Історія Солом'янського району у фотографіях. Батиєва гора у фільмі "За двома зайцями"

Культовий фільм "За двома зайцями" (1961) фільмували переважно на Подолі, Гончарах-Кожум'яках та Андріївському узвозі. Адже саме там і відбувається дія п'єси "За двома зайцями", написаної 1883 року спільно Іваном Нечуєм-Левицьким та Михайлом Старицььким. В основі - п'єса Івана Нечуя-Левицького "На Кожум'яках" (1875).

Але початкові сцени, де Свирид Голохвастов та його друзі йдуть, співаючи пісню, знімали на Батиєвій горі, а саме на вулиці Локомотивній. Це район будинку №23. Тож на задньому тлі видно квартали вулиці Жилянської. Цей та наступні кадри знято саме на Батиєвій горі.

Тож попри місце дії на Подолі, є у фільмі і сцени, зняті в нашому районі, а саме на Батиєвій горі.

Стрекаловка

Із циклу "Історія твого району"

План садиби. З архіву В. Невзорова

Стрекаловкою називалася місцевість навколо Солом’янської церкви Покрови Пресвятої Богородиці. Садиба на вулиці Новостроєнській, 22 (згодом — вулиця Мстиславська, Островського, нині — Скрипника) наприкінці ХІХ ст. належала Олександру Пустинському. Проте за садибою й місцевістю загалом закріпилася назва Стрекаловка на честь зятя Пустинського, Михайла Стрекалова.

Михайло Стрекалов, Олександр Пустинський, Лідія Стрекалова (Пустинська). З архіву В. Невзорова

Фасад будинку. З архіву В. Невзорова

Головна будівля садиби, збудована 1894 року, знаходилася перед сучасним будинком № 5 на вулиці Стадіонній. Самої вулиці тоді ще не існувало. За садибою починався глибокий яр, що тягнувся від Залізничної колонії аж до теперішньої вулиці Дениса Монастирського. Садиба Стрекалових

була великою, навколо будинку розкинувся фруктовий сад, також було багато акацій, каштанів, а над самим яром росли дві величезні вікові липи. До входу вела алея, обсаджена трояндами. У будинку була багатюща бібліотека.

З 1910 року садибою володів зять Олександра Пустинського, Михайло Стрекалов, а з 1911 року - Лідія Олександрівна Стрекалова (у дівоцтві Стрекалова, донька першого власника).

Лідія Стрекалова-молодша. З архіву В. Невзорова

1910 року в садибі Стрекалових оселився видатний письменник Степан Васильченко, про що згадував у листі: «Я живу в кінці города, в гарному місці, в саду біля гаю недалеко від станції. Кімната простора. Адреса: Соломенка, Новая улица, дом № 22, усадьба Стрекалових. Коли б ви знали, як у мене тепер тут ловко. Будинок — вікнами в сад, а поза садом — яри та кручі. Вид на город — надзвичайний… Ходжу мало не щодня в Кадетський гай, гасаю босяком по саду…». Письменник мешкав тут до 1914 року, поки його не мобілізували до війська. Саме у Стрекаловці він написав низку творів: «На чужину», «Роман», «Циганка», «Дома», «Дощ», а також статті для газети «Рада», у якій Степан Васильченко працював журналістом.

Родина Стрекалових. В центрі (лежить в білому) Степан Васильченко. З архіву В. Невзорова

У радянський час половину будинку залишили за родиною Стрекалових, а в іншій половині, де була домашня книгозбірня, 1936 року відкрили районну бібліотеку. Її передала місту донька Михайла та Лідії Стрекалових Лідія (у шлюбі Грідіна). 1937 року бібліотеці їй надали ім’я льотчика Валерія Чкалова. Адреса бібліотеки наприкінці 1960-х відповідала й адресі будинку Стрекалових — вулиця Островського, 22. У 1970-х будинок знесли, як і всю стару забудову навколо. Яр засипали й подовжили вулицю Стадіонну, яка відтоді сполучила сучасну вулицю Липківського та проспект Повітряних Сил. Бібліотеку 1970 року перенесли в будинок на вулиці Кавказькій, 7. З 2023 року це бібліотека «Солом'янська». Назву «Стрекаловка» деякі старожили вживають і досі, а власницю, яка прожила без 2 місяців 100 років (померла 1983) місцеві мешканці називали Стрекалихою, хоч у шлюбі вона ще з 1920-х була Грідіна.

Вулиця Олега Афанаса

Із циклу "Прочитання вулиць"

Сучасна назва (з 2024): вулиця Олега Афанаса

Підстава для перейменування: на честь українського військовика, учасника російсько-української війни Олега Афанаса

Рішення Київської міської ради: від 18 січня 2024 року № 7600/7641 «Про перейменування вулиці Бакуніна у Солом'янському районі міста Києва»

Місцевість: Пост-Волинський

Розташування: пролягає від Новопольової вулиці до тупика.

Попередня назва (1957-2024): вулиця Бакуніна, на честь російського революційного діяча Михайла Бакуніна.

Первинна назва (1950-і-1957): Нова

Олег Андрійович Афанас (7 жовтня 1991 — 23 квітня 2016) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Життєпис

Народився 1991 року в місті Сороки (Молдова), згодом жив і зростав у рідному домі бабусі в селі Христич.

2002 року з мамою і братом переїхав жити у Київ (Солом'янський район), навчався в 12-й ЗОШ. 2009 року поступив до Європейського університету на факультет «Інформаційні системи та комп'ютерні технології»; станом на 2014 рік — студент магістратури.

Пішов добровольцем на фронт слідом за батьком Євгеном Богданом — бійцем «Легіону Свободи», який фронт полишив лише після важкого поранення. З 8 вересня 2014 року — у лавах батальйону УНСО, в складі 54 розвідувального батальйону, рішення з родиною не обговорював. За власні кошти придбав екіпірування, перш ніж стати добровольцем. Проходив перші 2 місяці тренувань та навчання на Новоград-Волинському полігоні. У жовтні 2014-го вступає до лав 81-ї окремої аеромобільної десантно-штурмової бригади, снайпер 1-го відділення 2-го взводу розвідувальної роти, старший солдат 90-го батальйону. Проходив активну підготовку, з 12 січня 2015 року брав безпосередню участь в обороні Донецького аеропорту. Співслужбовці оповідали, що доводилося тижнями сидіти в тилу ворога — про них навіть забували в штабі; знищували мінометні розрахунки ворога. Було ліквідовано велику кількість мінних та інженерних загороджень в ході обслідування лісових районів у «сірих зонах» на місцях виконання завдань. Завдяки його корегуванню артилерійські підрозділи ліквідували кілька ворожих опорних пунктів, завдавши непоправних втрат особовому складу противника. 2 атаки дозорних груп було відбито завдяки вдалим діям під командуванням Олега в районі Донецького аеропорту. Групою, якою він керував в тилу противника, було здобуто багато цінної інформації та проведено заходи щодо боротьби з ДРГ противника. Навесні 2016-го проходив навчання в школі снайперів на житомирському полігоні, отримав пропозицію залишитися інструктором; цього часу щовихідних бачився з родиною. 23 квітня 2016 року загинув вранці під час виконання бойового завдання по збору розвідданих в районі Малі Дачі (Авдіївка) — підрив на розтяжці.

Похований на Берковецькому кладовищі Києва.

18 січня 2024 року Київська міська рада вулицю Бакуніна перейменувала на вулицю Олега Афанаса.

Нагороди: указом Президента України № 258/2016 від 17 червня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)

Експонат краєзнавчий. Кухоль "Засновники Києва"

Експонат краєзнавчий

Сьогоднішній допис нашої нової рубрики, започаткованої 28 травня 2024 року, присвячено дуже цікавому керамічному кухлю, виготовленому на початку 1980-х років, до тодішнього відзначення 1500-річчя заснування Києва у 1982 році.

 

 

Кухоль керамічний, вкритий поливою. Він має напис по колу: "Засновники Києва Кий, Щек, Хорив та Либідь", на ньому зображено як легендарних засновників міста, так і стилізовані зображення Софії Київської, інших храмів та споруд Стародавнього Києва. До речі, більше про ті часи можна дізнатися з книги "Оповіді про Стародавній Київ" на фото.

Такі кухлі у 1980-х роках залюбки купували кияни. Адже виріб не лише міг використовуватися для пиття, а й бути прикрасою оселі. Тож з-поміж колекції предметів декоративно-вжиткового мистецтва 1960-х-1980-х років, що представлені у Центральній районній бібліотеці імені Григорія Сковороди, нещодавно з'явився і кухоль "Засновники Києва". 

Його передала київська родина Мегедь, вдома у якої багато десятиліть зберігався виріб.

Щира подяка за подарунок!

Історія Солом'янського району в архівних документах. План дачі хутора Пронівщина

Історія району в архівних документах

Пропонуємо ознайомитися зі справою "План дачі хутора "Пронівщина", розміщеного поблизу села Совки Київської губернії і повіту, володіння Києво-Софійцського митрополичого будинку". План виконано 1903 року.

Документ зберігається у фондах Центрального державного історичного архіву України (фонд 184 опис 1 справа 41).

Загальний вигляд плану

Далі розглянемо план у деталях

Заголовок

Експлікація плану

Умовні знаки

Деталь. Воскобілильня (свічний завод)

Деталь. Хутір Пронівщина

Протасів яр

Із циклу "Історія твого району"

Фрагмент плану Києва та околиць, 1850-і-1860-і роки

Назва Протасів яр, як вважається, походить від прізвища генерала Протасова, котрий свого часу володів цими землями. Яр мав вигляд глибокої й довгої улоговини, що тягнулася від Либеді, розділяючи Байкову та Батиєву гори. Дном протікав струмок. Уперше будиночки поселенців у яру було зафіксовано на плані міста та околиць 1850-х років. Одна з перших згадок у документах, де фігурує назва Протасів яр, належить до 1857–1858 років. Населення Протасового яру тоді становило 28 осіб. У 1860-х тут було виявлено пізньопалеолітичну стоянку віком близько 20 тис. років.

У 1870-х у яру знайшли поклади глини. Тут з’явилися цегельні Петра Дзигаловського (заснована 1880 року) та Батухіна. На місці однієї з них нині — житловий комплекс «Альпійське містечко»(вулиця Протасів Яр, 8), на місці іншої — початок вулиці Нововокзальної. Коли у 1868–1870 роках прокладали залізницю, в місці, де колії перетинали струмок Протасів яр і пролягала дорога з міста до хутора, побудували залізничний віадук (шляхопровід). У 1902–1907 роках, під час будівництва нової товарної станції, шляхопровід розширили під більшу кількість колій.

Паровий млин. Фото 1920 року

У середині 1880-х у Протасовому яру, а саме вздовж залізниці Київ — Курськ, на місці вирубаного Байкового гаю та колишнього хутора Байкова, побудували комплекс парового млин військового відомства. Комплекс складався із млина з димарем, пекарні, зерносховища та складів. Споруди були 2-3-поверховими. Підприємство проіснувало до 1920 року, доки його не спалили польські війська.

Трикотажна та швейна фабрики. Фото 1930-х років

У 1930–1932 роках частину спалених корпусів реконструювали під трикотажну та кравецьку фабрики. Неперебудованими після реконструкцій 1930–1950-х із комплексу колишнього млина залишалися дві старі двоповерхівки. На початку 2010-х одну з них знесли. Інша двоповерхівка, зведена у 1880-х, що існувала на початку вулиці Протасів Яр, знесена наприкінці 2020 року.

Будинок на вулиці Протасів Яр, 3 (знесено 2020). Фото О. Михайлика

У листопаді 1932 року до фабрик проклали трамвайну лінію вулицею Зарудного (тепер — Івана Федорова). 1941 року шляхопровід на залізниці було знищено, рух трамваїв припинився. По війні лінію не відновлювали. У 1952–1953 роках інститут «Київдіпротранс» розробив проект будівництва нового шляхопроводу над вулицею Федорова (автори — архітектор Г. Домашенко, інженер Нововарський). Спорудили його у 1954–1955 роках.

Вулиця Протасів Яр, 1980-і роки. Фото В. Галайби

У 1980–1990-х майже всю стару малоповерхову забудову Протасового яру знесли. Фрагменти старої забудови залишилися на вулицях Докучаєвській, Нововокзальній, Протасів Яр. 1998 року на схилах Протасового яру відкрили перший і єдиний у Києві гірськолижний комплекс. Нині тут функціонують чотири траси різної складності. Також це — база олімпійської підготовки збірних України з гірськолижного спорту та сноубордингу.

Вулиця Протасів Яр. Фото О. Михайлика

Упродовж 2002–2003 років вулицю Протасів Яр реконструювали. Замість вузького, звивистого шляху проклали швидкісну автомагістраль, при цьому в низці місць трасу спрямили. Вулицею пролягла нова тролейбусна лінія, яку урочисто відкрили 23 серпня 2003 року. Впродовж 2019-2020 років громада Протасового яру під проводом Романа Ратушного бореться проти забудовника, що мав намір забудувати схили яру.

Ландшафтний заказник місцевого значення «Протасів Яр» створено Рішенням Київради від 14.07.2022 р. 23 листопада 2023 року, рішенням Київської міської ради, ландшафтному заказнику місцевого значення «Протасів Яр» присвоєно ім`я українського громадського діяча, активіста, військовика-добровольця Романа Ратушного, що загинув у червня 2022 року на Харківщині, боронячи Україну від російських загарбників.

Провулок Мар'яна Гаденка

Із циклу "Прочитання вулиць"

Фото О. Михайлика

Сучасна назва (з 2024): провулок Мар’яна Гаденка

Підстава для перейменування: на честь українського композитора, поета-пісняра, телеведучого, Народного артиста України Мар’яна Гаденка

Рішення Київської міської ради: від 18 січня 2024 року № 7606/7647 «Про перейменування провулку Федосєєва у Солом'янському районі міста Києва»

Місцевість: Батиєва гора

Розташування: пролягає від вулиці Архітектора Вишневського до Локомотивної вулиці.

Попередня назва (кінець 1950-х-початок 1960-х-2024): провулок Федосєєва, на честь російського революціонера-марксиста Миколи Федосєєва.

Первинна назва: не було, доти безіменний проїзд, що сполучав сусідні вулиці

Мар'ян Ілліч Гаденко (15 вересня 1955, Сторожинець, Чернівецька область — 3 грудня 2021) — український композитор, поет-пісняр, народний артист України, телеведучий на загальнонаціональному телеканалі «Перший», виконавець власних пісень, засновник та організатор міжнародних і національних музичних фестивалів та конкурсів «Доля», «Прем'єра пісні», «Соловейко України», «Осіннє рандеву», «Рідна мати моя» та інших.

Життєпис

Народився 15 вересня 1955 року в місті Сторожинець неподалік Чернівців. Дитинство і молодість пройшли у Сторожинці, де навчався в музичній школі, та Чернівцях (куди переїхав зі Сторожинця після закінчення 8 класів середньої школи №1).

Після завершення строкової військової служби в Балтійському флоті Військово-морського флоту СРСР з 1977 року розпочалася його служба в правоохоронних органах Чернівців. На цю посаду його було призначено завдяки рекомендації дружини Ольги, коли спочатку їй (молодому, талановитому викладачу історії) запропонували працювати в міліції. Через декілька років у свої двадцять п'ять Мар'ян Гаденко вже став наймолодшим в історії України начальником відділу боротьби з розкрадання соціалістичної власності міста Чернівці.

Під час служби в органах внутрішніх справ він закінчив у 1982 році Чернівецький державний університет, здобувши фах економіста. Протягом десяти років (1988–1998) служив у Львові на посаді начальника відділу боротьби з організованою злочинністю на Львівській залізниці. Усього прослужив в органах внутрішніх справ 27 років. На пенсію пішов з посади заступника командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

Після смерті телеведучої Тамари Володимирівни Щербатюк, яка була авторкою та ведучою програми «Надвечір'я» — почала виходити в ефір програма «Надвечір'я. Долі», автором та ведучим якої став Мар'ян Гаденко. В рамках телепрограми створив цикл програм про українців в Європі, відвідавши Румунію, Литву, Францію, Німеччину, Австрію та ін. З 1998 працював, творив та мешкав у Києві.

У своєму доробку має понад десяти аудіоальбомів і компакт-дисків: «Зорепад», «Зорепад-1», «Зорепад — 2», «Зорепад −3», «Пісенне джерело», «Доля», «Моя пісня — моя доля», «Живу - люблю», «Все минуло...», «Пісенна іскра любові», «З отчої криниці» (присвячений пам'яті сина Володимира, який трагічно загинув 13 травня 2007 року.

Помер вранці 3 грудня 2021 від серцевого нападу. Похований 5 грудня 2021 року в місті Сторожинець поруч з могилою сина Володимира.

18 січня 2024 року Київська міська рада перейменувала провулок Федосєєва на провулок Мар’яна Гаденка.

Нагороди та звання:

• 1997 — почесне звання «Заслужений артист України»
• 1999 — почесне звання «Народний артист України»
• 2006 — орден «За заслуги» III ступеня
• 2015 — орден «За заслуги» II ступеня

Лауреат та дипломант ряду фестивалів, мав відзнаки МВС та Української Секції Міжнародної Поліцейської Академії.

Експонат краєзнавчий. Предмет побуту, який став символом

Започатковуємо нову рубрику - експонат краєзнавчий. Перший допис буде присвячено предмету побуту, який став символом незламності - Бородянському півнику.

Одним із символів незламності України став Бородянський півник - керамічний куманець, що вцілів на шафці попри те, що більша частина багатоповерхівки, де він був, була зруйнована. Його було виявлено після деокупації Бородянки у квітні 2022 року, а саме фото шафки і півника облетіло весь світ. Сам предмет декоративно-ужиткового мистецтва разом із шафкою його власниця Надія Сватко передала до Національного музею Революції Гідності. Таких півників почали дарувати поважним гостям, зокрема Борісу Джонсону.

Інтерес до півника спонукав дослідити історію виробу. Цей глечик виготовляли на Васильківському майоліковому заводі (м. Васильків Київської області; засновано 1928 року). Майоліка - розписна кераміка, вкрита поливою. Загалом завод виробляв бл. 60 зразків керамічних виробів). Куманці у вигляді півника виготовляли від початку 1960-х до 1980-х років. Авторами виробу є скульптори Валерій та Надія Протор'єви. До речі, більше про кераміку можете дізнатися з книги "Розповіді про кераміку" на фото, зі сторінок якої півник ніби зійшов.

Завод-виробник збанкрутував 2002, 2005-го на його базі створили приватне підприємство, що припинило діяти 2019-го. Ну а 2022 року інтерес до півника, та й взагалі до виробів Васильківського майолікового заводу, неабияк зріс. Цікаво, що 2022 року скульптуру велетенського півника - її збільшену копію - створив харківський скульптор Олександр Сердюк у місті Березне на Рівненщині.

Півниками охоче прикрашали свої оселі люди по всій Україні, не винятком були й кияни. Тож з-поміж колекції предметів декоративно-вжиткового мистецтва 1960-х-1980-х років, що представлені у Центральній районній бібліотеці імені Григорія Сковороди, нещодавно з'явився і півник. Його передала київська родина Мегедь, вдома у якої багато десятиліть зберігався виріб. Щира подяка за подарунок!

Краєзнавча лекція №11 "Протасів яр і Байкова гора"

29 травня у Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбудеться 11-та краєзнавча лекція з циклу «Солом’янка. Історія твого району» від києвознавця Олександра Михайлика. Лекцію буде присвячено місцевостям Протасів яр і Байкова гора.

Заселення Протасового яру розпочалося у середині 19 століття. Але у давнину, 20 тисяч років тому, тут була одна із двох відомих на території Києва стоянок давніх мисливців на мамонтів. Її було відкрито при будівництві та подальшій розбудові залізниці.

Наприкінці 19 ст. на місці колишнього хутора Байкова (про його історію також йтиметься) було споруджено військовий млин. Спалений у 1920 році, він за десятиліття, у 1930, став основою для споруд швейної та ткацьких фабрик.

На частині Байкової гори, до північного схилу якої і прилягає Протасів яр, наприкінці 19 століття засновано Бактеріологічний інститут, а вже напередодні Першої світової війни постало Клінічне містечко. Згодом тут виник і всесвітньовідомий кардіологічний інститут, що носить ім'я свого засновника, Миколи Амосова.

2003 року вулицю Протасів яр розширено, замість малопроїзної вулички прокладено широку автомагістраль. Тож йтиметься і про історію місцини вже у наш час.

Заходи Бібліотек Солом’янки до Дня Києва

• 22-30 травня Виставка дитячих малюнків «Мій Київ» - Бібліотека №15
• 23 травня презентація відеоролика «Зелені легені Києва» - Бібліотека імені Михайла Слабошпицького
• 23 травня Літературно-пізнавальна година «Київські легенди» - Бібліотека №15
• 23 травня Краєзнавчо-історична подорож «Місто, що виринуло з історії» - Бібліотека імені О.Донченка
• 24 травня Книжково-ілюстративна виставка «Столиця рідної держави» - Бібліотека №13
• 24 травня Музична година «Києве мій» - Бібліотека №13
• 25 травня Краєзнавча екскурсія «Олександрівська слобідка» з києвознавцем, дослідником Олександром Михайликом - ЦРБ імені Григорія Сковороди
• 25 травня Інтерактивна гра «Київські секрети» - Бібліотека імені І.Багряного
• 25 травня Гра-вікторина «А знаєш ти, що...» - Бібліотека імені В.Нестайка
• 26 травня Поетичні читання «Наш поетичний Київ» + тематичне спілкування українською - ЦРБ імені Григорія Сковороди
• 26 травня Акція «Закаштаньмося» - Бібліотека імені І.Світличного
• 26 травня Віртуальний естет-тур «Топ-5 незвичних музеїв Києва» - Бібліотека імені І.Світличного
• 26 травня Віртуальна подорож «Величний Київ» - Бібліотека імені М.Бажана
• 26 травня Презентація «Древній, освячений Київ» - Бібліотека імені М.Реріха
• 27 травня «Вулиці Києва» - пішохідна екскурсія-подорож з києвознавцем Сергієм Кардашем - БСЧ імені О.Гончара
• 28 травня Онлайн-знайомство «Відомий та загадковий Київ» - БСЧ імені Ігоря Шамо
• 28-30 травня Краєзнавча виставка «Обрії рідного міста» - БСЧ імені Ігоря Шамо
• 28-30 травня Вуличні активності «І як тебе не любити, Києве мій» - БСЧ імені Ігоря Шамо
• 29 травня Краєзнавча лекція києвознавця Олександра Михайлика «Протасів яр і Байкова гора» із циклу «Історія твого району» - ЦРБ імені Григорія Сковороди
• 30 травня Вікторина «Київ: історія вулиць» - БСЧ імені О.Гончара

Бібліотеки Солом'янки для бібліотек міста

 

Пішохідна бібліоекскурсія "Олександрівська слобідка"

Шановні мешканці та гості Солом'янського району! Ми запрошуємо вас на бібліо-екскурсію краєзнавця Олександра Михайлика «Олександрівська слобідка», яка відбудеться у суботу 25 травня.

Початок екскурсії о 11:00, ріг проспекту Повітряних Сил та вулиці Преображенської, навпроти заправки «КЛО». 

Тривалість становитиме орієнтовно 2-2,5 години.

Екскурсію буде присвячено Олександрівській слобідці, яка виникла у 1900-х роках як робітниче поселення. Чільне місце у екскурсії буде присвячене вулиці Преображенській – основній у місцевості. Тут частково є забудова 1930-х років, а також цікаві споруди 1950-х-1960-х. Побачимо найстаріше дерево місцини – Партизанський дуб віком 350 років. На прилеглій до Преображенської вулиці Олексіївській є два будинки, споруджені за експериментальними проєктами. На Олександрівській слобідці мешкали митрополит Василь Липківський, дисидент Іван Світличний, архітектор Дмитро Яблонський. Далі відвідаємо східну частину Олександрівської слобідки, яка зберегла одноповерхову забудову. Побачимо найстаріший будинок поселення – його ровесник, збудований ще 1905 року. Біля Інституту цукрових буряків мова буде йти про постать Григорія Гладинюка і невтілений проєкт притулку його імені. Та побачимо на завершення, як первісно виглядала місцина, де сьогодні існує Солом’янський ринок.

Мета нашої екскурсії - знайомлення мешканців району із історією Олександрівської слобідки, її архітектурною спадщиною, пам’ятками природи та визначними особистостями, що у ній жили

Приєднуйтесь до екскурсії і відкривайте разом із нами сторінки минулого району!

Вулиця Віталія Скакуна

Із циклу "Прочитання вулиць"

Сучасна назва (з 2022): вулиця Віталія Скакуна

Підстава для перейменування: на честь українського військовика, Героя України (посмертно) Віталія Скакуна

Рішення Київської міської ради: від 25 серпня 2022 року № 4983/5024 "Про перейменування вулиці Академіка Каблукова у Солом'янському районі міста Києва"

Місцевість: Відрадний

Розташування: пролягає від вулиці Академіка Шалімова до кінця забудови

Попередня назва (1957-2022): вулиця Каблукова, на честь російського вченого Івана Каблукова

Первинна назва (1950-і-1957): Нова

Віталій Володимирович Скакун (1996 - 2022) — український військовик, сапер інженерно-саперного відділення 137-го окремого батальйону морської піхоти. Герой України (2022, посмертно).

Життєпис

Народився 19 серпня 1996 року у місті Бережанах Тернопільської області. Закінчив Бережанську загальноосвітню школу № 3, Вище професійне училище № 20 міста Львова за професією «Електрогазозварник».

На службі мав позивний «Батон».

У ході російського вторгнення в Україну 2022 року сапер та матрос Віталій Скакун перебував у складі сил, які одними з перших давали відсіч ворогу на Кримському перешийку. Віталій був добровольцем, який здійснив мінування та підрив автомобільного мосту Генічеськ — Арабатська Стрілка. Загинув 24 лютого 2022 року під час вибуху. Завдяки героїчному вчинку Віталія було значно уповільнено просування танкової колони ворога, що дало змогу підрозділу передислокуватися та організувати оборону.

Відспіваний у церкві Пресвятої Трійці, похований на кладовищі в Бережанах. Отримав звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (26 лютого 2022 року, посмертно) — За визначну особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі (посмертно).

25 серпня 2022 року Київська міська рада перейменувала вулицю Академіка Каблукова на вулицю Віталія Скакуна.

Історія Солом'янського району в архівних документах. Щодо оренди хутора Совки

Започатковуємо нову рубрику блогу - "Історія району у архівних документах".

Пропонуємо ознайомитися зі справою "Про віддання в оренду хутора "Совки", що належить Києво-Софійському митрополичому будинку". Йдеться про місцевість Пронівщина, якою тривалий час і володіла церква (з 1848 по 1917 роки).

Документ зберігається у фондах Центрального державного історичного архіву України (фонд 127 опис 875 справа 1559).

Хутір Байкова

Із циклу "Історія твого району"

Хутір Байкова. Фрагмент плану Києва,1842 рік

Хутір Байкова - поселення, що існувало вздовж частини сучасної вулиці Миколи Грінченка, поблизу Байкового кладовища.

Сергій Байков

Хутір заснував генерал-майор Сергій Байков 1831 року в долині Либеді, біля підніжжя гори, яка також невдовзі отримала назву Байкова. Навколо було насаджено Байків гай. Мапа 1842 року зображує великий житловий будинок, а також три господарські будівлі ближче до яру, що починався від садиби. Поряд із будинком змальовано невеликий сад, а на північ, у бік Протасового яру — оранку.

Після смерті Сергія Байкова 19 червня 1848 року його землю передали Військово-інженерному відомству. Та хутір Байкова продовжував існувати. 1857 року, коли землі Петропавлівського сільського товариства, до яких, зокрема, належав і зазначений хутір, передали місту, тут мешкало чотири особи. Площа хутора становила 3,58 десятин.

Востаннє Байків хутір було позначено на плані Києва та його передмість 1879 року. 1885 року на місці хутора з’явилися цегляні споруди парового млина та хлібопекарні військового відомства.

Завдяки порівнянню історичних і сучасних планів удалося точно локалізувати місце розташування хутора. Нині тут — будинки за адресою: вулиця Миколи Грінченка, 4 (офісна будівля) та 6 (житлова будівля).

Історія Солом'янського району у фотографіях. Будівля Київського технологічного інституту харчової промисловості

Фото 1932 року. На фото - будівля Київського технологічного інституту харчової промисловості ім. Мікояна (у 1930-1933 - Київського інституту цукрової промисловості, у 1933-1935 - Київського хіміко-технологічного інституту харчової промисловості). Будівлю споруджено у 1930-1931 роках за проєктом інституту «Діпромісто». Будівля зруйнована восени 1943 року, її руїни у 1944 розібрано. На її місці у 1959-1963 роках збудовано головний корпус Київського інженерно-будівельного інституту (нині КНУБА).

Вулиця Володимира Качали

Із циклу "Прочитання вулиць"

Сучасна назва (з 2022): вулиця Володимира Качали

Підстава для перейменування: на честь українського громадського діяча, мецената, інженера Володимира Качали

Рішення Київської міської ради: від 8 грудня 2022 року № 5861/5902 «Про перейменування вулиці Качалова в Солом’янському та Святошинському районах міста Києва»

Місцевість: Відрадний

Розташування: пролягає від бульвару Вацлава Гавела до Відрадного проспекту

Попередня назва (1957-2022): вулиця Качалова, на честь російського актора Василя Качалова

Первинна назва (1950-і-1957): Нова

Володимир Качала (1842-1894), український інженер, громадський діяч, меценат. Тривалий час жив і працював у Києві, займався підприємництвом у цукробуряковій та інших галузях. Сприяв розвитку української культурної діяльності у місті.

Життєпис

Народився Володимир Стефанович Качала 17 грудня 1842 року на Галичині, в хаті свого діда, пароха села Озерна о. Миколи Стрільбицького. Батьки - Степан Качала й Анна Стрільбицька. Середню освіту отримав у гімназії в Тернополі, вищу — в Політехнічному інституті Відня. Здобув фах інженера-технолога.

У 1865 році, невдовзі після одержання диплома, переїхав до Санкт-Петербургу, а потім на українські терени Російської імперії, куди був запрошений для роботи на цукроварні Терещенків. Пізніше увійшов до керівного складу деяких інших цукрових заводів. Глибоко та всебічно вивчаючи свою справу, 1871 року Володимир Качала став одним із засновників Київського відділення Російського технічного товариства — авторитетного об'єднання професіоналів, яке спершу спеціалізувалося саме на цукробуряковій промисловості. Брав участь у міжнародних промислових виставках.

Мешкав у Києві з січня 1867 року, де 1887 року придбав на ім'я дружини Марії Михайлівни, племінниці київського голови Личкова Семена Никифоровича, садибу по вул. Володимирській (сучасний № 45). Упродовж 1891-1892 років на цій ділянці були зведені за проєктами та під керівництвом Олександра Хойнацького чільний прибутковий будинок і особняк у дворі. Невдовзі після забудови садиби Володимир Качала розмістив на її території першу в Києві невелику приватну електростанцію (не збереглася). В особняку містилися помешкання родини інженера Качали, його технічна контора та офіси Гребениківського й Рогізнянського цукрових заводів на Слобожанщині. В оформленні металевих огорож балконів обох споруд збереглися літери «МК» — ініціали дружини інженера Марії Качали, офіційної замовниці будинків. Нині в колишньому особняку на Володимирській, 45-а міститься Київський будинок вчених.

Володимир Качала як свідомий українець підтримував дружні зв'язки з провідними діячами української культури в Києві, зокрема з Олександром Кониським та Миколою Лисенком. Його племінник Омелян Киричинський згадував про нього: «Почував себе Українцем, жив в стислій приязні з Кониським і залюбки жертвував на українські справи чималі суми… Як Галичанин, він давав притулок приїжджим до Києва Галичанам і допомагав їм влаштовуватися».

Саме в готелі Качали у квітні-травні 1886 року зупинився Іван Франко, коли приїздив до Києва брати шлюб з киянкою Ольгою Хоружинською. Оскільки царська влада ставилася до політичної та громадської діяльності Франка вкрай неприязно, інженер Качала потрапив до списків «неблагонадійних»; це заважало йому оформити перехід з австрійського підданства до російського.

Ще одним проявом ділової активності Володимира Качали стало утримання закладу штучних мінеральних вод та готелю при ньому на схилі біля Олександрівського узвозу (нині Володимирський, приміщення не збереглися). Інженер орендував це підприємство у міста. Теплої пори року (з 1 травня по 15 серпня за старим стилем) тут діяла лікувальна зала для користування теплими й холодними штучними мінеральними водами, кумисом, кефіром, сироваткою й молоком. Тут-таки було влаштовано грязьові та мінеральні ванни, гідропатичний кабінет тощо. Медичною справою завідували долучені до цього фахівці, а Володимир Качала утримував при «мінеральних водах» лабораторію хімічного аналізу зі складом приладів та реактивів.

Завдяки сприянню Володимира Качали велика зала закладу штучних мінеральних вод поза лікувальним сезоном могла бути використана для творчої діяльності українців. У ній, зокрема, наприкінці 1880-х — на початку 1890-х років регулярно проводив репетиції та концерти український хор під орудою М. В. Лисенка. Племінниця композитора Валерія О'Коннор-Вілінська відзначала у спогадах: «На краю Царського саду, високо над Дніпром, стояла довга будівля з залою „Мінеральних вод“, так званою залою Качали. Там відбувалися проби Лисенкового хору. Хор Лисенка складався переважно зі студентів університету з примішкою семінаристів і панночок. Назбиралося їх до шестидесяти душ. Все те були щирі виконавці не з примусу, а з своєї волі, які бачили в тій праці національне діло і весело відбували його». Заняття хору проводилися щосуботи; з нагоди концертних виступів у залі споруджували естраду та ставили столи для вечері.

Помер Володимир Качала в Києві, незадовго до смерті зазнавши значних збитків через несприятливу кон'юнктуру на цукровому ринку. Похований на Байковому кладовищі (нова частина, 1-а дільниця); надгробок зберігся.

Джерело: Вікіпедія; карта Вікімедіа

Першотравневий масив

Із циклу "Історія твого району"

Першотравневий - житловий масив міста у Солом'янському районі, розміщений між Чоколівським бульваром, вулицею Уманською, проспектом Повітряних Сил, вулицями Генерала Воробйова та Єреванською. Другий за ліком масив району після Відрадного. 

Його почали споруджувати 1957 року. Масив отримав назву за селищем Першого Травня, розташованим поблизу. Авторами проєкту масиву були архітектори О. І. Заваров, С. Б. Шпільт, Л. Г. Стависька. План забудови, опублікований 1958 року, передбачав спорудження восьми житлових кварталів.

Після завершення першої черги забудови (1957–1959) на бульварі Леніна (тепер — Чоколівський) утворилася площа, яку 1962 року назвали площею Космонавтів. Будівництво масиву вимагало й нових транспортних маршрутів: 15 квітня 1960 року було відкрито нову тролейбусну лінію вулицями Авіації, Пітерською, Єреванською та Генерала Воробйова. Тролейбусні маршрути № 17 і 19 з’єднали масив із центральною частиною міста та Лук’янівкою.

Оздоба карнизів

Оздоба входів

Для Першотравневого масиву було розроблено декілька варіантів керамічного оздоблення вхідних груп та карнизів, що через боротьбу з надмірностями мали замінити ліпний декор. Це, зокрема, 9 типів карнизів, які вдалось ідентифікувати на будинках масиву, а також 6 типів вхідних груп, більшість з яких пізніше пофарбували, тому ідентифікувати їх значно важче.

Перша черга будівництва площею 33 га, обмежена Чоколівським бульваром, вулицями Міцкевича, Іскрівською та Єреванською, була забудована у 1957–1959 роках і складалася з трьох
кварталів — 1-го, 2-го й 4-го. Для планування першої черги масиву характерним є розподіл території на квартали невеликої площі з переважно периметральною забудовою й дитсадками у глибині кварталів. 1-й, 2-й і 4-й квартали забудували будинками розробленої в Київпроєкті серії 1-406 (архітектори Б. С. Левенберг, Р. Б. Книжник, В. М. Юровський), яку застосовували переважно в Києві. Одночасно з першими кварталами між Чоколівським бульваром і вулицею Івана Світличного 1958 року побудували чотириповерхову школу №149. Цікавою особливістю 2-го кварталу був відкритий басейн, розташований усередині кварталу між дитсадком і будинком на Уманській, 47. Басейн функціонував із кінця 1950-х до 1968 року. Опісля його замінили закритим басейном, який працював до початку 2000-х.

Відкритий басейн, 1960-і

Окрім житлової забудови, в кварталах зводили об’єкти культурно-побутового призначення. 1960 року на вулиці Міцкевича, 8, спорудили двоповерхову будівлю-вставку між житловими будинками. Тут розмістилися Першотравневий універмаг і гастроном. Це був один із перших універмагів, відкритих у Києві. 

Під час другого етапу забудови Першотравневого масиву було споруджено 3-й квартал, обмежений вулицями Іскрівською, Уманською, Єреванською та Козицького. Цей квартал, побудований у 1959–1960 роках, має 44 житлові будинки і є найбільшим на масиві. За своєю структурою 3-й квартал є значно ближчим до мікрорайонів: на відміну від попередніх кварталів, тут використано не периметральну, а змішану схему забудови — частину будинків досі орієнтовано вздовж лінії вулиць, а частину — перпендикулярно їй.

Кінотеатр "Супутник", 1960-і

Центром архітектурної композиції став кінотеатр «Супутник», побудований у перспективі алеї, утвореної будинками на вулиці Іскрівській. Двоповерхову будівлю кінотеатру спорудили 1961 року за типовим проєктом кінотеатру на 800 місць («Супутник» був розрахований на 760 місць). Назва кінотеатру пов’язана з характерною для тієї епохи модою на «космічні» найменування, що виникла після запуску першого штучного супутника та польоту в космос Юрія Гагаріна. Фасад споруди було прикрашено тематичною мозаїкою із зображенням кінокамери. Кінотеатр одразу став культурним осередком Першотравневого масиву. У 1990-х кінотеатр, як і більшість інших у місті, припинив діяльність. У 2000-х його повністю реконструювали. Кінотеатр відновив роботу 29 березня 2007 року як сучасний 6-зальний мультиплекс. Завдяки реконструкції він зберігає статус важливого осередку культури й дозвілля Першотравневого масиву і прилеглих місцевостей.

Початок забудови 2-ї черги масиву

Друга черга забудови масиву також передбачала будівництво чотирьох кварталів на захід від Чоколівського бульвару. Віссю західної частини масиву була вулиця Авіаконструктора Антонова,
що набувала вигляду бульвару. В планах 1958 року зазначалося, що майбутні 7-й і 8-й квартали, розташовані на південь від вулиці Антонова, призначені для великопанельного будівництва. 5-й і 6-й квартали, обмежені Чоколівським бульваром, вулицями Антонова та Ушинського, за планом 1958 року належали до перспективного будівництва.
Серед перших споруд 7-го і 8-го кварталів є представники експериментальної панельної серії 13-01, розробленої «Діпроцивілпромбудом» 1958 року. Також у цих кварталах застосовано панельні проєкти 5-60-п та 5-80-п експериментальної серії КЖ-1, яку легко впізнати за наявністю двох одностворчатих вікон в одній панелі. Будинки проектів 5-60-п та 5-80-п є унікальними для Києва, їх можна побачити лише на Першотравневому масиві. 5-й та 6-й квартали забудовано здебільшого будинками серії 1-438.

Початок забудови 3-ї черги масиву

У 1961–1963 роках було споруджено третю чергу будівництва, що охопила східну частину масиву, обмежену Повітрофлотським проспектом, вулицями Воробйова (колишньою Курською), Уманською та Карела Чапека (колишньою Юліуса Фучика). Ділянки третьої черги, розташовані поруч із попередньою забудовою, не отримали ані квартальної, ані мікрорайонної нумерації. У цьому кварталі є двоповерховий будинок культури Українського товариства глухих, споруджений
1955 року за невстановленим типовим проектом на вулиці Генерала Воробйова, 6. Відомо про наявність будинку культури цього ж проекту у місті Очаків, який, на відміну від клубу УТОГ, має колонаду. 1969 року при клубі було створено театр міміки та жесту, з 1997 року — театр «Райдуга», який став невід’ємною частиною будинку культури. Нині будинок є Культурним центром Українського товариства глухих. При центрі діє унікальний Музей історії глухих, відкритий 4 листопада 1967 року. Це був перший такий музей в Україні й у тодішньому СРСР загалом.

Панно на фасаді Палацу школярів

1973 року на вулиці Воробйова звели палац піонерів та школярів ім. Н. Крупської (тепер — Палац дитячої та юнацької творчості Солом’янського району), що мав велику концертну залу. Фасад палацу прикрашено мозаїкою із зображенням піонерів, які саджають дерева.

Одночасно із забудовою третьої черги масиву між вулицями Воробйова, Уманською та Пилипа Козицького було закладено парк площею 4,27 га. У різних джерелах подаються дві різні назви парку: «Юність» та «Першотравневий».

Альтанка у парку "Супутник"

Другим парком масиву став учетверо більший (16,41 га) парк «Супутник», сформований 1969 року між залізницею та вулицею Уманською на основі невеликої вцілілої частини Кадетського гаю. 2016 року реконструювали частину парку.