельно-розважального центру. 2010 року будівлю знесли. 2012 року було офіційно ліквідовано комунальне підприємство «Кінотеатр ім. О. П. Довженка». 2018 року на місці колишнього кінотеатру з’явився ТРЦ*.

Джерело: За краєзнавчими матеріалами О.Михайлика