Хутір Кучмин яр

Із циклу "Історія твого району"

Ку́чмин яр — історична місцевість, колишнє селище у Солом'янському районі м. Києва. Розташована на схилі між вулицями Мокрою, Кучмин Яр (по обидва її боки) і Солом'янським лісопарком. Прилягає до місцевостей Батиєва гора, Олександрівська слобідка, Солом'янка і Залізничного житлового масиву.

Щодо назви Кучмин яр, яка походить від прізвища землевласників, то її вперше згадано в книзі «Весь Киев на 1899 год» у контексті назви вулиці Кучмин Яр та 1900 року в довіднику «Список населенных мест Киевской губернии». На мапах назва з’являється ще пізніше — на плані Києва та передмість 1911 року.

Історія ж про те, як жителі села Совки Максим і Степан Кучменки отримали земельні наділи біля хутора Паньківщина, почалася 1873 року. Ось що писав у своєму рапорті від 27 квітня 1900 року міський землемір: «За люстрацією 1873 року місце, де тепер володіють селяни Кучми та особи, що придбали від них ділянки землі за кріпосними актами, на плані 1858 року змальоване орною землею та балкою. Тому на якій підставі 1873 року надали в наділ селянам с. Совок Максиму Кучменку 2,08 десятини, Степану Кучменку 1,75 десятини та Якову Бондаренку 0,67 десятин, а всього 6,79 десятин — з числа приєднаних до Києва казною».

Отже, Кучмин яр, перш ніж увійти до складу міста, був окремим поселенням, землі якого належали жителям села Совки. 1900 року хутір Кучмин яр Білогородської волості Київського повіту мав 11 дворів із населенням у 45 осіб, які займалися здебільшого хліборобством. 39 десятин землі на хуторі належало колишнім державним селянам.

2 червня 1910 року було ухвалено Найвище повеління про приєднання до Києва передмість Солом’янка, Кучмин і Протасів яри та Батиєва гора. Відтоді Кучмин яр увійшов до меж Києва. Завдяки цьому колишній хутір почав розвиватися. На початку 1910-х на головній вулиці поселення — Мокрій, у будинку 25 відкрили ресторан. 1914 року цю вулицю замостили. З’явилися гасові ліхтарі. Просто посеред вулиці Мокрої протікала однойменна річка, через яку в різних місцях було перекинуто містки. 1919 року на вулицях Кучминого яру провели електричне освітлення.

1949 року за проєктом архітекторки Вероніки Куригіної на вулиці Другій Новій (тепер — Роздільна) та в Мокрому провулку (тепер — вулиця Людмили Проценко) звели шість триповерхових будинків-котеджів.

1955 року всі старі вулиці перейменували. Дещо раніше, 1953 року, надали назви двом новим вулицям, які з’явилися в кінці вулиці Мокрої. У 1950-х одним із відрогів Кучминого Яру проклали вулицю Механізаторів (нині — Генерала Шаповала), яка сполучила Кучмин яр і Олександрівську слобідку.

У 1960–1970-х більшість старих будинків у Кучминому яру знесли, зокрема й усю малоповерхову забудову вздовж вулиці Мокрої. Вулицю забудували переважно 9-поверхівками та частково, на початку, п’ятиповерховими гуртожитками. Річку Мокру заховали в підземний колектор. 1979 року відкрили школу № 221. Стара забудова почасти збереглася лише на схилах — на вулиці Кучмин Яр та в провулку Кудряшова. Майже не зазнали змін квартали приватної забудови 1950-х (вулиця та провулок Енергетиків, вулиця Роздільна). Кучмин Яр повністю злився із забудовою Солом’янки та Батиєвої гори.

вулиця Кучмин Яр (фото О. Михайника)

2011 року у Кучминому яру зведено житловий комплекс «Пори року», що складається із 5 будинків на 17-25 та 28 поверхів.

Джерело: Вікіпедія, за краєзнавчими матеріалами Олександра Михайлика