Із циклу "Прочитання вулиць"
Сучасна назва (з 2024 року): Василя Овсієнка
Підстава для перейменування: на честь українського громадського діяча, політв'язня радянських концтаборів, історика дисидентського руху В.В. Овсієнка
Рішення Київської міської ради: від 8 лютого 2024 року № 7636/7677 «Про перейменування вулиці Білгородської в Солом'янському районі міста Києва»
Місцевість: Олександрівська слобідка
Розташування: Пролягає від Преображенської вулиці до проспекту Валерія Лобановського.
Попередні назви вулиці:
- Білгородська (1955 – 2024), на честь російського міста Бєлгород (українізований варіант);
- Марка Вовчка (1944 – 1955), на честь відомої української письменниці М.О. Вілінської.
Початкова назва вулиці (поч. ХХ ст. – 1944): Суворовська, на честь російського полководця
.jpg)
Василь Овсієнко (1949 – 2023) — український громадський діяч, розповсюджувач самвидаву, член Української Гельсінської Групи, політв'язень радянських концтаборів, філософ, публіцист, історик дисидентського руху, співробітник Харківської правозахисної групи. Автор-упорядник багатьох книжок, автор численних публікацій. Лавреат Премій імені Василя Стуса за публіцистику (2000), ім. Івана Огієнка в номінації «Громадська діяльність» (2006), Міжнародної літературної премії Фундації родини Воскобійників у жанрі мемуаристики (2006). Кавалер орденів «За заслуги» ІІІ ст., «За мужність» I ст., Князя Ярослава Мудрого V ст.
Життєпис
Народився 8 квітня 1949 у с. Ставки Радомишльського району Житомирської області. Після закінчення 1966 року школи працював у колгоспі, в 1967 році - літературним працівником районної газети в сел. Народичі Житомирської області. У 1967-1972 роках навчався на філологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка.
Навесні 1968 року виготовив декілька фотовідбитків трактату Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», інтенсивно розповсюджував самвидав у середовищі студентів. 1972 року допомагав Василеві Лісовому та Євгенові Пронюку видати VI («київський») випуск журналу «Український вісник», і «Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України» Лісового.
З серпня 1972 року працював учителем української мови та літератури в с. Ташань Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл., де написав статтю «Добош і опришки, або Кінець шістдесятників», робив записи літературного характеру, які пізніше були використані слідством для шантажу психіатричною експертизою.
Заарештований 5 березня 1973 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч. I КК УРСР) у формі розповсюдження літератури самвидаву. 6 грудня 1973 року, разом із Пронюком і Лісовим, засуджений Київським обласним судом до 4 років позбавлення волі в таборах суворого режиму.
У мордовських таборах ЖХ-385/19 (сел. Лісне Теньгушевського р-ну Мордовської АРСР) і 17-А (сел. Озерне Зубово-Полянського району) брав участь в акціях протесту. 20 серпня 1976 року під час «профілактики» в Київському КДБ відмовився від визнання вини.
Звільнившись 5 березня 1977 р., жив під адміністративним наглядом у рідному селі і працював у колгоспі художником-оформлювачем. Підтримував широкі листовні зв'язки з політв'язнями та їхніми родинами. Його інформація про події в мордовських таборах була опублікована в «Хронике текущих событий» і використана Українською Гельсінською групою.
У вересні 1977 року попереджений про кримінальну відповідальність на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 25 грудня 1972 року. Подав 7 січня 1978 року заяву до ВВіРу з клопотанням про виїзд із СРСР, не брав участі у виборах. Написав для УГГ матеріали про становище засланців і піднаглядних та перший варіант спогадів «Світло людей».
18 листопада 1978 року був затриманий міліцією у зв'язку з приїздом до нього члена УГГ Оксани Мешко та Ольги Бабич-Орлової. Пояснення давати відмовився, за що міліціонер вульгарно вилаяв його і виштовхнув із сільради. Подав на міліціонерів і кадебіста в суд, унаслідок чого проти нього самого 1 грудня 1978 року було порушено кримінальну справу за звинуваченням у вчиненні насильницького опору — ніби відірвав міліціонерові два ґудзики.
7-8 лютого 1979 року засуджений Радомишльським районним народним судом до 3 років позбавлення волі за ст. 188-1 ч. II. Заарештований у залі суду. Його текст «Замість останнього слова» став відомим на Заході. Карався в зонах № 55 (м. Вільнянськ Запорізької обл.) і № 71 (м. Коростень Житомирської обл.).
Під час ув'язнення відмовився свідчити у справах Левка Лук'яненка, Миколи Матусевича, Гелія Снєгірьова, Василя Стуса, Дмитра Мазура, на захист останнього подав заяву в КДБ.
9 червня 1981 р. майор КДБ Чайковський оголосив Овсієнкові про порушення проти нього справи за ч. II ст. 62 і запропонував написати «покаянну» статтю в газету з осудом діяльності УГГ, членом якої він був оголошений з дня зустрічі з Оксаною Мешко. Слідчий обіцяв звільнення ще до кінця кримінального терміну, або - 10 років таборів особливого режиму, 5 років заслання. Засуджений Житомирським обласним судом 23-26 серпня 1981 р.
Карався в таборі особливого режиму ВС-389/36 в сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської області, з 8 грудня 1987 р. - у зоні № 35 на ст. Всехсвятська. Брав участь в акціях протесту.
Без клопотання помилуваний указом Президії Верховної Ради СРСР від 12 серпня 1988 року Менше як за добу, літаком, спецконвоєм допроваджений у Житомир і звільнений 21 серпня. Працював у рідному селі художником-оформлювачем, бо до роботи вчителем не допустили.
У вересні 1988 року увійшов до Всеукраїнської координаційної ради Української Гельсінської Спілки. 16 липня 1989 року обраний головою Житомирської філії УГС.
У листопаді 1989 року - учасник експедиції з перепоховання Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина.
30 квітня 1990 р. призначений секретарем УРП з видавничих справ. З 1 травня 1997 по 29 квітня 2001 - заступник голови Республіканської християнської партії.
З червня 1998 року - координатор програми Харківської правозахисної групи, поповнює електронний архів ХПГ біографічними довідками та інтерв'ю колишніх політв'язнів.
Співголова Українського комітету «Гельсінкі-90». З 1999 року організовує експедиції на Соловецькі острови та в урочище Сандармох — на місце загибелі тисяч бранців т. зв. «Соловецького етапу»: Леся Курбаса, Миколи Зерова та інших.
Член правління громадської організації «Міжнародне об'єднання "Соловецьке братство"»
Книжки В. Овсієнка, книжки спогадів та інтерв’ю в бібліотеках Солом’янки:
Овсієнко, В. (Василь), упоряд. Василь Стус. Поет і Громадянин : книга спогадів та ро 2013, 2020 (Бібліотека імені Григорія Сковороди, бібліотека імені Олександра Довженка, бібліотека імені Миколи Бажана, бібліотека №13)
Книги у співавторстві, інтерв’ю, спогади
Невидима битва. Як дисиденти боролися за незалежність України / Роман Клочко, 2023 (Бібліотека імені Григорія Сковороди, бібліотека для дoрocлих №11, бібліотека імені О.Довженка, бібліотека сімейного читання імені О.Гончара, бібліотека імені М.Реріха, бібліотека імені М.Бажана) - В ОБРОБЦІ
Дацюк, Г. І. Янголи Небесної Чоти / Галина Дацюк 2016 (Бібліотеки імені Григорія Сковороди, Олександра Довженка, Миколи Реріха, Миколи Бажана)
Українська Гельсінкська група : до 30-річчя створення: історія, документи / упоряд. Осип Зінкевич, Василь Овсієнко 2006 (Бібліотека імені Григорія Сковороди, ч/з)
Джерело: Вікіпедія та матеріали з фонду Центральної районної бібліотеки імені Григорія Сковороди
Немає коментарів:
Дописати коментар