Видатні імена Солом'янського району. Сім'я Бродських

25 серпня 2022 року вулицю Смоленську в місцевості Казенні Дачі перейменовано на вулицю Сім'ї Бродських. Так вшановано Лазаря та Льва Бродських, видатних українських меценатів та підприємців єврейського походження.

Лазар Бродський. Портрет роботи Миколи Пимоненка

Лев Бродський

Символічно, що вулиця на їх честь з'явилася саме в Солом'янському районі. Адже саме Лазар Бродський був одним з ініціаторів створення у місті Політехнічного інституту. Це підтверджує такий цікавий факт – остаточне рішення про необхідність створення в місті вищого технічного навчального закладу було ухвалено 25 листопада 1896 року на приватній нараді саме в будинку Лазаря Бродського під головуванням Київського міського голови Степана Сольського!

Коли стартував збір коштів на будівництво Політехніки, найбільша пожертва від однієї особи надійшла саме від Лазаря Бродського – 100 тисяч карбованців, астрономічна сума на той час. Для порівняння, корова тоді коштувала 30-50 карбованців. 

А за рік до того, 1895 року, саме Лазар Бродський пожертвував 132 тисячі карбованців на будівництво Бактеріологічного інституту на Байковій горі. Збереглася чудова будівля інституту, споруджена 1896 року.

Детальні про вулицю Сім'ї Бродських та постаті Лазаря і Льва Бродських.

Втрачені споруди Солом'янського району. Станція випробування сільськогосподарських машин КПІ

Чи не єдиною втраченою спорудою, що будувалася як частина Київського політехнічного інституту (відтак зводилася за проєктом Ієроніма Кітнера, будівництво ж безпосередньо здійснював Олександр Кобелєв), є станція випробування сільськогосподарських машин на фермі Політехніки. Її було споруджено одночасно з основним комплексом, завершено до 1902 року.

Будівлю знесено у першій половині 1960-х років через будівництво масиву Відрадний. На місці колишньої станції – житловий будинок на бульварі Вацлава Гавела, 3.

Фото з фондів Політехнічного музею Київського політехнічного інституту

Некрополі Солом'янського району. Шулявські кладовища

Перше Шулявське кладовище виникло, за нашим припущенням, у 1760-х роках, коли було засновано саму слободу Шулявщина. Як і було в ті часи, кладовище виникло на краю села. Його розташування добре фіксує карта 1846 року. Нині це квартал між вулицею Борщагівською, Політехнічним провулком та Берестейським проспектом. Чітко на місці кладовища сьогодні стоїть будівля податкової інспекції Шевченківського району. 

Кладовища в межах села Шулявка. Фрагмент плану Києва та околиць 1846 року

Цей некрополь фіксують усі наступні карти

Кладовище села Шулявка. Фрагмент плану 1883 року

Та 1885 року, через те, що поселення Шулявка активно розбудовувалася і цвинтар посеред села, вочевидь, був заповнений, виникло нове Шулявське кладовище. Його заснували на вільних землях, приблизно за 1,5 км на захід від Шулявки. Вперше його фіксує карта 1890 року. Цікаво, що конфігурація та зовнішні межі некрополя відтоді не змінилися. В деяких джерелах згадано цвинтарну каплицю, проте картографічно її існування не підтверджене.

Фрагмент плану Києва та околиць 1889-1890. Перша фіксація сучасного Шулявського кладовища

Старе ж Шулявське кладовище продовжувало існувати, хоч поховання на ньому вже не здійснювалися. Також невеликий некрополь сформувався навколо церкви св. Марії Магдалини, збудованої у 1885-1889 роках. 

Фрагмент плану Києва 1914 року. Старе кладовище і некрополь навколо церкви

Якщо первісно старе кладовище було на околиці Шулявки, то вже наприкінці XIX століття вонои опинилося серед забудови села. На топографічному плані Києва 1920-х років на місці колишнього старого некрополя – незабудована ділянка посеред Шулявки. Ймовірно, до початку 1920-х поховання перенесли на новий цвинтар, а старий ліквідували. 

На цьому ж плані позначено і згаданий вище невеликий некрополь навколо церкви.

У 1930-х роках місце старого кладовища було остаточно забудовано. 1935 року знищено церкву св. Марії Магдалини, тоді ж зник і некрополь навколо храму.

Нове ж Шулявське кладовище, що нині має адресу вулиця Західна, 9, існує й донині. Його було закрито для поховань 1961 року. Згідно Розпорядження №1400 Київської міської державної адміністрації від 01 серпня 2005 року, можливі поховання лише у родинні могили. Площа некрополя становить 2 га, на 2001 рік було 1220 поховань. Збереглася невелика кількість надгробків початку XX століття. Є меморіал військових, загиблих під час Другої світової війни.

Історія Солом'янського району на сторінках газет. Три Шулявки

Чергова публікація нашого циклу – стаття видатного києвознавця Сергія Вакулишина "Три Шулявки", опублікована в газеті "Вечірній Київ". 

Статтю присвячено історії місцевості Шулявка. 

Копія статті зберігається у фондах нашої бібліотеки. Зацифровано в листопаді 2024 року.

Історія Солом'янського району в фотографіях. Аеропорт, 1953

Сьогодні хочемо познайомити вас із сканкопією оригінальної поштової листівки "Вокзал аеропорту", виданої 1953 року. Фото О. Шексна. Наклад поштівки 5 тисяч примірників.

Зацифровано у березні 2025 року. Оригінал поштівки зберігається у фондах нашої бібліотеки. 

Зелені легені Солом'янського району. Сквери

Окрім парків, яких у Солом'янському районі налічується 9 (десятим вважається "Олександрівська слобідка", але фактично це лише невпорядковані схили яру), є певна кількість скверів. Частина з них має назви, але більшість безіменні. 

У цьому дописі ми розглянемо усі сквери та інші зелені зони, які не мають статусу парків. Загалом їх налічується близько 30. Деякі підписано як парки (Жулянський та Тампере), проте офіційно цього статусу вони не мають. Пропонуємо здійснити віртуальну фотоподорож скверами нашого району. Усі фото зроблені Олександром Михайликом. 

Сквер на розі вулиць Преображенської та Олексіївської

Сквер імені Андрія Жованика на вулиці Солом'янській

Сквер на вулиці Сергія Берегового

Сквер біля будинку на проспекті Повітряних Сил, 45

Сквер біля Солом'янської районної державної адміністрації

Сквер імені Ушинського, між Чоколівським бульваром та вулицею Івана Світличного

Сквер вздовж Відрадного проспекту

Сквер на вулиці Олекси Тихого

Сквер на вулиці Каменярів, селище Совки

Сквер на вулиці Українських Повстанців, селище Жиляни

Сквер на розі вулиць Народної та Клінічної

Сквер на розі вулиць Преображенської та Головка

Сквер на вулиці Солом'янській, 7

Сквер біля КНУБА на проспекті Повітряних Сил

Світлин деяких скверів ми ще не маємо, тож будемо вдячні вам, наші дорогі читачі, якщо надішлете їх! 

Сквер біля БК Росток на вулиці Гарматній

Сквер біля РАЦСу на бульварі Вацлава Гавела

Сквер імені Олени Теліги на вулиці Борщагівській

Парк "Тампере" (сквер) на вулиці Академіка Шалімова

Сквер імені Піонерів Авіації біля Політехнічного музею

Сквер на вулиці Машинобудівній

Сквер Героїв добровольчих батальйонів, ріг вулиць Мокрої та Людмили Проценко

Сквер на розі вулиць Єреванської та Дудаєва

Сквер імені Максима Шаповала на проспекті Повітряних Сил

Сквер на вулиці Вадима Гетьмана

Сквер біля залізничної станції Київ-Волинський

Дізнайтеся цікаві факти про столицю та проведіть час із користю!

Управління туризму та промоцій Київської міської державної адміністрації та Київський центр розвитку туризму запрошують киян та гостей міста на чотири екскурсії, одна з яких відбудеться для внутрішньо переміщених осіб.

Зважаючи на дуже великий попит та обмежену кількість місць під час дії воєнного стану, реєстрація є обов'язковою для кожного учасника окремо.

Екскурсія «Нивські етюди»

Прогулюючись вулицями мікрорайону Нивки, ви дізнаєтеся багато цікавого про цю історичну місцевість, почуєте про видатних політиків і науковців, які тут жили й працювали та чиїми іменами названі тутешні вулиці, а також побачите твір мистецтва відомої художниці-шестидесятниці.

Маршрут: Станція метро «Нивки» → вул. Д. Щербаківського → вул. М. Безручка → вул. І. Черняхівського → вул. Естонська → вул. Брюссельська → вул. Д. Щербаківського.
Місце зустрічі вказано в анкеті.

25 квітня, п’ятниця, 14:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/nhWY4XwAR5icRJKZ6

Екскурсія «Київ хрещатий»

Познайомтеся із головною вулицею столиці, її видатними об'єктами, довідайтеся про відомих особистостей, які свого часу жили на Хрещатику та відігравали важливу роль у розвитку Києва в цілому та його центральної вулиці зокрема.

Маршрут: Бессарабська площа → вул. Хрещатик → Майдан Незалежності.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

25 квітня, п’ятниця, 17:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/QfkBDQtM5Y5vfwrP8

Екскурсія «Меценати Києва»

Під час екскурсії ви почуєте про традиції благодійництва та відомі родини меценатів Києва, які жили у місті більше століття тому, дізнаєтеся про їхній внесок у збереження музейних цінностей, а також про те, як власна оселя могла стати домом молитви чи музеєм.

Маршрут: станція метро «Палац спорту» → Хоральна синагога Бродського → Бессарабський ринок → Національний музей Тараса Шевченка → Національний музей «Київська картинна галерея» → Національний музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків → Національна наукова медична бібліотека України.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

26 квітня, субота, 12:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/jsryyLhcuoktFCc29

Екскурсія «Київ незвичний – від минулого до сьогодення» (для внутрішньо переміщених осіб)

Відкрийте для себе незвичні місця Києва та історії про людей, які з ними пов’язані.

Маршрут: Пам'ятник коту Пантелеймону → Двір з воронами → Сквер київських інтелігентів → Пейзажна алея → Пам'ятник Анні Ярославні → Київський велотрек → Національний музей медицини України.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

27 квітня, неділя, 12:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/jAuTT2c3N4v8YNTq9

Ознайомтеся, будь ласка, з нашими правилами безпеки під час дії воєнного стану:

• у разі повітряної тривоги за маршрутом передбачені діючі укриття, кожен учасник прогулянки заради своєї безпеки повинен слухати вказівки гіда
• у разі ворожих обстрілів заради безпеки екскурсантів та гіда, Управління та Київський центр розвитку туризму залишають за собою право скасувати прогулянку.

Легенди Солом'янські. Таємниця Батиєвих могил

Наступна наша легенда циклу "Легенди Солом'янські" присвячена таємницям великого курганного могильника на Батиєвій горі та постаті Якова Волошинського. Цю легенду написав для вас письменник-краєзнавець Олександр Михайлик у квітні 2025 року.

Приблизно так міг виглядати курганний могильник на Батиєвій горі у XIX столітті. Малюнок-реконструкція

Таємниця Батиєвих могил

Якова Волошинського аж ніяк не можна було назвати кабінетним вченим. Так, він вже 9 років був хранителем нумізматичного кабінету і 8 років очолював Музей старожитностей при Університеті Святого Володимира. Був кандидатом юридичних наук. Та більшість часу він проводив у археологічних експедиціях, з'являвся в університеті на якийсь тиждень, щоб відзвітувати про знахідки та поповнити ними колекцію – і їхав у нову поїздку. Та й вигляд він мав поза нечастими візитами до університету зовсім не науковця – одягнений в експедиціях у звичайний одяг, він скидався більше на робітника. Руки були натруджені, обличчя засмагле і обвітрене. Він не цурався важкої роботи і завжди копав нарівні з колегами та найманими робітниками. Ті сприймали його як свого, через що нерідко виникали кумедні ситуації!

Бо той, хто щойно копав разом зі звичайними робітниками, виявлявся "вченою людиною", "начальником музеума"! І ця розбіжність між статусом та зовнішнім виглядом спантеличувала місцевих жителів. 

– Оце так, то це ви і є "начальник музеума" аж із Києва, – зі щирим подивом говорили селяни. А то всі гомонять – прохвесор приїде, вчена людина. Колись один був, то вдітий як пан. А ви наче наш, як мужик. І руки натружені...

– Я люблю копати разом із усіма, щоб краще все знати і бачити. 

Місцеві жителі схвально кивали головами, але поміж собою дивувалися:

– Що ото за знак, що пани, прохвесори, вчені люди як мужики вдягаються, по-нашому говорять. От і Яків Якович – такий вчений, а одіж наша, мужицька, їсть разом із усіма, спить на соломі... Може ото настали часи, що мужики стануть панами, а пани мужиками?

Де лише він не їздив... Волинь, Київщина. Багато досліджував Луцьк. А Київ та околиці обійшов пішки. 

Давно його вабили загадкові кургани на високій горі над Либіддю. І от його увагу привернула свіжа карта міста, яка з'явилася в бібліотеці університету восени 1861 року. "Батиєва могила", прочитав на ній вчений. "Батиєва могила", перечитав він іще раз. "Зовсім поряд, перейти Либідь... Треба туди піти, треба дослідити... А чому ж така назва... Батиєва... Невже?", міркував вчений.

Думалося, на тижні майне туди, та знову довелося їхати на розкопки до Луцька... Але думками Яків Волошинський вже був на Батиєвих могилах. Нарешті повернувся до Києва, та завалило снігом так, що годі було й потикатися кудись. Довелося чекати весни...

Нарешті навесні 1862 року, як тільки розтанув сніг, нетерплячий вчений не пішов, просто побіг на омріяну гору. Він і візника не брав. Взявши усі документи та приладдя, збіг стрімкою Тарасівською у долину Либеді. Подолавши греблю, опинився на правому березі ріки. Піднятися горою було справою нелегкою – надто вже крутосхила. "Що ж, треба обійти. Піду берегом вгору, до хутірця Паньківщина, звідти підіймуся на гору. Може старших людей поспитаю, чого така назва", – міркував вчений.

Так він поволі дійшов до місця, де під горою з обох берегів потічка Мокрого стояли благенькі хатки під соломою хутірця Паньківщина. Трохи більше десяти з одного берега і стільки ж із іншого. 

Біля однієї з хат на призьбі сиділи старі баби та діди. Яків Волошинський чемно звернувся до них, намагаючись пояснити, що він "вчена людина" і почув про "могили" на горі. 

– А що то за могили? Чував, Батиєвими звуться?, – запитав він

Дід Степан і дід Ничипір мовили поважно, ствердно киваючи головою

– Та ото ходили якісь люди, рисували щось, сказали, карту будуть робити чи що. То питалися нас теж – як гора зоветься. Посходилися, хто давно живе на світі, та й згадували. Згадали, що Батиєва могила. Там могил багацько, ой багацько...

- То чого ж так зветься?, – запитав Яків Волошинський

Діди щось почали згадувати, а тоді мовили

– Мені 87 літ, сказав дід Ничипір, а мені вже 92-й пішов, сказав дід Степан. Народились тут, у Паньківщині. А от батьки й діди жили з того боку Либеді, де село Паньківщина було. А тоді поселились тут, було хат 5, а тепер майже зо 30. Та ще й оце біля Либеді слобода Солом'янка в нас є, літ зо 5 почав люд селитись...

– А чого ж Батиєва могила?, – нетерпляче перепитав Яків Волошинський

– А, то батько й дід казали, вони як ще тут не жили, ходили на цей берег по дрова, лозу, бувало, й на гору ходили. То бачили, що багацького там могил. Ой багацько. Пан сам побачить, як піде. То з роду-віку казали, ніби у якусь давнину, хто зна коли, може, ще й як Києва не було, був такий князь Бати. Ніби се його землі були, от. А як вмер той князь, обрали цю гору, висока ж вона, і поховали його там. А поряд потім, як вмирали, лягла його свита, сини, дружини, дочки... Могил багато стало... А коли те було, хто й зна. Так і звуть від того Бати гору Батиєва могила. То ми й сказали тим, що рисували – зветься так.

Яків Волошинський був неабияк щасливий. Одразу довідався, звідки назва! Але й діди – одразу все згадали. Бати... Коли він жив? Певно, ще до хрещення Руси... Отже, назва давня... Дуже давня... 

Він знайшов стежку, яка поволі піднімалася нагору і невдовзі вже стояв на вершині. Неймовірні відчуття охопили його. Десятки невеликих курганів вкривали вершину пагорба! Він нарахував їх зо 50. А краєвид з гори... Його Університет – червона громада серед зелені міста та будиночків. Далі – золоті бані церков. Софія Київська, Михайлівський Золотоверхий. А з іншого боку височіла й Велика Лаврська дзвіниця!

Та слід було братися до розкопок. "Почну з малого кургану, а так треба буде найняти робітників". Звісно, за решту квітневого дня він мало що встиг. Та намітив роботу, почав розкопувати маленький курган.

Як чекав він початку розкопок! І за сезон разом із найнятими робітниками розкопали чимало! Знайшли багато залишків поховань, уламки керамічного посуду. А в одному розкопали стріли і навіть ювелірні вироби. Це був найбільший курган. Тож Яків Якович припустив, що це і могло бути поховання Бати...

Ще один варіант того, як міг виглядати курганний могильник у XIX столітті. Малюнок-реконструкція.

Лише згодом стало відомо, що кургани датовано II-IV століттями нашої ери і належать вони до Зарубинецької культури. Та її відкриє Вікентій Хвойка лише 1899 року.

А що сталося із речами, знайденими на Батиєвій могилі? Найцінніше Яків Волошинський передав у свій Музей старожитностей. На жаль, не залишив жодних малюнків та описів самого процесу розкопок. А самі кургани зникли, коли 1898 року на горі виникло робітниче поселення.

Про перекази старших мешканців Паньківщини забули. Тож через співзвучність імен хтось вигадав, ніби назва походить від хана Батия, що 1240 року напав на Київ. Ніби саме з гори він спостерігав за містом.

А насправді назва походить від Бати, очільника великого племені...

Якщо вийти до схилу Батиєвої гори, де у одному зі старих резервуарів для води є церква та обійти його, то з іншого боку це буде земляний горб, який дещо нагадує давній курган. Уявіть собі на мить – зникає місто, забудова гори. Проступають крізь століття давні кургани. Батиєві могили...

Видатні імена Солом'янського району. Василь Осьмак

Життя і творчість видатного архітектора Василя Осьмака тісно пов'язане з нашим районом. Він народився 1870 року в селі Гоголів Чернігівської губернії (нині Броварського району Київської області), але ріс у родині викладача Київського Володимирського Кадетського корпусу, у казенній квартирі, що була в приміщенні будівлі. На Солом'янському кладовищі поховано батька та матір архітектора.

Портрет Василя Осьмака

1900 року Василя Осьмака запросили до технічної контори Київського Політехнічного інституту, паралельно він працював викладачем (до 1912 року). 1917 року став професором Політехніки. 

1908 року Василь Осьмак стає архітектором Київського університету св. Володимира. У 1913-1914 роках він спроєктував та збудував Клінічне містечко на Байковій горі – будівлі для хірургічної клініки університету. Нині в цих приміщеннях – Інститут фтизіатрії та пульмонології імені Феофіла Яновського на вулиці Миколи Амосова. Відтак наш район пишається таким архітектурним автографом видатного зодчого.

Архітектор помер 1942 року. Поховано Василя Осьмака на Солом'янському кладовищі поряд із могилою батьків.

На жаль, архітектора досі не вшановано ані меморіальною дошкою, ані вулицею. 

Втрачені споруди Солом'янського району. Солом'янські лазні

Упродовж 1931-1934 років на сучасній вулиці Липківського, 36 (тодішня адреса вулиця Урицького, 100 – ця нумерація існувала до кінця 1980-х) звели двоповерхові Солом’янські лазні у стилі конструктивізм. Тривалий час вони були головними для Солом'янського лазне-прального комбінату – одного з двох у Києві. До речі, на 1981 рік до складу цього комбінату входило 10 лазень та 3 душові павільйони по всьому місту.

Зруйнували будівлю в лютому 2017 року. На її місці у 2021 році збудували житловий комплекс "Time". Складається він з 2 будинків (5 секцій) висотністю від 8 до 25 поверхів.

Фото 2016 року, автор Олександр Михайлик

Знесення будівлі лазень, 18 лютого 2017 року

Подкаст Солом'янка. Історія твого району: Батиєва гора

Ми продовжуємо краєзнавчу серію подкастів «Солом’янка. Історія твого району», присвячену історичним місцевостям Солом'янського району Києва. Сьогодні з вами Тетяна Яровицина та Олександр Михайлик, що розповідають про Батиєву гору.

Слухайте нас за посиланням: https://bit.ly/43340Wf

 

Некрополі Солом'янського району. Совське кладовище: старе та сучасне

Селище Совки є найдавнішим на теренах району, адже перша згадка датована ще 1612 роком. Разом із поселенням невдовзі мало виникнути й кладовище, проте про період XVII-XIX століть ми нічого не знаємо. На топографічній карті 1897 року його позначено там, де у 1910-х роках було збудовано церкву – сучасна вулиця Каменярів.

Старе Совське кладовище на карті 1897 року

А 1919-го року виникло сучасне Совське кладовище – на місці давньої монастирської пасіки.  Спершу воно було невеликим – нині це східний куток некрополя біля церкви та головного входу. 

Сучасне Совське кладовище. Фрагмент топографічної карти 1932 року

В цих межах цвинтар був доволі довго, аж до 1980-х років. Потім він значно розрісся на захід. Нині він займає площу в майже 11 га. На 2001 рік воно мало понад 9 тисяч поховань. 2009 року некрополь закрито для поховань, дозволяється лише здійснювати поховання у сімейну могилу.

2007 року неподалік входу збудовано дерев'яну церкву праведного Лазаря Чотириденного.

З 2014 року на кладовищі поховані полеглі Герої новітньої війни, зокрема Герой України Євгеній Зеленський.

Історія Солом'янського району на сторінках газет. Києво-Солом'янська свято-Покровська (Платонівська) церква

Чергова публікація нашого циклу – стаття Василя Галайби "Києво-Солом'янська свято-Покровська (Платонівська) церква", опублікована в газеті "Вечірній Київ" 28 квітня 1994 року. 

Статтю присвячено історії будівництва та подальшій долі одного із найдавніших храмів Солом'янського району. 

Оригінал статті зберігається у фондах нашої бібліотеки. Зацифровано в січні 2025 року.

Історія Солом'янського району в фотографіях. Школа №164, 1959

Після кількамісячної перерви ми відновлюємо нашу рубрику, присвячену фотоісторії району. 

Пропонуємо унікальне фото з фондів нашої бібліотеки, яке досі ніде не публікувалося – щойно споруджена при забудові Першотравневого масиву школа №164 на вулиці Уманській, 1959 рік. Нині це ліцей КПІ. Фото зацифровано в листопаді 2024 року. 

Видатні імена Солом'янського району. Іван Огієнко

 

З 2015 року в Солом'янському районі існує вулиця Івана Огієнка. Це визначна постать в історії України – мовознавець, педагог, історик церкви, церковний діяч, митрополит, предстоятель Української православної церкви Канади, перекладач Біблії українською мовою.

Уродженець славного і давнього містечка Брусилів на Київщині (нині Житомирська область), він з 1896 по 1919 роки навчався, мешкав і працював у Києві.

Є в його житті й Солом'янська сторінка – пов'язана із будівлею колишнього Миколаївського артилерійського училища на сучасній Солом'янській площі.

У квітні 1918 року цю будівлю передали Міністерству народної освіти. У травні 1918 року тут розмістився відкритий у жовтні 1917 року Український народний університет, першим ректором якого став Іван Ганицький. Спершу заклад діяв у будинку Центральної Ради (Володимирська, 57), аж поки не отримав власного приміщення. Університет працював за програмою державних університетів і мав три факультети: історико-філологічний, природничо-математичний і правничий. До нього приймали юнаків і дівчат віком не менш як 16 років, котрі закінчили шість класів гімназії, учительський інститут або семінарію. Курс викладання на академічному відділі був розрахований на три роки.

За Гетьманату Павла Скоропадського навчальний заклад було реорганізовано. 17 серпня 1918 року Законом Ради міністрів Української держави його було перетворено на Київський державний український університет. Його урочисто відкрили у спорудах колишніх військових училищ 6 жовтня 1918 року. Ректором став Феоктист Сушицький. Сюди перевели всіх студентів Народного університету – загалом 1600 осіб. Мовою викладання була українська. Було відкрито медичний факультет. Загалом у навчальному закладі працювало 68 професорів, доцентів і асистентів.

Викладачами університету було багато видатних українських діячів – Олександр Грушевський, Богдан Кістяківський, Овксентій Корчак-Чепурківський, Михайло Кравчук, Агатангел Кримський, Григорій Павлуцький, Михайло Туган-Барановський, Костянтин Шероцький, Дмитро Багалій, Микола Василенко. Викладав у цих стінах й Іван Огієнко. 

Цей заклад пробув у стінах колишнього артилерійського училища недовго, до листопада 1918 року, коли його перемістили до червоного корпусу Київського університету Св. Володимира.

5 січня 1919 року Івана Огієнка призначено Міністром народної освіти УНР. В лютому 1919 року, з наближенням більшовицьких військ, уряд переїхав до Вінниці. Іван Огієнко вимушено назавжди залишив Київ. На довгі десятиліття на Батьківщині ім'я Огієнка було під забороною.

Лише з відновленням Незалежності повернулося з небуття це славетне ім'я. 1998 року на фасаді гуманітарного корпусу Університету йому встановлено меморіальну дошку. 2007 року його ім'я отримала школа №115. А з 2015 року у нашому місті є й вулиця Івана Огієнка.

Лекція "Сторінки історії аеропорту "Київ"

 

Запрошуємо до нашої бібліотеки у середу 23 травня на лекцію, присвячену повітряним воротам району – аеропорту "Київ"! Ви дізнаєтеся цікаві факти з його історії та сьогодення. 

Проведіть передсвяткові дні на захопливих прогулянках містом!

Управління туризму та промоцій Київської міської державної адміністрації та Київський центр розвитку туризму запрошують киян та гостей столиці на п’ять екскурсій, серед яких прогулянка для дітей віком від 6 до 13 років та екскурсія для внутрішньо переміщених осіб.

Зважаючи на дуже великий попит та обмежену кількість місць під час воєнного стану, реєстрація є обов'язковою.

Екскурсія «Нивські етюди»

Прогулюючись вулицями мікрорайону Нивки, ви дізнаєтеся багато цікавого про цю історичну місцевість, почуєте про видатних політиків і науковців, які тут жили й працювали та чиїми іменами названі тутешні вулиці, а також побачите твір мистецтва відомої художниці-шестидесятниці.

Маршрут: Станція метро «Нивки» → вул. Д. Щербаківського → вул. М. Безручка → вул. І. Черняхівського → вул. Естонська → вул. Брюссельська → вул. Д. Щербаківського.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

18 квітня, п’ятниця, 14:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/gemQ9gdabvMiQ8tBA

Екскурсія «Все починається з Університету»

Під час екскурсії ви дізнаєтеся, як Університет дав початок розбудові нового кварталу Києва, а також познайомитеся з історією створення навколо Червоного корпусу чудового парку та ботанічного саду.

Маршрут: станція метро «Університет» → Ботанічний сад ім. академіка О. В. Фоміна → Червоний корпус КНУ → Бібліотека ім. В. І. Вернадського → Парк ім. Тараса Шевченка → Київський міський будинок учителя → Володимирський собор.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

18 квітня, п’ятниця, 15:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/Z2zG1hYkxzaXQWeM7

Дитяча екскурсія «Загадки Старокиївської гори»

Під час екскурсії діти дізнаються про легендарних київських князів, розбудову Києва у VIII - XVIII ст., будівництво оборонних укріплень та князівських палаців, побачать фундаменти палацу князя Володимира, а також довідаються яким був перший кам’яний храм Київської держави.

Маршрут: Андріївська церква → Фундамент Десятинної церкви → Десятинний провулок → Панорама Київських гір → Старокиївська гора.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

18 квітня, п’ятниця, 17:30.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/CGpc3nUcoQCaunq76

Екскурсія «Провулками київського Кудрявця»

Познайомтеся з літописними місцями Києва та творіннями багатьох видатних киян – архітекторів, художників, письменників та акторів, які мешкали в цій місцевості у різні часи.

Маршрут: Львівська площа → Вознесенський узвіз → Кудрявська площа → вул. Січових Стрільців.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

19 квітня, субота, 12:00.

Реєстрація за посиланням: https://forms.gle/Y55Hk6ZLAVkPwFt66

Екскурсія «Київ незламний» (для внутрішньо переміщених осіб)

Прогулянка ознайомить містян і гостей столиці з історією воєнного Києва – з часів Другої світової війни і до повномасштабного вторгнення.

Маршрут: Бабин Яр → Київський телецентр → Київська телевежа → вул. Ю. Іллєнка → Лук'янівська площа.

Місце зустрічі вказано в анкеті.

19 квітня, субота, 12:00. https://forms.gle/i5Dgk4fbV99puyU98

Ознайомтеся, будь ласка, з нашими правилами безпеки під час дії воєнного стану:

• у разі повітряної тривоги за маршрутом передбачені діючі укриття, кожен учасник прогулянки заради своєї безпеки повинен слухати вказівки гіда
• у разі ворожих обстрілів заради безпеки екскурсантів та гіда, Управління та Київський центр розвитку туризму залишають за собою право скасувати прогулянку

У парку Микола Зерова вшанували героя

У парку імені Миколи Зерова з’явився дуб, висаджений на памʼять про Володимира Яворського.

Молодий, міцний, з характером – такий, як і сам Володимир, боєць спецпідрозділу ГУР МО України "Артан" з позивним "Камаз", який 30 травня 2024 року загинув у Часовому Ярі, рятуючи побратимів.

Володимир був справжнім – на полі, у житті й на війні.

Тепер поруч із алеєю росте дерево – як жива памʼять про Героя.

Зелені легені Солом'янського району. Парк Нескорених

29 серпня 2023 року було урочисто відкрито наймолодший парк у нашому районі – Парк Нескорених. 

Зелену зону закладено 21 жовтня 2021 року, коли відбулася перша акція з висадження декількох сотень його дерев за участі студентів та викладачів Політехніки. 

У парку понад 600 дерев 15 видів – піхти, туї західні, клени гостролисті, сріблясті, береза бородавчаста, дуби звичайний та червоний, ялина звичайна. блакитна та срібляста, липи звичайні, черемуха віргінська та сакури. Розташований біля 28-го корпусу Політехніки, вздовж вулиці Борщагівської.

Парк Нескорених, 2023 рік. Фото з офіційного сайту НТУУ "КПІ"

Втрачені споруди Солом'янського району. Млин в місцевості Протасів яр

Однією із найбільших архітектурних втрат можна вважати комплекс споруд колишнього військового млина в місцевості Протасів яр.

У середині 1880-х у Протасовому ярі, а саме вздовж залізниці Київ – Курськ, на місці вирубаного Байкового гаю та колишнього хутора Байкова, побудували комплекс парового млина військового відомства. Спорудження відбувалося у 1885 році. 

Комплекс складався із ряду споруд: млина з димарем, пекарні, зерносховища та складів. Оскільки підприємство обслуговувало військове відомство, інформацію щодо виробничих потужностей млина не розголошували. Його називали "сухарний завод", втім, він виробляв не лише сухарі, а й молов зерно та випікав хліб.

Споруди млина були 2-3-поверховими. Підприємство проіснувало до 1920 року, доки його не спалили польські війська. 

У 1930-1932 роках частину спалених корпусів реконструювали під трикотажну та кравецьку фабрики (на торцях окремих корпусів залишилися первісні архітектурні елементи).

Неперебудованими після реконструкцій 1930-1950-х із комплексу колишнього млина залишалися дві старі двоповерхівки. На початку 2010-х одну з них знесли. Інша двоповерхівка, зведена у 1880-х, стояла на початку вулиці Протасів Яр. Її знесено 16 грудня 2020 року.

Вигляд млина у 1920-х роках

Двоповерхівка, знесена у 2010-х роках

Двоповерхівка, знесена 2020 року

Знесення споруди, 15-16 грудня 2020 року

Фрагменти стін споруд млина, включених пізніше до об'єму споруд трикотажної та швейної фабрик

Вулиця Сім'ї Житецьких

Із циклу "Прочитання вулиць"

Вулиця Сім'ї Житецьких. Фото Олександра Михайлика

Сучасна назва (з 2022): вулиця Сім'ї Житецьких

Підстава для перейменування: назва на честь українських вчених Павла та Гната Житецьких

Рішення Київської міської ради: від 25 серпня 2022 року №4998/5039 «Про перейменування вулиці Можайської у Солом’янському районі міста Києва»

Місцевість: Пронівщина

Розташування: пролягає від Олексіївської вулиці до Дачної вулиці

Попередня назва (1953-2022): Можайська, на честь російського міста Можайськ

Первинна назва (початок 1950-х-1953): 479-та Нова

Павло Гнатович Житецький – український мовознавець, лексикограф, педагог, фольклорист і громадський діяч. Доктор російської словесності (1908). Член-кореспондент Петербурзької АН (1898), дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1879), Наукового товариства імені Шевченка (1903).

Досліджував історичну фонетику української мови, зокрема таку її пам'ятку, як Пересопницьке Євангеліє, написане в Пересопницькому монастирі на Волині. 

Викладав російську мову в Київському Володимирському кадетському корпусі, що містився на території Солом'янського району.

Життєпис

Павло Гнатович Житецький народився 23 грудня 1836 (4 січня 1837), у місті Кременчук  в родині священика. Освіту розпочав у Полтавській семінарії, згодом навчався в Київській духовній академії, 1860-1864 – на історико-філологогічному факультеті Київського університету.

Працював учителем російської мови у Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії, згодом в кількох гімназіях Києва та у Колегії Павла Ґалаґана.

Павло Житецький – один з основоположників українського мовознавства; йому належать глибокі дослідження з історії української мови, літератури і фольклору. Це, передусім, перша в українському мовознавстві велика праця з історії фонетики української мови «Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876), у якій поставлено й частково розв'язано низку питань, зокрема про занепад редукованих «ъ» та «ь», про звукову природу «ѣ» та перехід його в «і» тощо. У розвідці «Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876) Житецький розкрив мовні особливості пам'ятки і виявив у її тексті багато рис живого народного мовлення, показавши велике значення її для вивчення історії української літературної мови.

Досліджуючи граматичні форми в Ізборнику Святослава 1073 pоку, Павло Житецький відкрив явища, характерні для сучасної української мови.

Особливо цінними є праці з історії української літературної мови, що актуальні й у наш час: «Нарис літературної історії малоруського наріччя в XVII ст.» (1889) та «Енеїда» Івана Котляревського і найдавніший список її у зв'язку з оглядом малоруської літератури XVIII ст. (1900). У них учений дослідив функціонування в писемності XVII-XVIII століття двох типів старої літературної мови – слов'яно-української, що продовжувала церковнослов'янську традицію, і книжної української мови, яка поєднувала стару писемну традицію з елементами живого народного мовлення; розглянув процеси еволюції обох типів літературної мови на ґрунті їх взаємодії з народною розмовною мовою і занепад їх під впливом русифікації в XVIII століття. Павло Житецький першим показав значення «Енеїди» І. Котляревського для формування нової української літературної мови. 

Помітне місце в історії української фольклористиці зайняла праця Павла Житецького «Думки про народні малоруські думи» (1893). У праці «Про переклади Євангелія малоруською мовою» (1905) Житецький здійснив науковий аналіз мови тогочасних українських перекладів Євангелія з екскурсом в історію перекладів євангельських текстів українською мовою.

Брав активну участь у виробленні норм українського правопису. Розроблена Павлом Житецьким правописна система мала вплив на правопис «Словаря української мови» під редакцією Бориса Грінченка (1907–1909). Допомагав в упорядкуванні й підготовці цього словника до друку.

Житецький був активним учасником українського політичного руху, членом київської «Громади», співробітником «Кіевской Старини». Відстоював думку, що Київська Русь – це держава українського народу, що традиції культури й побуту тут не переривалися у всі часи, а риси української мови наявні ще в письмових джерелах XII-XIII століть.

Помер у Києві 5 (18) березня 1911 року.

Гнат Павлович Житецький – український історик, літературознавець, книгознавець і публіцист. Старший син Павла Житецького.

Життєпис

Народився 15 лютого 1866 року. Вчився у київській 2-й гімназії, де його батько викладав російську мову і словесність.

У 1880 році вступив до колегії Павла Галагана, для якої розробив статут та майже двадцять років учителював його батько.

У 1884-1889 роках вчився на історично-філологічному факультеті Київського університету. У цей же час почав працювати помічником секретаря редакції журналу «Киевская старина».

Після завершення навчання в університеті, у 1890 році переїхав до Петербургу вчителювати. 

У серпні 1918 року переїхав до Києва. Увійшов до Тимчасового Комітету по заснуванню Всенародної бібліотеки України при ВУАН (нині Центральна наукова бібліотека ім. В. І. Вернадського АН України). Став першим завідувачем її рукописного відділу, очолював його у 1922-1929 рр. Склав перші реєстри рукописних матеріалів бібліотеки, описав рукописні книги та збірки документів, створив перший алфавітний та хронологічний каталоги. Також він розробив інструкції з описування рукописних книг та документів й обґрунтував основи розподілу рукописного матеріалу між архівами, бібліотеками та музеями.

Автор ґрунтовних статей про українських письменників та вчених.

Останні роки Гнат Житецький жив у Бучі. Помер 8 квітня 1929 року в Києві.