Із циклу “Прочитання вулиць”
 |
| Джерело: google.com |
Сучасна назва (з 2022): вулиця Джохара Дудаєва
Підстава для перейменування: на честь чеченського військового і державного діяча, першого Президента Чеченської республіки Ічкерії Джохара Дудаєва
Рішення Київської міської ради: від 8 вересня 2022 року № 5420/5461 «Про перейменування вулиці в Солом’янському районі міста Києва»
Місцевість: Першотравневий масив
Розташування: пролягає від вулиць Лондонської та Єреванської до Уманської вулиці
Попередні назви (1957-1958): Талалаївська; (1958-2022): Іскрівська
Первинна назва (2-а пол. 1950-х-1957): 506-та Нова
Життєпис
Джохар Дудаєв народився 15 лютого 1944 року в селі Первомайське Галанчозького району Чечено-Інгуської АРСР Російської РФСР (нині село Ялхорой Ачхой-Мартановського району Чеченської Республіки Російської Федерації), був сьомою дитиною у родині із дев'яти братів та сестер. Через вісім днів після народження Джохара, 23 лютого, родину Дудаєвих депортували в Павлодарську область Казахської РСР разом із іншими малими народами СРСР — балкарцями, інгушами, калмиками, кримськими татарами тощо. Відтак в Казахстані Джохар та його родина разом зі своїм народом прожили у засланні 13 років.
1957 року Чеченську АРСР відновлено й чеченці мали нагоду повернутися на рідні землі, що й зробила сім'я Дудаєвих. Вони оселилися у місті Грозному. Через два роки підліток закінчив середню школу № 45. У 1960 році Джохар Дудаєв вступив на фізико-математичний факультет Північно-Осетинського педагогічного університету у Владикавказі. Прослухавши річний курс лекцій з профільної підготовки, 1962 року хлопець вступив до Тамбовського вищого військового авіаційного інженерного училища, де провчився до 1966 року. Сам Джохар вчився в училищі на відмінно.
З 1966 року до 1970 року Дудаєв служив у 52-му інструкторському важкому бомбардувальному полку, що базувався на авіабазі «Шайковка» у Калузькій області, де починав помічником командира літака. У 1971 році Дудаєв забажав продовжити навчання в авіаційній академії, проте через заборону чеченцям бути старшими командирами, йому це не вдалося.
З 1970 року майбутній президент проходив службу у 1225-му авіаполку важких бомбардувальників на авіабазі «Белая» на Прибайкаллі. У 1974 році Джохар закінчив командний факультет Військово-повітряної академії імені Ю. Гагаріна. У 1225-му полку, дислокованому поблизу Іркутська, чеченський льотчик стрімко підіймався по кар'єрній драбині: був командиром авіаполку (1976—1978), начальником штабу (1978—1979), командиром загону (1979—1980), командиром полку (1980—1982). У 1982 році у тому ж гарнізоні під Іркутськом Дудаєв був призначений начальником штабу 31-ї дивізії важких бомбардувальників 30-ї повітряної армії. У 1985 році він був переведений до Полтавської дивізії важких бомбардувальників.
У 1987 році Джохара Дудаєва підвищили у званні до генерала та призначили командиром 326-ї Тарнопільської дивізії важких бомбардувальників 46-ї повітряної армії стратегічного призначення. Дивізія базувалася в місті Тарту Естонської РСР, де Дудаєв також був начальником воєнного гарнізону міста. В Естонії Джохар керував авіабазою радянських стратегічних бомбардувальників Ту-22, які були призначені для можливого ядерного бомбардування європейських столиць у ході Холодної війни. З тієї ж авіабази проводилися килимові бомбардування 1986 року під час війни в Афганістані 1979—1989 років, план яких також розробляв Дудаєв. Вже під час проголошення відновлення незалежності парламентом Естонії Дудаєв проігнорував наказ радянського керівництва на блокування естонського телебачення та недопущення відновлення незалежності Естонії. Замість того він направив туди польову кухню. У 1989 році Дудаєв отримав звання генерал-майора авіації.
У 1990 році 326-ту Тарнопільську дивізію важких бомбардувальників вивели з Естонії після відновлення її незалежності, а сам чеченський військовик звільнився у запас. За словами самого Дудаєва, його звільнення напряму пов'язано з національно-визвольним рухом у Балтійських країнах, а також на прохання представників власного народу.
У травні 1990 року Дудаєв повернувся у Грозний і почав займатись політикою. 23 листопада 1990 року на запрошення ідеологів Загальнонаціонального конгресу чеченського народу Зелімхана Яндарбієва та Мовладі Удугова генерал прибув на I-й Чеченський національний з'їзд. 25 листопада, з'їзд обрав керівний орган — виконавчий комітет, головою якого обрано Дудаєва. А вже 27 листопада члени виконавчого комітету одноголосно ухвалили декларацію про заснування та суверенітет Чеченської Республіки Нохчі-Чо. Вже у липні того ж року, на другому засіданні Загальнонаціонального конгресу, заявлено, що Чеченська Республіка не буде входити до складу СРСР або РРФСР.
З 19 до 21 серпня 1991 року в Москві пройшла невдала спроба державного перевороту після чого утворили Державний комітет з надзвичайного стану. У той же час Чечено-Інгуський республіканський комітет КПРС, Верховна Рада та уряд автономної республіки підтримали заколотників. У свою чергу Загальнонаціональний конгрес виступив проти комітету, який намагався втримати від розпаду СРСР, а також зажадав розпуску уряду республіки і виходу зі складу СРСР та РРФСР. Вже 4 вересня після багатоденного мітингу Дудаєв оголосив про розпуск Верховної Ради, а через два дні будівлю засідань Ради захопили мітингувальники та гвардійці Загальнонаціонального конгресу. Відтоді 6 вересня вважалося — Днем незалежності республіки. Вже 17 вересня призначили позачергові вибори президента та парламенту республіки. Їх планувалося провести через десять днів 27 вересня. Призначеного дня пройшли, як президентські, так і парламентські вибори. За даними Чечено-Інгуської Центральної виборчої комісії у виборах узяло участь 72 % виборців, з яких 90,1 % віддало свій голос на президентських виборах за Джохара Дудаєва. Щоправда, його конкуренти заявляли про фальсифікації.
8 жовтня Верховна Рада РФРСР визнала єдиним законним органом влади у республіці розігнану Верховну Раду. На її ж підтримку вступили проросійські політики, які почали формувати власні збройні формування. 1 листопада 1991 року Дудаєв підписав свій перший указ «Про заяву суверенітету чеченської Республіки», яким проголосив незалежність Чеченської Республіки Ічкерія від Російської Федерації. 7 листопада 1991 року російський президент Борис Єльцин видав наказ про введення надзвичайного стану в Чечні, що означало незгоду Московської влади з незалежністю чеченського та інгуського народів. У відповідь на це президент Ічкерії ввів у своїй країні воєнний стан. Однак, на той час у найвищому законодавчому органі Росії, Верховній Раді, найбільшу кількість депутатів становили противники тодішнього президента, через що його указ не затвердили, що означало, майже визнання незалежності Ічкерії. Тоді ж у Чечню спрямували два літаки з військами спеціального призначення, які приземлилися на аеродромі в селищі Ханкала, але спецпризначенців заблокували противники російської влади. У той же час місцева чеченська влада націоналізувала всю російську військову техніку та зброю на території Чечні. Вже 3 березня наступного, 1992 року, Джохар Дудаєв зголосився сісти за стіл переговорів з московським керівництвом, однак, за умови, що ті визнають незалежність Чечні.
12 березня 1992 року парламент Чечні прийняв конституцію країни. Згодом чеченська влада без спротиву узяла під контроль усі російські військові частини, розміщені в Чечні. До 8 червня 1992 року усі федеральні війська покинули територію гірської республіки, залишивши там усю техніку, зброю та боєприпаси. Однак, через загрозу справжньої війни з Росією, яка не бажала визнавати незалежності Ічкерії, Дудаєву довелося ввести пряме президентське правління та комендантський час у країні. 7 квітня 1993 року президент розпустив уряд, парламент, конституційний суд, а також Грозненське міське зібрання.
11 грудня 1994 року між Російською Федерацією та Чеченською республікою Ічкерія розпочалася війна. Від її початку за колишнім радянським генералом Дудаєвим полювали російські спецслужби. Вони ж вчинили три невдалі замахи на життя президента Чечні.
Після відступу з Грозного штаб Дудаєва розташувався в гірському селищі у будинку військового прокурора Ічкерії Магомеда Жанієва. Наказ про вбивство Джохара Дудаєва віддав особисто президент Російської Федерації Борис Єльцин. 21 квітня 1996 року співробітники Федеральної служби контррозвідки Росії запеленгували сигнал супутникового телефону Джохара Дудаєва у районі села Гехі-Чу, що за 30 кілометрів від Грозного. Через це одразу ж у повітря підняли два літаки Су-25 з ракетами. Дудаєв загинув від вибуху ракети під час розмови по телефону.
8 вересня 2022 року вулицю Іскрівську у Солом’янському районі міста Києва перейменовано на честь Джохара Дудаєва.
Немає коментарів:
Дописати коментар