Історія Солом'янського району в архівних документах. Документи з історії церкви в селищі Жиляни. Частина 2

Продовжуємо знайомитися із документами з історії церкви Св. Димитрія Солунського в селищі Жиляни, збудовану 1862 року.

У другій частині пропонуємо переглянути фрагмент клірових відомостей храму за 1915 рік. У відомості міститься докладний опис храму, відомості щодо причту, прибутку, а також перелічено відстань до Києва, сусідніх парафій, згадано приписну каплицю у с. Совки, наведено дані щодо зберігання сповідних розписів, метричних книг. Документ буде цікавий усім, хто вивчає історію Солом'янського району, зокрема і селища Жиляни.

Документ зберігається у фондах Центрального державного історичного архіву України (фонд 127 опис 1011 справа 1192).

Політехнічний мікрорайон

 Із циклу "Історія твого району"

Мікрорайон територіально лежить вже в межах сусіднього Шевченківського району, проте споруджено його на місці знесеної частини села Шулявка, яке лежало переважно в межах Солом'янського району. 

Знесення села Шулявка для нового багатоповерхового будівництва почалося 1960 року — на проспекті Берестейському, 15 звели житловий будинок Теплоенергопроєкту. У 1966–1969 роках вздовж магістралі постав Політехнічний мікрорайон, житло в якому було призначене для співробітників розташованого поблизу КПІ.

Мікрорайон почали забудовувати зі східного боку: 1966 року з’явилася багатосекційна 9-поверхівка на Борщагівській, 2 та три 9-поверхові «коробочки» — на Борщагівській, 4, 6 і 8, які акцентують початок мікрорайону.

Наступного року активізувалася забудова проспекту Берестейського — було споруджено будинки № 21, 23 та 25. Будинок № 23 зробили коротшим за інші, аби зберегти довоєнний дитсадок (№ 23-А), що залишився від села Шулявка. Наступного року ще одну 9-поверхівку проекту звели на проспекті Берестейському, 27, а 1969 року ще дві — на проспекті Берестейському, 17 і 19.

Оскільки проспект тягнеться зі сходу на захід, будинки, що споруджувалися вздовж нього, були орієнтовані під кутом до меридіану, щоб уникнути північної орієнтації квартир. Унаслідок цього будинки виходили на проспект глухими стінами. Аби надати цим стінам художньої виразності, тут створили одні з найкращих радянських мозаїк Києва. Першими у 1967–1968 роках з’явилися мозаїки «Симфонія праці» (будинок № 21, художники Валерій Ламах і Ернест Котков) та «На захист миру» (будинок № 23, художники Іван Литовченко і Володимир Прядка). Згодом перед будинками на 25-метровій відстані від проїжджої частини звели комплекс споруд соціально-побутового призначення (проспект Перемоги, 21-А), в якому розмістилися бібліотека та декілька магазинів. Споруда частково закривала собою вид на монументальні мозаїки з боку тротуару, через що художники відмовилися від продовження робіт. Тож спочатку роботи було виконано лише на двох із шести будинків. Чотири панно на будинках № 17, 19, 25 і 27 виконав Ернст Котков наприкінці 1970-х. Таким чином, сформувався повноцінний модерністський комплекс мікрорайону з боку головної магістралі.

Надалі тривала забудова вздовж вулиці Борщагівської та Політехнічного провулка. Так замість криволінійної мережі вуличок села Шулявка постав мікрорайон із переважно 9-поверховою забудовою із вкрапленням поодиноких 16-поверхівок.

Експонат краєзнавчий. Гравюри Володимира Боканя "Спогади про старий Київ"

У колекції бібліотеки зберігаються гравюри художника Володимира Боканя "Спогади про старий Київ". Їх передав у колекцію навесні 2024 року провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи Олександр Михайлик. А початково походять гравюри з колекції києвознавця та екскурсовода Григорія Монсіонжника (1935-2005).

У колекції бібліотеки - 12 гравюр. На них зображено старий Поділ, Щекавицю, вулицю Дмитрівську та інші куточки міста.

Дещо про митця.

Бокань Володимир Андрійович (29.03.1940, с. Жоржівка Шишацького району Полтавської області) – графік, мистецтвознавець. Кандидат історичних наук (1997). Член НСЖУ (1978). Закінчив Київський художній інститут (1977; викладач П. Білецький). 1963–68 працював методистом з образотворчого мистецтва Полтавського обласного управління культури; 1968–70 – у Художньому фонді СХ УРСР; 1970–74 – методист з образотворчого мистецтва Челябінського обласного будинку художньої самодіяльності; 1974–80 – художній редактор видавництва «Радянська школа»; 1980– 2001 – доцент Київського університету культури і мистецтв; від 2002 – завідувач кафедри технічного та промислового дизайну Національного авіаційного університету.

Про гравюри «Спогади про старий Київ» (1987-1990)

Цикл загалом складається із 40 творів. На них зображено різні куточки міста – Андріївський узвіз, вулиці Боричів тік, Глибочицьку, Лук’янівську, Олегівську, Олеся Гончара, Киянівський провулок, Татарку, Липки, Видубичі.

Їх опубліковано окремим виданням: Володимир Бокань. Спогади про старий Київ. К.: Славутич Дельфін. – 2011. – 72 с.

Пропонуємо ознайомитися із гравюрами митця з колекції бібліотеки.

Історія Солом'янського району у фотографіях. Київський політехнічний інститут на фото та листівках початку 20 століття

Комплекс споруд Київського політехнічного інституту споруджено у 1888-1902 роках за проєктом петербурзького архітектора Ієроніма Кітнера (безпосередньо здійснював будівництво київський архітектор Олександр Кобелєв).

Первісно комплекс складався з: головного корпусу, хімічного корпусу, механічних майстерень із електростанцією, їдальні, амбулаторії, двох житлових будинків (1910 року звели ще два), будівель тваринницької ферми (на місці масиву Відрадний), двору для худоби, дослідного поля та саду.

Комплекс споруд одразу став однією із візитівок міста, тож з перших років існування потрапив на численні фото та поштівки. Пропонуємо ознайомитися із вибраними фото та листівками початку ХХ століття.

Відрадний, Грушки, Караваєві дачі: неіменні назви вулиць та провулків, набуті (відроджені) у 2022 - 2023 роках внаслідок перейменування

Із циклу "Прочитання вулиць"

Вулиця Вічова

Сучасна назва (з 2022 року): вулиця Вічова

Підстава для перейменування: від віча, загальних зборів громадян за часів України-Русі

Рішення Київської міської ради: від 10 листопада 2022 року № 5603/5644 "Про перейменування вулиці Маміна-Сибіряка в Солом'янському районі міста Києва"

Розташування: пролягає від Борщагівської вулиці до Залізничної вулиці

Місцевість: Караваєві дачі

Попередня назва (1955-2022): Маміна-Сибіряка, на честь російського письменника Дмитра Маміна-Сибіряка

Первісна назва (1-а третина 20 ст.-1955): Гур'ївський провулок, Нова

Вулиця Волноваська

Сучасна назва (з 2022 року): вулиця Волноваська

Підстава для перейменування: від міста Волноваха Донецької області

Рішення Київської міської ради: від 25 серпня 2022 року № 5002/5043 "Про перейменування вулиці Радищева в Солом'янському районі міста Києва"

Розташування: пролягає від Козелецької вулиці і Попаснянського провулку до бульвару Вацлава Гавела

Місцевість: Відрадний

Попередня назва (1955-2022): Радищева, на честь російського письменника Олександра Радищева

Первісна назва (1-а чверть 20 ст.-1955): Костянтинівська

Вулиця Грушецька

Сучасна назва (з 2023 року): вулиця Грушецька

Підстава для перейменування: від місцевості Грушки, якою пролягає вулиця

Рішення Київської міської ради: від 9 лютого 2023 року № 5942/5983 "Про перейменування вулиці Полковника Шутова в Солом'янському районі міста Києва"

Розташування: пролягає від Берестейського проспекту до Машинобудівної вулиці

Місцевість: Грушки

Попередні назви (1955-1963): Чугуївська; (1963-2023): Полковника Шутова, на честь радянського військового Степана Шутова

Первісна назва (середина 20 ст.-1955): Нова

Вулиця Добруська

Сучасна назва (з 2022 року): вулиця Добруська

Підстава для перейменування: від міста Добруш (Білорусь), уточнення назви

Рішення Київської міської ради: від 27 жовтня 2022 року № 5533/5574 "Про уточнення назв вулиць та провулку у місті Києві"

Розташування: пролягає від бульвару Вацлава Гавела до кінця забудови

Місцевість: Відрадний

Попередня і первісна назва (1957-2022): Добрузька

Вулиця Світлодарська

Сучасна назва (з 2022 року): вулиця Світлодарська

Підстава для перейменування: від міста Світлодарськ Донецької області

Рішення Київської міської ради: від 25 серпня 2022 року № 4990/5031 "Про перейменування вулиці Світлогірської в Солом'янському районі міста Києва"

Розташування: пролягає від Волноваської вулиці до Козелецької вулиці

Місцевість: Відрадний

Попередня назва (1957-2022): Світлогірська, на честь російського міста Свєтлогорськ

Первісна назва (1950-і-1957): Нова

Попаснянський провулок

Сучасна назва (з 2022 року): провулок Виборзький

Підстава для перейменування: від міста Попасна Луганської області

Рішення Київської міської ради: від 25 серпня 2022 року № 4993/5034 "Про перейменування провулку Виборзького в Солом'янському районі міста Києва"

Розташування: пролягає від Волноваської вулиці та Козелецької вулиці до вулиці Миколи Василенка

Місцевість: Відрадний

Попередня і первісна назва (1960-і-2022): Виборзький провулок, на честь фінського міста Виборг, окупованого 1940 року СРСР.

Вулиця Тетянинська

Сучасна назва (з 2023 року): вулиця Тетянинська

Підстава для перейменування: відновлення історичного топоніму з уточненням форми відповідно до норм сучасної української літературної мови

Рішення Київської міської ради: від 9 лютого 2023 року № 5941/5982 "Про повернення історичної назви вулиці Леваневського в Солом'янському районі міста Києва"

Розташування: пролягає від вулиці Вадима Гетьмана (сполучається сходами) до Ніжинської вулиці

Місцевість: Караваєві дачі

Попередня назва (1938-2023): Леваневського, на честь льотчика Сигізмунда Леваневського

Первісна назва (поч. 20 ст.-1938): Тетянівська

Історія Солом'янського району в архівних документах. Документи з історії церкви в селищі Жиляни. Частина 1

Пропонуємо ознайомитися із документами з історії церкви Св. Димитрія Солунського в селищі Жиляни, збудовану 1862 року. У першій частині публікуємо фрагмент клірових відомостей храму за 1917 рік - зокрема, вичерпна інформація про саму церкву та її парафію. Зокрема, наведено відомості про кількість парафіян у селі Совки та хуторі Красний Трактир.

Документ зберігається у фондах Центрального державного історичного архіву України (фонд 127 опис 1011 справа 1373).

Селище Авіаторів

Із циклу "Історія твого району"

1912 року в російській імперії було створено шість авіазагонів, один з яких — Сьома повітроплавальна рота — розташувався в Києві. Наступного, 1913 року роту перейменували на Третій авіапарк. Фактично це був військовий авіаполк. Невдовзі біля Чоколовки виник аеродром, навколо якого було розбудовано необхідну інфраструктуру — авіамайстерні, ангари, літну школу. Одна з перших згадок про «авіаційну школу, парки якої розташовані за Чоколовською колонією», міститься в документах за червень 1915 року. Невдовзі до містечка проклали дорогу з боку сучасної Солом’янської площі.

Тоді ж було споруджено перші три житлових корпуси авіамістечка, що нині мають адресу вулиця Антонова, 2/32 к. 4, 2/32 к. 5 і 2/32 к. 6. Їхній зовнішній вигляд тяжіє до архітектури класицизму.

Будинок №2/32 к.6

У пам’ять про авіамістечко, що було предтечею майбутнього аеропорту, одна з вулиць робітничого селища Першого Травня у 1920-х отримала назву вулиця Авіації (нині — Авіаконструктора Антонова). Авіаційне містечко розташовувалося вздовж неї.

Будівлі колишнього Авіамістечка, споруджені у 1910-х — 1930-х, утворюють цікавий ансамбль, відокремлений від вулиці дубовим гайком - це залишки Шулявського (Кадетського) гаю. Найстарішим дерево у селищі Авіаторів є дуб Фролкіна. Дерево росте біля будинку № 2/32 к. 3 на вулиці Антонова. Вік дуба — понад 300 років, обсяг стовбура — 4,3 м, висота — 25 м. Дерево назване на честь киянина А. М. Фролкіна, коштом якого дуб було вилікувано 2009 року. Рішенням Київради від 23.12.2010 № 415/5227 дуб Фролкіна оголошено пам’яткою природи місцевого значення. Поряд ростуть іще два вікових дуби (віком приблизно 300–350 років), проте вони заповідного статусу не мають. Нагадує про колишній Шулявський (Кадетський) гай і невелика діброва з кількох десятків 100–200 річних дубів уздовж парного боку вулиці Антонова.

Забудова є прикладом перехідного етапу від конструктивістського житлового комбінату до постконструктивістського ансамблю. Оскільки селище Авіаторів досить довго було закритою територією, нині всі будинки мають спільну адресу — вулиця Антонова, 2/32. Номери будинків, за давньою традицією, визначаються як номери корпусів. 

Дубовий гайок на вулиці Антонова - залишки Кадетського гаю

Корпуси 2, 3 та 7 збудовані в 1933–1935 роках. 1934 року розпочалося будівництво корпусу 8. Маючи 300-метрову загальну довжину фасаду, цей будинок став однією з найбільших споруд не лише міських периферій, а й усього міста. Авторами корпусу 8 були архітектори Жуков, Шулькевич і Морозов. Того ж року спорудили п’ятиповерховий корпус 1, наріжний із Повітрофлотським проспектом. Його архітектуру вже було збагачено декоративними елементами.

Дуб Фролкіна біля будинку №2/32 к.3, вік бл. 350 років

У 1960-х уздовж тодішньої вулиці Авіації (нині Антонова) було побудовано п’ятиповерховий гуртожиток (корпус 76), а 1971 року — 9-поверховий житловий будинок (корпус 4-А).

Територію селища Авіаторів було відокремлено парканом від вулиці Авіаконструктора Антонова. Наприкінці 1990-х паркан знято. Відтоді ця територія з унікальним ансамблем забудови стала невіддільною частиною містобудівного середовища місцевості. Цінним є також дубовий гай, що відокремлює вулицю Антонова від забудови селища Авіаторів. Тривале перебування на закритій території зберегло ці кілька десятків 100–200-річних дубів — залишків давнього Кадетського гаю.

Експонат краєзнавчий. Інсталяція "Паротяг"

Колекція Центральної районної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди нещодавно поповнилася унікальною інсталяцією ручної роботи. Цю інсталяцію, присвячену 154-й річниці з дня відкриття залізничного руху в Києві власноруч виготовив у травні 2024 року та передав у колекцію бібліотеки киянин Ігор Мегедь.

Інсталяція складається із моделі паротяга масштабу 1:87 на рейках, таблички, дзвону. Тлом слугує фотокопія історичної фотографії колій залізничного вокзалу, зроблена на початку 20 століття.

Цей експонат посів чільне місце у краєзнавчій кімнаті бібліотеки та її майбутній окремій тематичній частині "Солом'янський район - залізні ворота Києва та України". 

Щиро вдячні Ігорю Мегедь за цю унікальну ручну роботу та подарунок!

Краєзнавча лекція "Батиєва гора"

27 липня о 15:00 у Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбудеться краєзнавча лекція з циклу «Солом’янка. Історія твого району» від від провідного бібліотекаря з краєзнавчої роботи, києвознавця Олександра Михайлика. Лекцію буде присвячено місцевості Батиєва гора.

Батиєва гора є однією з найвищих точок міста, до того ж, попри початок заселення лише на межі XIX-XX століть, вона має цікаву передісторію. На ній в давнину існував великий курганний могильник, який був відомий як Батиєві могили. З'ясуємо різні версії походження назви. Сама ж гора аж до 1917 року належала церкві.

Наприкінці 19 століття на горі виникає робітниче поселення залізничників. Серед історичної забудови збереглися два унікальні залізобетонні резервуари для води. Дізнаємося їх історію, особливості функціонування. У одному із них діє унікальна церква.

На горі є школа, споруджена за проектом архітектора Олекси Повстенка. Після еміграції до США він був головним архітектором Капітолію у Вашингтоні, столиці США.

З огляду на рельєф Батиєва гора зберегла первісне планування і частину історичної забудови. Деякі місця не змінилися щонайменше з середини 20 століття. У цьому допоможуть порівняння старих та сучасних фото.

Батиєва гора потрапила на сторінки численних художніх творів ряду письменників-Максима Рильського, Любомира Дмитерка, Івана Сенченка та інших. На лекції звучатимуть уривки з цих творів.

Зацікавило? Запрошуємо на лекцію!

Історія Солом'янського району у фотографіях. Кінотеатр "Зірка"

Першим і єдиним стаціонарним кінотеатром місцевості Олександрівська слобідка був кінотеатр "Зірка", споруджений 1953 року за проєктом архітектора-залізничника Яхненка. Будівлю звели самі робітники-залізничники у стилі ампір, дах було прикрашено декоративною баштою. Зала кінотеатру була розрахована на 300 місць. У перші роки існування про кінотеатр багато писали в пресі, проте після початку «боротьби з надмірностями в архітектурі» наприкінці 1955 року його стиль розкритикували, й надалі кінотеатр не згадувався в дослідженнях про архітектуру Києва.

Хай там як, упродовж 1950–1980-х культурний заклад був досить популярним серед мешканців Олександрівської слобідки, адже це був єдиний на всю місцевість стаціонарний кінотеатр. Він діяв до середини 1990-х, але в останні роки існування мав дуже мало відвідувачів: на сеансі могло бути 3-4 глядачі. Після закриття, у другій половині 1990-х, у будівлі певний час діяла зала гральних автоматів. Згодом, ближче до початку 2000-х, тут розмістився нічний клуб «Колізей». У добудованому лівому крилі працював комп’ютерний клуб, який теж мав назву «Колізей». Тоді мало хто зі школярів мав персональний комп’ютер, тож клуб користувався серед підлітків неабиякою популярністю. У бічних крилах було влаштовано ресторан та сауну. При цьому надбудовано додатковий поверх і демонтовано башту зі шпилем. У 2004–2005 роках будівлю реконструювали за проектом інституту «Укркурортпроект». Нині тут — розважальний клуб «Зоряний носоріг».

Пропонуємо переглянути різні фото кінотеатру 1950-х-1960-х років.

Фото 1954 року

Фото 1961 року

Фото 1959 року

Фото 1950-х років

Фото 1960-х років

Вулиця Михайла Брайчевського

Із циклу "Прочитання вулиць"

Джерело: google.com

Сучасна назва (з 2022): вулиця Михайла Брайчевського

Підстава для перейменування: на честь українського історика та археолога Михайла Брайчевського

Рішення Київської міської ради: від 8 грудня 2022 року № 5860/5901 «Про перейменування вулиці Металістів у Солом’янському районі міста Києва»

Місцевість: Казенні дачі

Розташування: пролягає від вулиці Академіка Янгеля до вулиці Вадима Гетьмана.

Попередня назва (1955-2022): Металістів

Первинна назва (кінець XIX ст.-1955):3-тя Дачна

Миха́йло Юліа́нович Брайче́вський (нар. 6 вересня 1924, Київ — пом. 23 жовтня 2001, Київ) — український історик та археолог.

Лауреат премії імені М. Грушевського, лауреат премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів, член Української вільної академії наук (США), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, голова Київського осередку Українського історичного товариства ім. М. Грушевського, заслужений діяч науки і техніки, почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Життєпис

Народився Михайло Брайчевський у сім'ї корінних киян — Юліана Карловича і Віри Архипівни Брайчевських. За його спогадами, пращури по батьківській лінії належали до полонізованої української шляхти католицького віросповідання, родичі по матері (до шлюбу Виноградова) були етнічними росіянами.

Середню освіту Михайло здобув у 83-й школі, закінчив 1949 року історичний факультет Київського університету, де заснував Наукове студентське товариство і став першим його головою. Був організатором першої студентської наукової конференції в університеті, виступив на її пленарному засіданні з доповіддю «До питання про походження українського народу». Університет закінчив з відзнакою, ще за два роки до його закінчення був зарахований у штат Інституту археології АН УРСР. Працюючи в цьому інституті, вів археологічні дослідження на Переяславщині, Волині, Поділлі, досліджував слов'янські пам'ятки Пастирське, Леськи, Дахнівка, Черепин-Корсунський, Переяслав, Іванківці.

1955 року Брайчевський захистив кандидатську дисертацію «Римська монета на території України» (1959 року вийшла книгою). Активно друкувався, написав великі розділи до колективних монографій «Нариси стародавньої історії Української РСР» (1957) та «Історія Києва» (1959). Але подану 1960 року до захисту докторську дисертацію «Анти (нариси з історії Східної Європи в епоху великого переселення народів)», у якій підкріплювалася археологічними даними теза Михайла Грушевського про виникнення державності у східних слов'ян вже в «антський» період, було «завалено».

У цей період кілька разів побував за кордоном із науковою метою, зокрема наприкінці 1950-х рр. відвідав Швецію, Фінляндію, Китай, у 1960 р. — в НДР.

Працюючи у 1959—1968 роках в Інституті історії, Михайло Брайчевський брав участь у створенні низки фундаментальних колективних досліджень — «Історія українського мистецтва» (1962), «Історія вітчизняної математики» (1966), «Історія селянства Української РСР» (1967), «Історія Української РСР» (1969), написав десятки статей до енциклопедій. Його монографії цих років «Коли і як виник Київ» (1963), «Біля джерел слов'янської державності» (1964), «Походження Русі» (1968) стали справжніми віхами в історичній науці і принесли Брайчевському світове визнання.

Михайло Брайчевський міг зробити блискучу академічну кар'єру, досягти найвищих звань на ниві науки і культури. Своєю ерудицією у різних галузях знань він нагадував мислителів середньовіччя: історик і археолог поєднувалися в ньому з мистецтвознавцем і філософом, поетом і художником. Написаний ним ще в молоді роки підручник з історії філософії вийшов у фінал всесоюзного конкурсу на найкращий навчальний посібник у цій галузі. Брайчевський першим з українських археологів збагнув перспективи, які відкриває перед археологічною наукою використання в ній комп'ютерних технологій, був представником від України у складі всесоюзної комісії АН СРСР «Кібернетика і питання методології та методики історичного дослідження», брав активну участь в організації першої наукової конференції з питань використання досягнень кібернетики в суспільних науках.

Входив до складу комісії для обстеження стану роботи й охорони пам‟ятників Лаврського заповідника УТОПіК.

1970—1972 — працював у Інституті археології АН УРСР. Після звільнення працював кочергаром. У 1978 році М. Ю. Брайчевського було поновлено на роботі в інституті.

Наприкінці 1980-х рр. повертається до активного наукового життя. 1988 підготував монографію «Утвердження християнства на Русі» (1988), за яку у 1993 р. був удостоєний Премії фонду Антоновичів (США). 1989 захистив докторську дисертацію («Східні слов'яни у I тис. н. е.»).

Автор понад 600 праць, низки монографій, з яких частину надруковано уже після його смерті.

Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.

8 грудня 2022 року вулицю Металістів у Солом’янському районі міста Києва перейменовано на честь Михайла Брайчевського.

Праці

• Римська монета на території України. — К., 1959. — 244 с.
• Коли і як виник Київ. — К.: Наукова думка, 1963. — 163 с.
• Когда и как возник Киев. — К.: Наукова думка, 1964. — 183 с.
• Біля джерел слов'янської державності (Соціально-економічний розвиток черняхівських племен). — К.: Наукова думка, 1964. — 355 с.
• Походження Русі. — К.: Наукова думка, 1968. — 224 с.
• Приєднання чи возз'єднання? (Критичні зауваги з приводу однієї концепції) — Торонто: Видавництво «Нові Дні», 1972. — 66 с. Автор передмови — Роман Рахманний.
• Annexation or Reunification. Critical Notes on One Conception. — Muenchen, 1974. — 60 s.
• Anschlus ader Wiedervereinigung. (KritischeAnmerkungen zu einer Konzeption). — Munchen,1982. — 57 р.
• Утвердження християнства на Русі. — К.: Наукова думка, 1988. — 261 с.
• Утверждение христианства на Руси. — К.: Наукова думка, 1989. — 296 с.
• Скарби знайдені і незнайдені. — К.: Наукова думка, 1992. — 88 с.
• Конспект історії України. — К.: Наукова думка, 1993. — 208 с.
• Вступ до історичної науки. — К., 1995. — 168 с.
• Походження слов'янської писемності. — К., 1998. — 152 с.
• Вибрані твори. — Нью-Йорк; Київ, 1999. — 600 с.
• Історичні портрети. — К., 1999. — 95 с.
• Літопис Аскольда. — К., 2001. — 130 с.
• Kleiner Abriss einer Geschichte der Ukraine. Vom Palaolithicum zur Perestroika. — Munchen, 2001. — 247 s.
• Вибрані твори (вид. 2-е). — К: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2002. — 600 с.
• Часу круговерть. — К.: Смолоскип, 2003. — 171 с.
• Твори. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2004. — Т. 1. — 720 с.
• Автор «Слова о полку Ігоревім» та культура Київської Русі. — К.: Фенікс, 2005. — 460 с.
• Вибране. У 2 томах — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2009.

Краєзнавча лекція №15 "Новокараваєві дачі і Пост-Волинський"

24 липня у Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбудеться 15-та краєзнавча лекція з циклу «Солом’янка. Історія твого району» від провідного бібліотекаря з краєзнавчої роботи, києвознавця Олександра Михайлика. Лекцію буде присвячено місцевостям Новокараваєві дачі і Пост-Волинський.

Роз'їзд Пост-Волинський і невелике пристанційне селище біля нього виникли 1902 року при відкритті залізниці Київ-Ковель. 26 липня 1917 року на залізничній станції Пост-Волинський стал трагедія - російські війська з кулеметів розстріляли ешелон 1-го Українського полку ім. Богдана Хмельницького, який їхав на фронт. У пам'ять про це вже в наш час встановлено меморіальну дошку. У 1930-х роках біля станції виникло невелике робітниче селище, але забудова не збереглася.

Наприкінці 1930-х років розпочато забудови доти вільного простору між старими Караваєвими дачами та Постом-Волинський. Тож ця місцевість пізніше і отримала назву Новокараваєві дачі - як своєрідне продовження Караваєвих дач. У 1940-х роках сформовано регулярну сітку вулиць та

приватну забудову.

На межі 1940-х-1950-х завдяки забудові 2-3-поверховими житловими будинками для робітників, Новокараваєві дачі та Пост-Волинський фізично злилися забудовою. Частково 2-поверхова забудова виникла і у західній частині Новокараваєвих дач - вздовж Відрадного проспекту. У

1950-х роках та спорудили кінотеатр та школу.

Новокараваєві дачі — рідкісний випадок, коли селище повністю зберегло початкову систему вулиць, збереглася майже вся забудова 1940–1950-х, включно з деякими будинками, спорудженими до 1941 року. Лише у двох кварталах біля Відрадного проспекту є будинки на 5-16 поверхів.

Історія Солом'янського району в архівних документах. План землі Митрополичого будинку

Пропонуємо ознайомитися з планом "Землі Митрополитанського дому Київської губернії та повіту". План датовано 1871 роком. На ньому зображено окрему ділянку землі площею 2 десятини 16 кв. саженів (город, ставок, двір), оточену зусебіч землями селян села Совки.

Документ зберігається у фондах Центрального державного історичного архіву України (фонд 184 опис 1 справа 19).