Із циклу "Літературна Солом'янка"
Продовжують нашу літературну рубрику поетичні твори, присвячені Батиєвій горі. З огляду на легендарний зв'язок назви із ханом Батиєм, це розбурхувало уяву поетів. Тож горі присвячено чимало поетичних рядків.
Одним із перших в українській літературі оспівав Батиєву гору ще 1929 року Максим Рильський у вірші "Ластівки літають, бо літається...":
Ластівки літають, бо літається,
І Ганнуся любить, бо пора...
Хвилею зеленою здіймається
Навесні Батийова гора.
Гнуться клени ніжними колінами,
Чорну хмару сріблять голуби...
Ще от день — і все ми, все докинемо
Для блакитнокрилої плавби.
Хай собі кружляє, обертається,
Хоч круг лампочки, земля стара!..
Ластівки літають, бо літається,
І Ганнуся плаче, бо пора...
Цікаво, що наступний вірш, а саме поета Володимира Підпалого (вийшов у збірці "В дорогу - за ластівками" 1968 року), що так і зветься - "Батиєва гора", недарма перегукується із віршем Максима Рильського. Адже і початок поезії винесено в його епіграф:
навесні Батиєва гора
Максим Рильський
...Навесні. То правда. А сьогодні
осінь забороло підійма
і вітри, неначе пси голодні
шарять, чи поживи де нема
Ні, немає. Всі дерева голі:
зганили погани, підмели.
Бовваніє дощ на видноколі
наче хан із вікової мли
Ближчає. Густіша. Розростається.
Застряє в хрестах віконних рам...
У дощі холодному купається
Восени Батиєва гора...
1969 року Володимир Підпалий присвячує Батиєвій горі, а саме її легендарній назві, ще одну поезію - "Сонет про Батиєву гору" :
Які отут квартали живописні
із риштувань до неба підвелись!..
Над зеленню легка небесна вись,
мов храму баня велетенська, висне.
Вночі трамвай дугою Вольта блисне,
як блискав гнівом хан Батий колись,
що русичі на милість не здались,
орду в бою мечем лічивши грізно...
Тепер — то вже історія... Але
було б для нас її забути зле,
бо то — підмурок нашим дням новітнім,
то — наче голос крові, наче стяг,
збережений нащадкам у боях,
і — щастя бути спадкоємцем гідним!..
Я повертаюся у Київ
Із Канева на палубі.
Зелено-бронзовий Батиїв
Лежить шолом на пагорбі
Та не в Батиїв гай рушати
Мені душею звелено…
Присвятив поетичні рядки горі і Любомир Дмитерко у вірші "Київський трактат":
Пригадується давній Київ,
Що відійшов у небуття.
Протасів яр. Узвіз Батиїв...
Поет Григорій Донець у поезії "Київ року сорок першого" також згадує гору:
Серпневий день згорів над Києвом,
І зорі висіяла ніч
Двигтить, гуде гора Батиєва...
У прозових же творах оспівав гору Іван Сенченко, особливо в оповіданні "На Батиєвій горі":
"Гудок на роботу - і вся Батийова гора підіймається на ноги. Димлять верхи, риплять хвіртки, дзюрче вода біля колонок, вітерець доносить запахи розігрітого сніданку..."
"...Є на Батиєвій горі, як іти по її гребню, принадні видолиночки, горбочки, гаї. Внизу в'ється Мокра вулиця. З цього боку над Мокрою, Батиєва гора, а по то й бік - Солом'янка"
"Пісня луна, а перед очима у неї залита сонцем Батийова гора...
"Батийова гора ожила. Люди вимітали двори і вулиці..."
Немає коментарів:
Дописати коментар