Храми Солом'янського району. Церква Покрови Пресвятої Богородиці

Ми започатковуємо нову рубрику. Її буде присвячено сакральній архітектурі району - тим храмам, які існують, і тим, що їх втрачено.

Перший допис буде присвячено церкві Покрови Пресвятої Богородиці на Солом'янці.

Наприкінці ХІХ ст., зі зростанням кількості населення, на Солом’янці дедалі більше відчувалася потреба у власному храмі. Питання щодо його будівництва зрушило з місця лише 1891 року. 1 жовтня 1891 року помер Київський митрополит Платон (Городецький), і того ж дня на засіданні Міської думи прийняли рішення побудувати храм Покрови з приділом сповідника Платона.

Митрополит Платон

Було відкрито підписку на його спорудження. Комітет, який очолив Яків Бернер, зібрав 17 тис. рублів. 3 жовтня 1891 року Міська дума виділила ділянку землі на Солом’янці. У січні 1892 року місця для храму та будинку причту схвалила комісія духовної консисторії. 1893 року архітектор Іполит Ніколаєв, син славетного Володимира Ніколаєва, підготував проект церкви та іконостасу (прикметно, що це єдина церква, спроектована цим архітектором).

Іполит Ніколаєв

Кошторисну вартість будівництва храму було визначено у 21 тис. рублів. Кошти збирали, як то кажуть, усім миром. Значну фінансову допомогу надали відомі благодійники Михайло Дегтерєв та Олександр Терещенко. Яків Бернер як власник цегельні пожертвував 25 тис. штук цегли та 2 тис. рублів. Жертвували кошти й прості залізничники — жителі Солом’янки. Загалом було зібрано 35 тис. рублів. Окрім того, Міська дума виділила 50 пудів покрівельного заліза.

14 жовтня 1895 року було закладено фундаменти церкви й водночас освячено новозбудовану парафіяльну школу. 9 листопада 1897 року о 9-й годині ранку Покровський храм було освячено.

Первісний вигляд церкви

Художник Іван Селезньов

Храм було побудовано у псевдоросійському стилі, традиційному для більшості церковних споруд Російської імперії початку ХХ ст. Декоративне оздоблення виконано в дусі російського архітектурного «узороччя» XVII ст. — колонки, кокошники, карнизи та фриз із кахлів, цибулеподібні главки над вівтарем і західним притвором. У наступні роки після освячення у храмі тривали внутрішні оздоблювальні роботи. Стіни розписував художник Іван Селезньов, він же виконав ряд іконостасних ікон. При церкві діяла парафіяльна школа на чолі з настоятелем. 1905 року було засновано денний дитячий притулок. Також існувало Жіноче благодійне товариство при Солом’янській Покровській церкві.

1905 року настоятелем храму замість Ісаакія Тарасевича стає протоієрей Василь Липківський, майбутній творець і очільник відновленої УАПЦ. Він був активним учасником українського

Василь Липківський

культурно-просвітницького руху, вважав, що в Україні у храмах мають правити служби українською мовою, критично ставився до Російської православної церкви як політичної інституції. За «українофільство» його звільнили з посади директора Київської церковно-вчительської школи і призначили настоятелем храму. Саме Василь Липківський 22 травня 1919 року у супроводі хору під керуванням Миколи Леонтовича відслужив першу літургію українською мовою у збудованому гетьманом Іваном Мазепою Микільському соборі. За настоятельства Василя Липківського (1905–1919) храм було розбудовано.

За 10 років, що минули від дня освячення храму, населення Солом’янки зросло майже вдвічі — з 8 до 14,5 тис. мешканців. Тож церква стала для парафії замалою. 1906 року парафія прийняла

рішення розширити храм. У травні 1907 року було затверджено проєкт архітектора Костянтина Сроковського. За цим проєктом було побудовано нові приділи. У вересні 1907 року було освячено приділ Св. Жінок-Мироносиць, у листопаді 1914 року — цей самий приділ як оновлений, а у вересні 1916 року — південний престол Св. Платона (так ушанували пам’ять покійного митрополита). Як наслідок, храм збільшився вдвічі.

Церква в панорамі міста. Початок 1930-х років

У перше десятиліття радянської влади Покровська церква діяла за призначенням. Та з 1930 року богоборча влада розпочала наступ на храм. Лунали заклики закрити його. Однак церква встояла і залишалася діючою навіть у 1937–1938 роках — одна з небагатьох у місті.

Зрештою Постановою президії Київської міської ради від 19 вересня 1939 року Покровську церкву закрили, знищили церковні бані та дзвіницю, переплавили дзвони, в будівлі розташувався швейний цех.

Церква у 1979 році

Восени 1941 року, з початком нацистської окупації Києва, було відновлено служби в Покровському храмі. Відтоді служіння в церкві вже не припинялося. У 1960-х Покровській церкві готували роль кафедрального собору, адже в ті роки існувала загроза закриття Володимирського собору. Та останній, на щастя, вдалося відстояти. У 1970-х знесли колишню будівлю церковно-парафіяльної школи. Напередодні тисячоліття хрещення Руси, коли відкрилися двері тисяч закритих доти храмів, Покровська церква була одним із восьми діючих парафіяльних храмів Києва (крім того, ще дві церкви діяли на території жіночих монастирів).

Сучасний вигляд храму

Упродовж 2002–2015 років у Покровській церкві служив протоієрей Димитрій Садов’як — видатний церковний діяч, теолог і богослов. Саме зусиллями його та громади 2003 року було від-

будовано бані та дзвіницю церкви, що дало змогу повернути храму початковий вигляд. Протоієрей Димитрій очолював храм до останніх днів свого життя, тут його й відспівали. 2016 року йому було встановлено меморіальну дошку на стіні храму. Ще раніше тут установили меморіальну дошку о. Василю Липківському. 2019 року біля храму з’явилася скульптура Пресвятої Богородиці.

Історія Солом'янського району на сторінках газет - від 1890-х років до нашого часу. Відчуження від міста Солом'янки, 1898 рік

Наша наступна публікація у рубриці, присвяченій історії району на сторінках газет - замітка у газеті "Киевлянин" №288 від 18 жовтня 1898 року "Відчуження від міста Солом'янки і прилеглих до неї Протасового і Кучминого ярів".

Оригінал зберігається у газетному фонді Національної бібліотеки України ім. Вернадського.

Історія Солом'янського району в фотографіях. Будівля на вулиці Солом'янській, 3

На рідкісній фотографії, зробленій у 1970-х - 10-поверхова будівля на вулиці Солом'янській, 3, споруджена 1968 року для київського відділення інституту «Діпрозв’язок» (архітектори В. та О. Жукови, інженер Г. Макаров).

Фото, яке публікуємо - з особистого архіву О. Михайлика. Опубліковано вперше у книзі С. Широчина та О. Михайлика "Невідомі периферії Києва. Солом'янський район".

Меморіальна дошка на честь Дмитра Шпіріна

Пам’ять…Таке коротке слово. Вона нетлінна і вічна! Вона ніколи не згасне! Вона залишає пам’ятники, як символ про тих, хто пройшов війну, хто своїми грудьми прикривав рідну землю.

У Ліцей 187 м. Києва, що у Солом'янському районі, на честь мужнього воїна, випускника школи, Шпіріна Дмитра Вікторовича, була відкрита меморіальна дошка – пам’ятний знак, який знову і знову буде нагадувати нам про війну, про загибель людей, про материнське, людське горе.

Дмитро народився 10 вересня 1978 року. Все життя Дмитро прожив у Києві на вулиці Солом’янській. Дуже любив наше місто, завжди пишався, що він народився та мав можливість жити тут. У вирішальний для країни час він без вагань пішов на війну, бо ж знав, що він повинен бути там, повинен рятувати чужі життя. Тільки не знав, що ціною власного!

12 травня 2022 року у складі розвідувальної групи Дмитро (позивний Мирон) потрапив під мінометний обстріл у Бахмутському районі Донецької області. Отримавши дуже сильні пошкодження нижніх кінцівок, воїн намагався накласти собі турнікет та пострілами привертав до себе увагу побратимів. На жаль, поранення виявились не сумісні з життям.

Йдуть від нас кращі з кращих. Нічим не заповнити ці втрати. Жодними словами не втішити рідних і близьких. І одне лише може пом’якшити гіркоту втрат – наша пам’ять, розуміння, що ця жертва була не марна.

Вічна слава ГЕРОЯМ!

Експонат краєзнавчий. Гроші часів німецької окупації Києва у фондах бібліотеки

У фондах нашої бібліотеки зберігаються унікальні експонати часів німецької окупації Києва - окупаційні гроші, які випускалися у Рівному (друкувалися у Берліні), тодішній столиці Райхскомісаріату Україна - 1 та 20 карбованців. На всіх дата 1942 рік.

Гроші первісно зберігалися у фондах Музею історії Залізничного району, а коли той на початку 1990-х було ліквідовано, чимало фотографій та документів було передано у фонди нашої бібліотеки.

Були номінали від 1 до 500 карбованців. Представлено купюри номіналом 1 та 20 карбованців, їх навмисне розміщено поряд для порівняння розмірів.

Вулиця Володимира Брожка

Із циклу "Прочитання вулиць"

Вулиця Володимира Брожка. Фото О.Михайлика

Сучасна назва (з 2018): вулиця Володимира Брожка

Підстава для перейменування: назва на честь солдата Збройних сил України, учасника російсько-української війни Володимира Брожка

Рішення Київської міської ради: від 22 лютого 2018 року №323/4387 «Про перейменування вулиці у місті Києві»

Місцевість: Забайків’я, Совки

Розташування: пролягає від вулиці Миколи Грінченка до Крутогірної вулиці

Попередні назви (1955-2018): Кіровоградська

Первинна назва (початок XX ст.-1955)*: Лугова

* у 1958 році до вулиці було приєднано частину Ямпільської вулиці (від вулиці Монтажників до проспекту Валерія Лобановського), що в свій час мала назву Шевченка та Степова (до 1944 року — 229-та Нова). У 1962 році було приєднано Степову вулицю.

Володимир Сергійович Брожко (3 лютого 1989, Київ - 7 липня 2015, с. Лопаскине, Луганська область) — солдат Збройних сил України.

Життєпис

Народився у Києві. Понад 8 років займався футболом у київській дитячо-юнацькій спортивній школі.

Розвідник, 8-й окремий полк спеціального призначення. Навіть під час ротацій приходив в київську спортивну школу пограти футбол.

7 липня 2015-го військовики контролювали ділянку вздовж річки Сіверський Донець з метою недопущення спроб незаконного переправлення вантажів. Близько полудня поблизу села Лопаскине Новоайдарського району — неподалік міста Щастя, військовий «КамАЗ» був обстріляний терористами із автоматів та гранатометів. Під час перестрілки Володимир загинув, троє військовиків зазнали поранень.

10 липня 2015-го похований в місті Київ, на Совському кладовищі.

23 вересня 2015 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом За мужність III ступеня (посмертно).

У жовтні 2016-го в Голосієвому відкрито меморіальну дошку Володимиру Брожку.

22 лютого 2018 року вулицю Кіровоградську в Солом’янському та Голосіївському районах Києва перейменовано на честь Володимира Брожка.

Площа Північноатлантичного альянсу

Із циклу "Прочитання вулиць"

Нещодавно у нашому районі з'явилася нова площа.

Фото О. Михайлика

Сучасна назва (з 2024): площа Північноатлантичного альянсу

Підстава для перейменування: назва на Площа носить назву на честь військово-політичного союзу НАТО

Рішення Київської міської ради: від 19 вересня 2024 року №19/9827 «Про присвоєння назви площі у Солом’янському районі міста Києва»

Місцевість: Залізнична колонія

Розташування: пролягає між вулицями Георгія Кірпи та Січеславською

Попередні назви: не було, існувала як безіменна площа

Організація Північноатлантичного договору, також Північноатланти́чний альянс або НАТО (англ. North Atlantic Treaty Organization — NATO) — міжнародна міжурядова організація, військово-політичний союз 32 держав Північної Америки і Європи, які прагнуть досягти мети Північноатлантичного договору, підписаного у Вашингтоні 4 квітня 1949 року.

Лекція "Олександрівська слобідка"

Історичні екскурси в минуле нашого району тривають! Наш колега, провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи, краєзнавець Олександр Михайлик, вже готує для вас цікаву розповідь - про місцевість Олександрівська слобідка.

Тож ми здійснимо неймовірну віртуальну подорож у минуле - дізнаємося версії походження назви і які назви ще вона мала (і під якою її іноді згадують старожили), зазирнемо у історію місцевості.

Дізнаємося, які назви вулиць не змінювалися за всю історію існування місцини, а також - як виглядала місцина понад 100 років тому. Поговоримо про місцевість з часу включення (1923 рік) до меж міста донині.

Якщо хочете дізнатися більше про історію Олександрівської слобідки, де жили такі видатні постаті, як Василь Липківський, Іван Світличний, Дмитро Яблонський - вам до нас!

Чекаємо на вас у нашій бібліотеці вже в суботу 19 жовтня о 15:00. До зустрічі!

Видатні імена Солом'янського району. Василь Шевчук

Ми нещодавно започаткували нову краєзнавчу рубрику. У ній будемо розповідати про видатних особистостей, життя і діяльність яких пов'язана із нашим районом.

Сьогоднішній наш допис буде присвячено письменнику Василю Шевчуку, який протягом 1970-1999 років мешкав на Солом'янці, у письменницькому будинку на вулиці Кавказькій, 11. Одним із найбільш знакових творів є роман "Предтеча" про Григорія Сковороду (перше видання 1969 року мало назву "Григорій Сковорода", друге - 1972 та третє - 1982 років - "Предтеча").

Народився Василь Шевчук 30 квітня 1932 року в селі Бараші Ємільчинського району Житомирської області в сім'ї селянина.

Закінчивши середню школу, 1950 року вступає на відділення української мови й літератури філологічного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

З 1955 року працював у редакції журналу «Піонерія», на кіностудії ім. О. П. Довженка, в редакціях газети «Літературна Україна» та «Романів і повістей» видавництва «Дніпро».

У 1951 році в «Альманасі молодих» надрукував перші ліричні поезії. Тоді ж у журналі «Барвінок» — кілька дитячих віршів, що започаткували збірку «У труді зростаємо», яка вийшла 1953 року. Згодом з'явились друком поетичні книжки для дітей. У 1960-х видано три повісті: «Зелений шум» (1963), «Вітрила» (1964), «Трублять лебеді над Славутичем» (1967).

Усі твори, починаючи з 1970 року, написані ним у затишній квартирі на Солом'янці, на вулиці Кавказькій, 11. Тут він готує друге і третє видання роману "Григорій Сковорода" під назвою "Предтеча", пише роман «Побратими, або Пригоди двох запорожців на суходолі, в морі та під водою» (1972).

1980 року видає роман-дослідження В. Шевчука «Велесич», у якому подано нову концепцію прочитання «Слова о полку Ігоревім», трилогію «Під вічним небом» (1985), до якої входять психологічні і водночас документально вивірені твори про Сократа, молодого Григорія Сковороду та Ганді. 1982 року В. Шевчук опублікував у журналі «Дніпро» драматичну поему «У затінку біля Хрещатика», а також уривок із драматичної поеми «Князь Кий». Ці та інші поетичні драми вийшли окремою книжкою «Русь первоцвітна».

Після сучасного роману «Злам» (1982) В. Шевчук повертається до історичної теми і пише та видає дилогію про Тараса Шевченка «Син волі» (1984) й «Терновий світ» (1986). Власне, вона була почата ще двадцять років до того повістю про дитинство Кобзаря «Вітрила» й продовжена у певній мірі романом «Фенікс» (1988). У цих творах розповідається про весь життєвий шлях Тараса Шевченка. На Солом'янці написано і роман «Страсті за Миколаєм», присвячений композитору Миколі Лисенку. Його видано вже по смерті письменника, 2007 року. А ще він залишив по собі майже 500 пісень, які він же й озвучив своїми мелодіями.

Помер письменник 13 травня 1999 року в Ясногородці Київської області.

Театральна історія Солом'янського району. Фото акторів Другого Залізничного театру у фондах бібліотеки

У одному із дописів, присвячених театральній історії району, ми згадували, що у січні 1918 року був створений Другий Залізничний театр (інші назви - "Конюшня" та "Театр під мостом"). Спершу він працював на Хрещатику, 7 (у Клубі службовців Управління Південно-Західної залізниці). А згодом перемістився на Залізничну колонію, у будівлю 14-ї дільниці служби залізниці.

У фондах бібліотеки зберігаються унікальні фото діячів цього театру. Вони первісно зберігалися у фондах Музею історії Залізничного району, а коли той на початку 1990-х було ліквідовано, чимало фотографій було передано у фонди нашої бібліотеки.

Усі фото публікуються вперше. Ці фото - унікальні документи досі маловідомої сторінки театральної історії Солом'янського району.

Р. Пушечніков, перший режисер театру

Микола Братерський (Станкевич), актор, у 1924-1956 - актор театру ім. Франка

Ганна Прядченко, робітниця залізничних майстерень, акторка. Фото 1919 року

Микола Гурський, актор театру в 1919-1925 роках

Володимир Смірнов, актор, режисер

Історія Солом'янського району на сторінках газет - від 1890-х років до нашого часу. Освячення церкви на Солом'янці, 1897 рік

Наша наступна публікація у постійній рубриці, присвяченій історії району на сторінках газет - замітка у газеті "Киевлянин" №311 від 10 листопада 1897 року "Урочисте освячення нового храму на Верхній Солом'янці".

Оригінал зберігається у газетному фонді Національної бібліотеки України ім. Вернадського.

Історія Солом'янського району в фотографіях. Залізничні майстерні, 1924 рік

На рідкісній фотографії, зробленій 1924 року - Київські головні залізничні майстерні, нині Київський електровагоноремонтний завод.

Сучасний Київський електровагоноремонтний завод було засновано 1868 року як залізничні майстерні, хоча на той момент залізницю ще будували. Після відкриття пасажирського руху залізницею Київ — Балта 1870 року майстерні було перетворено на Київські головні залізничні майстерні Південно-Західної залізниці.

Фото, яке публікуємо - з фондів ЦДККФА України імені Пшеничного.

Подкаст циклу "Солом'янка. Історія твого району". Випуск 2. Шулявка

Наша бібліотека нещодавно започаткувала ще один дуже цікавий краєзнавчий проєкт - цикл подкастів "Солом'янка. Історія твого району"!

Кожен подкаст відкриє для вас цікаві сторінки історії усіх місцевостей нашого району!

Тож слухайте наш другий випуск, присвячений місцевості Шулявка.

Подкасти ведуть наші колеги, головний бібліотекар по організації масових заходів, поетеса Тетяна Яровицина та провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи, письменник-краєзнавець Олександр Михайлик.

Наступна наша лекція буде присвячена місцевості Олександрівська слобідка! Тож слухайте нас та відкривайте для себе цікаве про Солом'янський район!

https://youtu.be/nXrGXwiJVAc?si=bXXuyLh_ip0tqAV9

Експонат краєзнавчий. Діорама "Перший київський залізничний вокзал"

Ви бачите діораму «Перший Київський вокзал». Виконав діораму письменник, пошуковець Ігор Мегедь восени 2024 року. І передав діораму у дар бібліотеці. Щиро дякуємо за цю роботу і цей дар!

Діорама вокзалу зроблена за небагатьма фотографіями, які збереглися. Вона не претендує на 100% ідентичність, але загалом дає уяву про споруду та інфраструктуру Київського залізничного вузла.

Як можна побачити, сама споруда вокзалу складається з центральної будівлі, в якій розташовувався парадний вхід і де були адміністративні кімнати та приміщення.

По боках симетричні будівлі залу очікування. А по боках будівлю завершували, ймовірно, будівлі з апартаментами для привілейованих осіб.

На жаль фотографій внутрішнього стану вокзалу не збереглося.

На діорамі автор розвернув фасадну частину для показу загального вигляду, але звісно, фасадна сторона була розвернута на 180 градусів.

Привокзальна територія слугувала для забезпечення направлення руху паротягів та обслуговування пасажирів потягів – як тих, що прибували, так і тих, що вирушали. Київським залізничним вузлом курсували як пасажирські так і вантажні потяги.

Автор представив на діорамі будівлі інфраструктури залізничного вузла:

• Диспетчерська вежа. Вони зазвичай використовуються для спостереження та регулювання напрямків руху.
• Будиночок стрілочника. В якому розміщався працівник-залізничник, що слідкував та корегував перемиканням шляхової стрілки, направляючи состави в потрібному напрямку.
• Пасажирський перон. На якому розміщувалися пасажири.
• Будівля складських приміщень. Де можна було розміщати різноманітне обладнання для обслуговування вузла.
• Декілька будиночків в стилі тогочасних приватних споруд київських мешканців. Можливо, робітників станції.

Лекція "Церква Покрови Пресвятої Богородиці"

А ми починаємо ще один новий цикл лекцій. Започаткувавши цикл "Видатні імена Солом'янки", наш колега, провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи, краєзнавець Олександр Михайлик на прохання наших читачів розпочинає також цикл "Храми Солом'янського району". Тож він вже готує першу розповідь.

Присвячено першу лекцію буде церкві Покрови Пресвятої Богородиці на Солом'янці. Ми дізнаємося передісторію храму. А також про його будівництво, про архітектора Іполита Ніколаєва. Зачитаємо унікальне джерело - статтю із газети за листопад 1897 року, присвячену освяченню храму!

Поговоримо про 14-річне (1905-1919) настоятельство в храмі Василя Липківського, за якого храм було розширено вдвічі і набув сучасного вигляду. Згадаємо і про художників, що розписували храм та особливості розписів. На фасаді храму йому встановлено меморіальну дошку.

Про долю храму у радянський час - закриття, потім відновлення діяльності у 1941 році і подальшу історію, коли храм більше не закривався.

Про постать настоятеля Димитрія Садов'яка, настоятеля вже новітньої історії, який також вшанований меморіальною дошкою на фасаді храму.

Чекаємо на вас у нашій бібліотеці в середу 16 жовтня о 17:30.

До зустрічі!

Вулиця Професора Павловського

Із циклу “Прочитання вулиць”

Вулиця Професора Павловського. Джерело: google.com

Сучасна назва (з 2024): вулиця Професора Павловського

Підстава для перейменування: назва на честь науковця, економіста, професора Михайла Павловського

Рішення Київської міської ради: від 19 вересня 2024 року № 12/9820 «Про перейменування вулиці Боткіна у Солом’янському районі міста Києва »

Місцевість: Шулявка

Розташування: пролягає Борщагівської вулиці до Політехнічної вулиці

Попередні назви (1949-1952): Польовий провулок, (1952-2024): Боткіна

Первинна назва (початок XX ст.-1949): Бондаренківський провулок

Михайло Антонович Павловський (13 березня 1942, село Ружична, Хмельницький район, (нині частина міста Хмельницький) Хмельницька область — 26 лютого 2004, місто Київ) — український державний діяч, науковець-механік, економіст. Професор, доктор технічних (1977 рік) та економічних наук (1997 рік). Заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії технологічних наук України, академік ряду міжнародних академій.

Життєпис

Народився у 1942 році в незаможній родині селян на Хмельниччині.

Один з ініціаторів створення і перший декан факультету авіаційних та космічних систем в Національному технічному університеті України «КПІ». Засновник і перший директор Міжгалузевого НДІ проблем механіки «Ритм».

Понад 25 років — завідувач кафедри теоретичної механіки в НТУУ КПІ. Творець власної наукової школи з гіроскопів, навігаційних приладів і комплексів. Став першим доктором наук в Україні у галузі гіроскопів і навігаційних комплексів. Його підручник з теорії гіроскопів був першим галузевим підручником у світі. Під керівництвом Павловського розроблено унікальне обладнання для наземних випробувань ракетно-космічного комплексу «Енергія-Буран», а після Чорнобильської аварії — дистанційно керовані роботизовані комплекси для проведення робіт з радіоактивними матеріалами.

Розробник економічної теорії перехідного періоду та її українського контексту. Докторська дисертація Михайла Павловського з економічної теорії стала першою на пострадянському просторі, яка була присвячена стратегії економіки перехідного періоду. Ввів поняття стійкості економічної системи, що дозволяє дослідити механізми розвитку міжнародних фінансових криз.

Автор понад 450 друкованих праць, серед яких 24 книжки (монографії, підручники, навчальні посібники). Підготував 12 докторів наук і 50 кандидатів наук. Автор 80 винаходів.

У 1992 році був Міністром промисловості України.

Народний депутат України ІІ, ІІІ та IV скликань Верховної Ради України. Був Головою комітету з ядерної політики та безпеки.

Помер після важкої хвороби на 62-му році життя 26 лютого 2004 року. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі

19 вересня 2024 року вулицю Боткіна в Солом'янському районі перейменовано на вулицю Професора Павловського.

Пішохідна екскурсія "Совки"

У суботу, 5 жовтня, відбулася пішохідна бібліо-екскурсія Совками від нашого колеги, провідного бібліотекаря нашої бібліотеки, києвознавця Олександра Михайлика. Цього дня на вуличках Совок було велелюдно, адже на екскурсію завітало 60 екскурсантів різного віку - від школярів до пенсіонерів. Було й чимало жителів Совок, які прийшли дізнатися більше про свою рідну місцевість, серед них - і школярі, серед них - учні ліцею №144 ім. Г. Ващенка - учасники польсько-українського проєкту «Folk HOME. Dance. Life and Soul. PL+UA».

Учні ліцею №144 ім. Г. Ващенка - учасники польсько-українського проєкту «Folk HOME. Dance. Life and Soul. PL+UA».

Ми побачили місце, де колись стояв Совський водяний млин - нині це перетин проспекту Лобановського та вулиці Холодноярської, а екскурсанти дізналися, що назва поселення походить від назви річки, а її назва - від великої кількості сов, що їх було чимало в цих місцях у давнину.

Поговорили про історію села у 17-19 століттях, дізналися, як у 1854 році описував поселення Домінік де ля Фліз. Присутні побачили і фотокопію малюнку - фактично, першого зображення Совок.

Біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці ми згадали історію храму з перших вуст - до нас вийшов настоятель церкви о. Валерій Копійка і розповів, що перший храм на цьому місці існував ще з 1912 року як каплиця, був розбудований і освячний як церква у 1920-х роках. На жаль, ту церкву було спалено 1966 року... Сучасний храм стоїть на тому ж місці, йо

го освячено 2014 року. Парафіянами були видатні постаті - зокрема, дисиденти Євген Сверстюк та Василь Овсієнко. Екскурсанти мали нагоду відвідати церкву, почути розповіді о. Валерія про храмові ікони.

Дізналися, де у 2-й половині 14 століття, ймовірно, була Володимерка - заміський двір князя Володимира Ольгердовича та його сина Олелька Володимировича. Нині у тій частині Совок існує провулок Князя Володимира Ольгердовича.

Зустріч із учнями ліцею №144 - учасниками учасниками польсько-українського проєкту «Folk HOME. Dance. Life and Soul. PL+UA».

На екскурсії відбулася зустріч із учнями ліцею №144 ім. Г. Ващенка - учасниками польсько-українського проєкту «Folk HOME. Dance. Life and Soul. PL+UA» під керівництвом вчителя вищої категорії, вчителя-методиста ліцію №144 Оксани Данилової. Після екскурсії учні підбили підсумки проєкту, а також обговорили відвідану екскурсію.

Ретровиставка "Київ на календариках 1970-1980-х"

У нашій бібліотеці триває нова ретровиставка - "Київ на календариках 1970-1980-х".

Окрім листівок, ще одним популярним видом відтворення визначних місць Києва були календарики. Вони видавалися величезними накладами - часом понад 2 мільйони, а окремі - навіть 3 мільйони. І коштували здебільшого лише 2-3 копійки, тож були доступним і поширеним видом колекціонування. До того ж, несли практичну функцію - були власне календарями (на звороті).

Пропонуємо переглянути колекцію календариків із фондів Центральної бібліотеки Солом'янки імені Григорія Сковороди, які передали бібліотеці наші колеги Олександр Михайлик та Сергій Ткаченко.

На календариках, що їх представлено на виставці - визначні місця Києва, його основні пам’ятки та вулиці.

Запрошуємо відвідати виставку у нашій бібліотеці! Вона триває з 1 по 16 жовтня.

Видатні імена Солом'янського району. Аттила Могильний

Ми нещодавно започаткували нову краєзнавчу рубрику. У ній будемо розповідати про видатних особистостей, життя і діяльність яких пов'язана із нашим районом.

Сьогоднішній наш допис буде присвячено знаковому поету-вісімдесятнику, дитячому письменнику, перекладачу Аттилі Могильному, який все своє життя мешкав на житловому масиві Відрадний.

Пам'ять про письменника вшанована - на Відрадному, поряд із будинком на вулиці Миколи Василенка, де він мешкав, з 19 квітня 2018 року існує вулиця Аттили Могильного.

Народився Аттила Могильний 16 вересня 1963 року в Києві. Його батько – поет Віктор Могильний, відомий під творчим псевдонімом Віть Вітько, мешкав на Чоколівці, в будинку на вулиці Академіка Возіанова, 10 (знесено на початку 1960-х). Матір - Аврелія Могильна, українська угорка з Ужгорода. Своє ім’я Аттила отримав саме завдяки угорському корінню. Аттила закінчив філологічний факультет Київського університету. Згодом там же і викладав, пізніше викладав на україністиці у Варшавському університеті. Укладач неформального часопису «Абаба-галамага» (1991).

Раптово помер у віці 44 років, 3 вересня 2008 року, уві сні.

За життя Могильного вийшло всього дві збірки його поезій: "Турмани над дахами" 1987 року та "Обриси міста" 1991. Збірка "Київські контури" вийшла в 2013, видана Іваном Малковичем. Також 2013 видано книгу "Нічні мелодії".

Аттила Могильний відомий як дитячий письменник. Він написав книги: "Мавка і Мурашиний князь" (1990; перевидано Іваном Малковичем 2006); "Мавка з кришталевого палацу" (1990); "Замок Річарда Левине Серце" (1991).

Історія Солом'янського району на сторінках газет - від 1890-х років до нашого часу. До пожежі на Нижній Солом'янці, 1897 рік

Наша наступна публікація у новій рубриці, присвяченій історії району на сторінках газет - замітка у газеті "Киевлянин" №166 від 18 червня 1897 року "До пожежі на Нижній Солом'янці".

Оригінал зберігається у газетному фонді Національної бібліотеки України ім. Вернадського.

 

Ювілейна монета "Василь Липківський"

27 листопада 2014 року введено в обіг ювілейну монету "Василь Липківський", випущено до 150-річчя від дня народження Василя Липківського - видатного церковного діяча, першого Митрополита відродженої 1921 року Української Автокефальної Православної Церкви, життя якого тісно пов'язане із нашим районом.

Пам'ять про Василя Липківського у нашому районі вшанована - на фасаді церкви Покрови Пресвятої Богородиці йому встановлено меморіальну дошку. 26 квітня 2007 на його честь перейменовано вулицю поряд із храмом (рішення про перейменування опубліковане лише 18 січня 2012). На місці будинку, де Василь Липківський жив у 1934-1937 роках, встановлено пам'ятний знак.

Тираж монети - 20 000 одиниць, метал - нейзильбер (сплав міді з 5—35 % нікелю і 13—45 % цинку), що іноді називається "нове срібло" або "Нікелеве срібло".

На аверсі монети розміщено: угорі малий Державний Герб України та напис півколом «НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ»; у центрі композицію: в обрамленні тернового вінця, що символізує трагічну долю Василя Липківського, стилізоване зображення Євангелія на тлі Софійського собору в Києві, настоятелем якого був митрополит, логотип Монетного двору Національного банку України (праворуч), унизу — рік карбування монети «2014» та номінал — «ДВІ ГРИВНІ».

На реверсі монети розміщено: портрет Василя Липківського, з обох боків від якого зазначені роки його життя, — «1864» та «1937», угорі півколом — напис «МИТРОПОЛИТ ВАСИЛЬ ЛИПКІВСЬКИЙ».

Монета - з особистої колекції Олександра Михайлика, письменника-краєзнавця, провідного бібліотекаря з краєзнавчої роботи нашої бібліотеки. 

 

 

Історія Солом'янського району в фотографіях. Споруди трикотажної фабрики в місцевості Протасів яр, 1932

На рідкісній фотографії, опублікованій в не менш рідкісній книзі "Будова соціялістичного Києва" (1932) - корпус трикотажної фабрики у місцевості Протасів яр, споруджений у 1931-1932 роках. Корпус зберігся у перебудованому вигляді.

Репринетне видання книги - "Будова Києва. 1921-1932" є читальній залі нашої бібліотеки. Запрошуємо переглянути!

Вулиця Миколи Лукаша

Із циклу “Прочитання вулиць”

Джерело: google.com, 2015 рік

Сучасна назва (з 2016): вулиця Миколи Лукаша

Підстава для перейменування: назва на честь архітектора Олександра Кобелєва

Розпорядження Київської міської ради: від 20 грудня 2016 року № 704/1708 «Про уточнення назв, перейменування вулиць та провулків у місті Києві»

Місцевість: Олександрівська слобідка

Розташування: пролягає від початку забудови до Оборонного провулку

Попередні назви (1944-1964): Новонародна; (1964-2016): Миколи Скрипника

Первинна назва (межа 1930-х-1940-х-1944): 331-ша Нова

Микола Олексійович Лукаш (19 грудня 1919, Кролевець — 29 серпня 1988, Київ) — український перекладач, мовознавець і поліглот, за громадянською позицією — шістдесятник. Найвідоміші переклади: «Фауст» Гете, «Декамерон» Бокаччо, «Мадам Боварі» Флобера, «Дон Кіхот» Сервантеса, лірика Шиллера тощо.

Життєпис

Народився Микола Лукаш 19 грудня 1919 року в Кролевці Чернігівської губернії в сім'ї Олексія Яковича і Василини Іванівни Лукашів.

Свої лінгвістичні здібності виявляв змалку. 1937 року вступив на історичний факультет Київського університету. Через неподілене кохання до однокурсниці Олени Біличенко полишив навчання та пішов вчителювати в сільській школі на Київщині. За рік біль угамувався, і Микола Лукаш повернувся до університету. Жив на стипендію і невеликі заробітки.

В архіві стародавніх документів Микола Лукаш вишукував папери, дотичні до Коліївщини, переписував їх і перекладав з польської та латини українською мовою. Мало не задарма готував ці матеріали для Костя Гуслистого: той саме працював над книгою про Коліївщину. Зароблені кошти Лукаш витрачав на книжки. У 1930-ті роки букіністичні крамниці були заповнені «конфіскатом» засуджених письменників і науковців. Цінні видання збували за копійки. На відміну від Лукаша, продавці не дуже тямили в книжках. Перекладач знався на них чудово: зібрав усі 10 томів «Історії України-Русі» Михайла Грушевського, «Исторические монографии» Миколи Костомарова, «Описание старой Малороссии» Олександра Лазаревського, твори Михайла Максимовича.

З наступом німецьких військ, комуністи примусили Миколу рити окопи біля Києва. Університет вивезли до Харкова. Лукаш дістався туди, дорогою був поранений у ногу. З поверненням сталінських військ Миколу Лукаша мобілізували на службу на аеродром у Харкові, де він зазнав другого поранення.

Після війни викладав англійську та німецьку в Харківському педінституті іноземних мов і Сільськогосподарському інституті. За час перебування в Харкові Лукаш завершив свій видатний переклад «Фауста» Гете, опублікований 1955 року. У 1958 році Лукаш перебрався в столицю.

У 1973 році Лукаш одержав однокімнатну квартиру на вулиці Суворова. Усі меблі з «комуналки» лишив сусідці. Із собою взяв лише картотеку, письмовий стіл, кабінетний столик, книжки та друкарську машинку. З кухні зробив книгосховище. Попросив викинути газову плиту й засів за переклад «Дон Кіхота» Сервантеса.

Коли вийшов публіцистичний твір Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», за який 1973 року автора засудили до 5 років ув'язнення та 5 років заслання, Микола Лукаш, на той час уже знаний перекладач і літературознавець, публічно його підтримав. Він запропонував Президії Верховної Ради УРСР відбути йому, Лукашеві, термін ув'язнення замість Дзюби, бо той хворів на сухоти. За це Лукаша виключили зі Спілки письменників, заборонили друкуватися, чим позбавили засобів до існування.

Ситуація змінилася лише у 1979 році, коли новий редактор журналу «Вітчизна» Віталій Коротич запропонував Лукашеві перекласти кілька віршів з угорської.

Останні роки життя Микола Лукаш хворів на рак. Був поновлений у Спілці письменників України на хвилі перебудови у 1986 році, фактично напередодні смерті. Він так і не дочекався видання великого тому своїх перекладів — книжки під назвою «Від Бокаччо до Аполлінера», яка вийшла 1990 року і стала своєрідним пам'ятником Лукашеві.

Помер у серпні 1988 року, похований на Байковому кладовищі. Унікальна ж бібліотека перекладача (понад три тисячі книжок) потрапила до Музею літератури — туди її передала сестра Миколи Лукаша.

Загалом Микола Лукаш знав 22 мови, з 18 вільно перекладав.

20 грудня 2016 року вулицю Скрипника у Солом’янському районі перейменована на честь Миколи Лукаша.

Історія Солом'янського району на сторінках газет - від 1890-х років до нашого часу. Про будівництво церкви на Солом'янці, 1897 рік

Наша наступна публікація у новій рубриці, присвяченій історії району на сторінках газет - замітка у газеті "Киевлянин" №166 від 18 червня 1897 року "Роботи по будівництву церкви на Верхній Солом'янці...".

Оригінал зберігається у газетному фонді Національної бібліотеки України ім. Вернадського.